Минулого тижня вийшло літературне число нашого тижневика, тому деякі важливі події кінця листопада ще не знайшли свого відображення на його сторінках. Але не згадати їх неможливо – вони, на перший погляд, дещо втратили новинну актуальність, зате не втратили своєї смислової актуальності.

Роковини Голодомору
Вісім десятиріч тому розпочалася величезна трагедія України – війна комуністичного режиму СРСР з українським селянством, яка перебила хребет традиційному волелюбному господарюванню українців та завдала страшенного удару по українству загалом.
З часів президентства Л. Кучми цей день скорботної пам’яті відзначається в Україні. Він міняв свої назви декілька разів, але на сьогодні відзначається як День пам’яті жертв голодоморів, хоча певний час мав доповнення – «і політичних репресій».
Але День пам’яті жертв політичних репресій відзначається тепер у травні і, як правило, у Биківнянському лісі, під Києвом, де були масові розстріли, а День пам’яті жертв голодоморів відзначається у четверту суботу листопада. Цього року така субота припала на 24 листопада.
Цьогорічне відзначення не запам’яталося якимись особливими моментами. Влада його відзначила якось буденно, причому, здебільшого, церемоніальними процедурами. Президент Янукович на тлі Державного прапора, ритуального горщика зі зерном і калиною та запаленої свічки виступив зі Зверненням до народу.
Ось його текст:
«Дорогі співвітчизники!У ці дні виповнюється вісімдесят років, коли на нашу землю прийшла біда. Із 1932 до 1933 року в Україні та інших країнах колишнього Радянського Союзу тривав Голодомор. Цей злочин назавжди змінив хід історії українського народу. Він став одним із найважчих випробувань, що випали на нашу долю. Голодомор не лише фізично знищував людей. Він мав викликати покору і страх. Десятиліттями нам забороняли навіть згадувати про ті страшні події. Але український народ виявив стійкість. Завдяки вірі у свої сили, любові до України, споконвічному прагненню до свободи та незалежності – ми вистояли. Сьогодні маленький вогник свічки об’єднує нас у молитві за душі жертв Голодомору. Ми також згадуємо тих, хто ділився останнім шматком хліба і рятував співвітчизників від смерті. Наш обов’язок – завжди нести в серцях пам’ять про ті страшні події. Ми також повинні зробити все для того, щоб не допустити подібної трагедії у майбутньому».
У тексті усе, начебто, правильно. Але уважно прочитавши, ви можете побачити два моменти – Голодомор показаний не як виключно українська трагедія, бо «тривав в Україні та інших країнах колишнього Радянського Союзу», а, крім того, не вказаний суб’єкт цього глобального злочину – хто його затіяв та організував. За текстом так: «Голодомор… знищував людей… викликав покору і страх».
Але добре відомо, що Голодомор був організований сталінським режимом, елементом якого були й тогочасні українські компартійні функціонери – зокрема – Косіор, Чубар. Разом зі Сталіним, Молотовим, Кагановичем, Постишевим, Хатаєвичем ці особи названі організаторами Голодомору в Україні, про що свідчить «Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у розслідуваній Службою безпеки України кримінальній справі про геноцид в Україні у 1932-1933 роках».
Згідно з рішенням цього офіційного судового органу, вищеназвані особи «за висновком органу досудового слідства – Головного слідчого управління Служби безпеки України – з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932-1933 років, умисно організували геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб, тобто, безпосередньо вчинили злочин, передбачений ч. 1, ст. 442 Кримінального кодексу України».
Так що не Голодомор сам по собі, як якась міфічна потвора, нищив українців, а група організаторів-ватажків сталінського режиму та тисячі виконавців були і є винними у цьому злочині геноциду.
У велелюдній акції вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років, яка проходила біля Меморіалу пам’яті, взяли участь близько трьох тисяч громадян, серед них і всі чотири Президенти України, за спинами яких маячив і Прем’єр М. Азаров.
По боках, з однаковими жовтими букетами (очевидно, з однієї теплиці), стояли інші урядовці та депутати.
Загалом по Україні цього дня було проведено 356 масових заходів, участь в яких взяло понад 45 тисяч осіб. Чи багато це?
Думаю, надзвичайно мало, і однією з головних причин є те, що після Ющенка ніхто з нинішніх владоможців не сприймає це як важливий для національної пам’яті День, спогади про який допомагали б гуртувати українську націю.

