«Який голод, питаєте, був? Те, що собак та котів виїли – те дрібниця. Те, що дохлятину зі скотомогильника, щоб власті не бачили, тягали – теж ніщо. Серед зими почали мертвяків одривать і їсти, а тоді й за живих взялися. Чегринець, той вкрав у Сахнихи хлопця, зарізав та й з’їв. Гарне таке хлоп’ятко було, Панасиком звали, тільки рученята мати в зарізяки отняла, під порогом лежали...»
(Зі спогадів Михайла Миколайовича Котенка, с. Дзюбівка, Сумської обл.)

80 років розділяють нас від страшної гнітюче-дикої дійсності, що накрила українські землі на початку 1930-х рр. і яка зветься холодними, нейтральними словами «Голодомор», «геноцид», «репресії проти селянства»… А що стоїть за ними?!

Гнилий подих смерті, скрипучий стогін помираючих людей, безжалісні вбивства невинних, опухлі тіла маленьких дітей, які стали і свідками, і безпосередніми учасниками нелюдської, жорстокої, тиранічної кампанії 1932-1933 рр., розгорнутої радянською владою проти селянства, спрямованої на те, щоб сприяти «розбудові комунізму, світлого майбутнього». І байдуже, що через кістки, по трупах мільйонів людей (!) і, найжахливіше, – ДІТЕЙ! «Мета виправдовує засоби». І все. І на цьому крапка. Так сталося, тому що так мало бути. Тому так захотів наш велемудрий вождь Сталін. Так мало бути?!
Відколи геноцид розглядається як спосіб задоволення чиїхось диявольських бажань чи засіб реалізації ненажерливих планів, повністю пронизаних користю й розрахунком? Відколи? – запитаю я ще раз. Відколи? – запитають безмовні тіні жертв голодомору, а до них приєднаються німі духи всіх тих, кого поховала війна, розруха, тиранство… Відколи? – прокричать ненароджені сини і дочки забитих до смерті матерів. Відколи? – зазирнуть в трухляву душу самотні, постарілі від відчаю оченята малолітньої голодної дитини. Відколи? – запитає спаплюжене небо й розіп’яте сонце. Відколи? – простогне вимучена, вистраждана мати – Земля.
Відтоді, коли з’явився байдужий рід ненажер у людській подобі – проклятий вже сотню разів самою природою. Найгірше для батьків – невдячні діти, а ще гірше – пихаті, свавільні та нерозумні. Людство, на чолі зі «сильними світу цього», нагадує мені очманілу зграю сліпих котенят, кинутих напризволяще.
Геноцид – не нове явище в історії. І хоча безглуздо і жорстоко тут говорити про міру, все ж такого нестримно-шаленого «апетиту» до крові, як у Сталіна і Гітлера, я певна, не було (і – борони, Боже! – не буде) ні в кого. Масштаби вражають – ні, вони змушують здригуватися, плакати, ридати, згадувати, згадувати… і постійно ставити наболілі, як мозоль на п’ятках, запитання: «Звідкіля така жорстокість? Чому ніхто це не зупинив? ХТО ВИНЕН?» І не хочеш вірити, і не можеш вірити – свідомість вперто не приймає вірогідність того, що таке могло статися!
Однак, воно сталося – і гірка, немічна, жалюгідна правда просочилося через заборони, залякування, депортації, щоб постати перед нами – перед українським народом у новому «цвітінні». Та квітка правди, на превеликий жаль, не поширює пахощі, не милує око, руки не тягнуться до неї, вуста не посміхаються, а викривлюються, а погляд німіє, розпливається – бо від квітки тхне запахом смерті – затхлим, гнилим, нестерпним. Ця квітка страшна, вся в реп’яхах, отруйних колючках, які дряпають не лише пальці, а й роздирають живе серце на шматки, виколюють очі (бо правда очі коле, та й несила все споглядати) і чимдуж хочеться дати дьору, світ за очі, від ганебного місця, де росте ця квітка. Але тікати нікуди. Вона повсюди. Чи в Україні ти, чи за її межами – вона буде завше з тобою. Хоч ти і будеш далеко-далеко звідси – незрима мара настигне тебе і там, бо нікуди не подінешся від правди і від … грізного кату пам’яті. Ця до болі, до нудоти невідворотна правда завжди буде з нами, доки ми існуємо як народ, як нація, допоки ми живемо. І так має бути. Інші постаралися, щоб ниву нашої багатовікової історії засмічувала ця квітка поряд з іншими суцвіттями колючої, розпатланої правди.

