Прочитавши повідомлення, що у Москві після дворічної роботи в умовах секретності нарешті опубліковано спільний російсько-український посібник з історії, дехто тут же згадає недобрим словом Дмитра Табачника і мовить словами Остапа Бендера: «Збулася мрія ідіота». Тільки-но цей відвертий українофоб усівся в крісло міністра освіти, як враз заходився на догоду Кремлю спотворювати, переписувати й паплюжити історію України. Його ідеєю-фікс було нестримне бажання зомбувати українських учителів і школярів із допомогою силоміць нав’язаних їм, нібито, спільних українсько-російських поглядів на нашу минувшину.

Заходившись спільно з Міністерством освіти Російської Федерації створювати робочу групу такого підручника, Табачник наразився на рішучий спротив багатьох авторитетних істориків та громадських діячів. Навіть, як не дивно, Верховна Рада не схвалювала такий задум. Та, наперекір їм, справу зроблено. В результаті, маємо посібник для вчителів під назвою «Россия и Украина на перекрестках истории», який було урочисто презентовано у Києві під час днів освіти і науки РФ. Обкладинку цього солідного на вигляд фоліанту прикрашає символ царської імперії – новгородський пам’ятник на честь тисячоліття хрещення Русі, який наші північні сусіди чомусь тепер іменують то пам’ятником тисячоліттю Держави Російської, то тисячоліттю Росії.
Забігаючи дещо наперед, зазначу, що у текстах ви ніде не зустрінете і згадки про Київську Русь, замість неї тут фігурує «колиска братніх народів» – Древня Русь. Годі шукати у цій книжці послідовного і цілісного викладу багатовікової історії українського і російського народів, замість цього великий авторський колектив спромігся видати на-гора лише чотири її фрагменти-модулі. Тож гора, як бачимо, породила мишу, але досить шкідливу й капосну. Вповні ми це усвідомимо, коли посібник буде перекладено українською, тиражовано й розповсюджено в школах.
Нагадаю, що коли у жовтні 2010 року було прийнято рішення про створення робочої групи для розробки спільної методички для викладачів історії, то ще жевріла надія, що Національна академія наук України і Російська академія наук синхронізують спірні позиції щодо Голодомору 1932-1933 років, діяльності ОУН-УПА та Другої світової війни. Але через два роки безуспішних спроб виробити спільний погляд на ці та інші події й історичні постаті автори просто виключили їх із посібника. У ньому немає ні Богдана Хмельницького, ні Івана Мазепи, ні Запорізької Січі, ні ОУН-УПА, ні громадянської війни, ні Голодомору, ні Сталінських репресій. У книзі повністю опущено період з 1600 по 1946 рік. Схоже, що автори, вдаючись до замовчування питань, які найбільше цікавлять сучасне суспільство, взяли за взірець і критерій істини підручники з історії радянської доби.

	На обкладинці посібника зображено пам’ятник тисячоліттю Держави Російської

Як і слід було чекати, цей досить анемічний, а, точніше сказати, яловий, посібник з історії двох народів схвально привітали його ініціатори – міністр освіти й науки Російської Федерації – Дмитро Ліванов і його український колега, найбільш прокремлівський політик за роки нашої незалежності – Дмитро Табачник. «Цей посібник – прорив у відносинах російсько-українських істориків», – тішиться директор інституту загальної історії Російської академії науки – Олександр Чубар’ян. Йому «підспівує» і один із членів редколегії видання, наш співгромадянин Петро Толочко, який назвав посібник «ковтком свіжого повітря».
Як на мене, то саме постать цього радянського історика-українофоба і є визначальною в позиції наших землячків, представлених за поданням Д. Табачника в об’єднаній редколегії. Це саме академікові НАНУ, директорові інституту археології, голові Українського товариства охорони пам’ятників історії і культури Петрові Толочку належать слова: «Я заперечую існування української політичної нації». У своїх працях і публічних виступах він ігнорує історичні факти і висвітлює багато питань історії України з позиції великодержавних російських шовіністів. Це через спротив подібних до нього вчених, що мають антиукраїнські погляди, ми досі не маємо належним чином опрацьованих і об’єктивних підручників історії для шкіл і вишів, а сама історія України все ще залишається вкритим чортополохом полем.
На думку багатьох авторитетних українських і російських вчених, єдиного погляду на історію немає і бути не може, а російсько-українська історія – це суцільні проблеми й негатив. Створення спільного підручника чи посібника – це бездарна потуга знову повернути нас у лоно колишньої імперії. Більш плідною була б спроба викласти у таких книжках паралельно погляди російських і українських науковців із приводу тих чи інших подій у розрахунку на вдумливого читача, який сам знайде істину в порівнянні двох протилежних точок зору.
На поступливість росіян у трактуванні нашої минувшини розраховувати марно. Киньте лиш оком на підручники історії для школярів РФ. Там, зокрема, стверджується, що Радянський Союз хоч і не був демократичним, але був «орієнтиром і прикладом» справедливого суспільства для всього світу, що у розпаді СРСР винні «зрадники і зовнішні сили», що незалежна Україна – це «неприродне державне утворення, приречене на швидку загибель».
Почасти під погляди Кремля пристосовані й нині чинні шкільні підручники в Україні. Обурені цим львів’яни видали альтернативний посібник з історії для п’ятикласників. Використовуючи його як додатковий матеріал, вчителі тепер мають можливість знайомити дітей з інформацією про Голодомор, битву під Крутами, дисидентство, Українську Повстанську армію. І хоч Д. Табачник у категоричній формі заборонив використовувати цей підручник у школах, освітяни Галичини продовжують нести у маси слово правди, називаючи Івана Мазепу, Романа Шухевича, Степана Бандеру справжніми героями нації.
Поява в Україні посібника «Россия и Украина на перекрестках истории» – це спланована політично мотивована акція. Табачник запевняє, що з часом будуть написані й нові розділи спільної для двох народів історії. Тож уже запущена шкідлива й капосна миша може перерости у небезпечного великого хижака. Пригадуючи не таке вже й далеке минуле, дехто з людей старшого покоління не без жарту зауважує, що ми вже мали колись «російсько-російські словники», то тепер нам хочуть запропонувати ще й «російсько-російську історію».

Фото з Вікіпедії