Борги Ющенка
Поява Л. Кучми та Л. Кравчука на публіці пройшла малопоміченою, а ось поява В. Ющенка у компанії інших Президентів викликала коментарі. Причиною їх було те, що напередодні у ЗМІ почали з’являтися питання – а куди це після виборів пропав Віктор Андрійович?
Заявляючи до виборів про впевнену перемогу своєї партії і, отримавши у підсумку жалюгідні 1.1%, В. Ющенко зник із поля зору громадськості.
А, між тим, його розшукували не хто інші, як однопартійці-нашоукраїнці. Причина тому була банальною і, на жаль, уже звичною – штабісти «Нашої України» та їхні агітатори почали то тут, то там заявляти про невиплату їм обіцяних коштів за проведену виборчу кампанію, про відключення телефонів у місцевих офісах партії тощо.
Маючи борг перед своїми людьми з виплат ще за президентську кампанію-2010 (заявляли про різні загальні цифри, фігурували там і десятки мільйонів гривень), Ющенко знову потрапив під град звинувачень у невиплатах, на цей раз за вибори-2012.
Повідомлялося і про відключені телефони його прес-служби, і про неможливість «спіймати» самого Віктора Андрійовича, щоб вияснити у нього ці болючі для його команди питання. Закрився і сайт «Нашої України».
Хтось із каналу 1+1 писав, що вдалося побачити через огорожу ющенківського маєтку у Безрадичах (навколо якого викопали ще й рів), як екс-президент гарцював на коні, але щойно той помітив спостерігачів-журналістів, як повернувся до них спиною і поскакав кудись углиб.
Не знаю, наскільки це все достовірно, але подібні повідомлення не додають іміджу В. Ющенка того позитиву, якого він аж надто потребує. Одні вважають, що він дійсно переживає свою нищівну поразку, тому й усамітнився, інші говорять, що він просто «дуркує», тобто, як-то кажуть в народі, «включає дурня», робить великі очі і запитує у своїх штабістів, прихильників та волонтерів – «хіба я вам щось винен, хіба я щось обіцяв?» А є й такі, що стверджують – у Ющенка, мовляв, усе нормально, на нього просто намовляють. Тільки мало хто цьому вірить.

Закон про референдум
Однією з помітних подій листопада було прийняття старим складом Верховної ради Закону України «Про референдум». Оскільки нинішня Верховна Рада приймає лише те, що ініціює Банкова, то у багатьох виникло питання – а чого це влада так затурбувалася про те, щоб народ мав можливість на референдумі висловлювати своє ставлення до якихось питань.
Обговорення цього закону демократичною громадськістю привело багатьох до висновку, що влада, розуміючи всю хисткість своїх можливостей у Верховній Раді нового скликання, шукає шляхів приймати потрібні їй рішення, оминаючи Верховну Раду.
Не вдаючись у подробиці, скажу – на референдум можна виносити будь-які питання. Зокрема, і зміни до Конституції України і навіть питання зміни території.
А у Верховній Раді України, щоб прийняти закони з цих і подібних питань, треба було б мати конституційну більшість у 300 голосів, якої у регіоналів не буде.
Навіть депутат-регіонал Сергій Головатий, член моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, не витримав і сказав, що закон про референдум загрожує існуванню незалежної держави Україна. А Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні – Дж. Теффт – оцінив даний закон як такий, що віддаляє Україну від демократичних стандартів і норм.
Проте Президент Янукович цей закон підписав, чим і впровадив його у дію. Кум Путіна – Віктор Медведчук – колишній глава Адміністрації Президента Л. Кучми, радить винести на референдум питання вступу до Митного союзу з Росією та її партнерами. Нашим читачам зайве пояснювати, що такий вступ ще більше пригальмував би стосунки України та Євросоюзу.
Якраз від того, які питання будуть виноситися на референдуми, і залежить багато що в історичній долі України. Тож не дивно, що опозиція суцільно проти цього закону і обіцяє вимагати його скасування, тим більше, що, за її твердженням, закон прийнято з порушенням процедури.
А перший Президент Л. Кравчук висловився так: «Якби у нас Україна не була поділена на частини, принаймні, три-чотири, не менше, у нас не було б питання про референдум». Він забув додати, що такий закон може поділити Україну й на більше частин, включно й до знищення політико-психологічної єдності та державної самостійності.