Історична довідка. Голодомор в Україні 1932-33 років

Причини голодомору. В історії бурхливого XX-го сторіччя Голодомор 1932-33 років був другим масовим голодом на території України.
Перший масовий голод, що розпочався одразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень більше, ніж у 8-9 разів.
Причини голоду частково мали об’єктивний характер – посуха 21-го року, економічні наслідки Світової та громадянської воєн, але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім, тих, що перебували поза межами України.
Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили, насамперед, політичні чинники. Потрібно було винищити численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців.
Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом політичної системи проти мирних людей, внаслідок чого зникали цілі покоління землеробів-універсалів, було зруйновано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Аналіз змісту опублікованих протягом 29-33 рр. близько 30-ти постанов ЦК ВКПБ, Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КПБУ засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, що призвело до їх відвертого фізичного винищення. Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали. Після приїзду Молотова до України восени 1932 року, коли, здавалося б, з нашої держави вивезли все, що тільки можливо, Сталін присилає Кагановича, за участі якого 29 грудня цього ж року відбувається засідання Політбюро ЦК КП(б)У на якому ухвалюється рішення забрати з України все, зокрема, й посівний матеріал з колгоспів.
У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, що восени 1932 року організовувалися з України так звані зелені ешелони для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили навіть квашені огірки, капусту та помідори. Таким чином, ті люди, котрі вирощували цю продукцію, залишалися приреченими на голодну смерть.
Згідно з розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл; переслідували та карали на 10 років ув’язнення і розстріл за будь-яке використання хліба на трудодні в колгоспах та районах, що не виконали хлібозаготівельних планів; запроваджувалася система масового вилучення насіннєвих фондів та «незаконно» розданого хліба колгоспникам, натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала понад третину, а в окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих. Голодомор 33-го року, таким чином, спричиняли також непосильні плани хлібозаготівель з мізерного врожаю попереднього року.
Наслідки Голодомору. Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертв Голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 10 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 37-го року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на ґрунті розладу психіки та соціального колапсу, жертви становили близько 7 мільйонів осіб на теренах України.
Вчені продовжують вивчати архівні джерела, з’ясовуючи абсолютні та порівняні дані кількості жертв голодомору. Очевидно, критерієм масштабності трагедії є не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність національної катастрофи 33-го можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.
За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 33-го року виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.
Політико-правова оцінка голоду 32-33-го років вимагає нетрадиційних історико-політологічних методик з’ясування його специфіки. Обмежитись простим переліком причин та висвітленням наслідків голоду на сьогодні вже недостатньо.
Географія смертності від голоду в Україні строката. Менш уражені північні райони першої половини 32-го і суцільний мор в усіх областях протягом другої половини 32-го та першої половини 33-го років. Голодною смертністю вирізнялися села і райони, які мали економічну зумовленість, тобто, впиралися в обсяги, терміни та методи хлібозаготівель.
Голод 33-го року в Україні – це не фізіологічне явище, а, насамперед, цинічна форма політичного терору, проблемами якої повинні перейматися історики, соціологи, правники і політики. Наслідки та масштаби голодомору у містах та селах України в 1932-33 роках засвідчують глобальну соціо-гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.
Архівні документи зберегли інформацію про загальну кількість населення, яке нестерпно голодувало. Так, навесні 33-го в 66-ти районах Київської області зафіксували півмільйона голодуючих селян, а на Дніпропетровщині голод охопив більше, ніж 70 відсотків населення. В таємних листах керівників держави, керівників обласного рівня до ЦК КПУ за травень 33-го року повідомлялось про смертність в окремих селах, яка сягала від 450 до 600 осіб. Поіменні списки полеглих від голоду селян, які відтворені краєзнавцями та активістами Асоціації дослідників голодоморів в Україні, – це вже не статистика, це загальнонаціональна трагедія.
Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків Голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища – канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населення понад 40 млн. осіб і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне.
Реакція міжнародної спільноти на Голодомор. Про обставини та масштаби голоду в Україні, судячи зі спецдонесень закордонних консулів в Києві, Одесі, Харкові, було відомо керівникам інших держав. Про жахливі наслідки голоду в Україні йшлося у зверненнях голови еміграційного уряду УНР в Парижі професора Олександра Шульгіна до Ліги націй, а також – до міжнародного Червоного Хреста, до міжнародних торгівельних організацій. Але політичні та бізнесові кола зарубіжних країн мовчазно споглядали.
Міжнародна комісія з розслідування голоду 32-33-го років в Україні користувалася загальноприйнятними нормами міжнародного права, зокрема, Конвенцією ГА ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 48-го року. В ній геноцид означає акт, учинений із наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу, зокрема, сумісне створення для членів групи таких умов життя, розрахованих на проведення її фізичного знищення повністю або частково.
Голодомор в Україні як дійсний історичний факт визнали у 1988 році Конгрес США та Міжнародна комісія юристів.
До проекту рекомендацій парламентських слухань 12.02.03 р. включено пункт про порушення перед ООН питання про визнання Голодомору 1932-33 років в Україні актом геноциду проти української нації, причому, мається на увазі українська політична нація, складовою частиною якої були і представники інших етносів. Міжнародні інституції повинні дати політико-правову оцінку цьому безпрецедентному і заздалегідь спланованому знищенню мільйонів людей в Україні.
Ставлення Української держави до Голодомору. Постанови Верховної Ради України, рішення Президента України та Кабінету Міністрів України щодо підготовки і проведення заходів у зв’язку зі сімдесятими роковинами Голодомору в Україні, по суті, вперше за п’ятнадцять років офіційно визнали факт голоду державними органами України. Вони заклали юридичну базу для широкомасштабного дослідження, правового тлумачення і політичної оцінки злочинів проти людяності.
Визнання голоду актом геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні і є фактором відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного шоку, заподіяного масовими репресіями та голодоморами.

Автор: Аліна Стеценко
Джерело: h.ua