Останній тиждень перед стартом нового складу Ради
Тим часом новий депутатський корпус посилено працює за лаштунками. ЦВК зареєструвала уже понад 4 сотні новообраних, і вони у своїх фракціях готуються до початку роботи, який має настати 12 грудня.
Партія регіонів, як і очікувалося, вербує собі «багнети» з мажоритарників та інших. Говорять, що назбирали уже 223 голоси. Залишається знайти ще, мінімум, трьох осіб, і тоді регіонали матимуть парламентську більшість. У тому, що ці троє знайдуться, загалом, ніхто не сумнівається, це залежить лише від ціни питання. І справа не лише у грошах, тобто, голому підкупі. На кону й вагомі посади.
Саме тому усі члени Уряду – за вимогою керівництва – подали заяви про звільнення і чекають. Когось із них можуть залишити й надалі, а чиєсь міністерське крісло можуть віддати взамін за входження або до фракції ПР, або до союзу з нею. Подав заяву про звільнення з посади навіть Прем’єр М. Азаров, як новообраний депутат, але багато хто вважає, що В. Янукович залишить його на чолі Уряду. Хоча дехто передбачає, що провареного у семи водах Азарова може змінити молодий глава Нацбанку Арбузов, близький до Сім’ї.
Справа у тому, що в новому складі Ради є такі депутати-мажоритарники, які мають вплив на певну кількість своїх колег. Так, наприклад, Віктор Балога має трьох мажоритарників, В. Литвин – до семи, а Петро Порошенко – аж 15. Ось і питання – яке крісло треба дати такому «куратору» мажоритарників, щоб він дав команду своїм підопічним увійти до фракції ПР і допомогти їй власними силами зліпити більшість.
Чому власними силами, може спитати читач, адже під рукою є комуністи, які були у союзі з ПР у минулому скликанні?
По перше, тому, що комуністи капризують, заявляючи, що не підуть у союз з ПР (скептики вважають, що тим самим Симоненко з товаришами торгується і хоче підвищити ставки).
По-друге, подейкують, що комуністи дуже дорого обходяться регіоналам, і тому бажано від них не залежати. По-третє, якщо ПР своїми силами створить більшість, то й комуністи і всі інші можуть стати більш поступливими – адже в їхніх послугах потреба буде вже не такою гострою.
Опозиція головним питанням підготовчого періоду вважає прийняття закону про персональне голосування. Допоки такий закон не прийнято, вона відмовляється обговорювати будь-що і покидає засідання підготовчої групи.
А ця група тим часом попередньо розподіляє парламентські комітети і підкомітети, робить прикидку – хто може стати Головою Верховної Ради та двома його заступниками – першим і простим. І знову тут фігурують знайомі прізвища В. Литвина, А. Мартинюка, О. Лавриновича, П. Порошенка та деяких інших.
І усі ці посади, разом з міністерськими, також входять до складу Великого Торгу влади з новообраними депутатами.
Про підсумки цього торгу та остаточну конфігурацію парламентських сил дізнаємось найближчим часом.

	Голова Нацбанку – Арбузов

Хто з’їсть долари?
Окрім політичних ігор, кінець листопада позначився ще й іграми з доларом. Відомо, що населення України звикло до долара і уже 2 десятиріччя пов’язує з ним свої надії на доходи та заощадження. Зарплата в доларах, переведення гривневих доходів у долари – то є вже звичними процедурами для більшості з нас. І свідчать вони про недовіру до гривні і довіру до долара.
Протягом виборчої кампанії ходили вперті чутки, що гривня після виборів «покотиться» донизу. І, дійсно, ми побачили деякі тривожні ознаки цього.
По-перше, на декілька днів курс долара безпричинно і стрімко стрибнув угору – від 8.10 до понад 8.50 за долар США.
Потім його повернули назад, але тривога залишилася. По-друге, регіонал Хомутинник подав законопроект про 15%-й податок на валютообмінні операції фізичних осіб. Усвідомивши, що з них хочуть здерти просто так по 15 центів з кожного обміняного долара, українці, допоки закон не вступив у силу, кинулись обмінювати свої валютні запаси на гривню, і обіг таких операцій стрибнув одразу вдвічі.
Злякавшись такої реакції і, взагалі, негативного резонансу, законопроект Хомутинника відкликали, але тривога посилилася.
По-третє, прийняли закон про заборону вказувати у рекламі та оголошеннях ціни в доларах – кажуть, щоб відучити українців від прив’язки до американської валюти. Але ж це можна зробити й іншим шляхом – зміцнити гривню. Проте цього ніхто не обіцяє. Навпаки, міністр економіки – П. Порошенко – запропонував держбюджет на 2013 рік побудувати з розрахунку на курс гривні 8.50 – 9 грн. за долар. А це для пересічних споживачів пахне лише одним – стрибком цін при незмінних зарплатах та пенсіях.
Отож, осінь і весь поточний рік готує українців до заморозків – політичних та економічних.
Хоча й гарячі дні також ймовірні.
А наразі Гідрометцентр з понеділка обіцяє тумани, перший сніг, заморозки на ґрунті. Як і в суспільстві, так і в природі – усе йде одне до одного.

Тримаймося!