rss
08/05/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Ігор Яснюк та гурт «Світозари»

21 жовтня у місті Тернополі відбувся грандіозний ювілейний концерт найкращого українського гурту «Світозари». У цей незабутній для України день не осіннє листя витанцьовувало у повітрі, а гордість нації витала над галицькою землею в той час, коли гімн «Світозарів» – пісня-сповідь «Галичина» – краяла людські серця і піднімалася до небозводу: «Для мене ти, Галичина, мов келих древнього вина, який дарує силу і наснагу, і, хоч я п’ю його до дна, але, повір, Галичина, мені не вгамувати свою спрагу…»

І чи це, не дійсно, всенародна сповідь, коли на човні музики гойдаються слова? – «Галичина – моє життя, я, мов беззахисне дитя, дозволь до тебе притулюсь щокою, тобі, як матері, скажу, все чим на світі дорожу, все, що люблю, пов’язане з тобою».
Тернопільська земля щедра на музику і пісню. Із давнини бринить над нею голос найвидатнішої співачки світу – Соломії Крушельницької, яка тут народилася. Вона, як смолоскип, розпалює таланти. А в самому Тернополі, як у день, так і вночі співають навіть зорі, бо там живуть «Світозари», які можуть «зробити сопілку з верби» й заграти так, що й розвеселяться і самі Стожари.

  Title
  

«Зроби сопілку із верби, заграй, розвесели Стожари, в танок русалок поведи і місяця візьми до пари» – це також дуже відома пісня «Світозарів», музику до якої, як і до пісні «Галичина», написав Ігор Яснюк. І як у пісні співається, що місяць одягнув зірки у вишиванку, так і композитор Яснюк у своїй вишиванці уже 25 років є незмінним керівником гурту «Світозари» і своєю музикою зачаровує світ.
«Світозари» в українській діаспорі Америки ще у 2005 році до болю розчулили серця емігрантів, коли далеко за океаном, у різних містах на американській землі, прозвучала їхня пісня «Лелеча доля», яка ніби спеціально була написана для тих людей, що за різних обставин залишили рідний край. На той час в Україні це вже був дуже знаний колектив, адже свого найбільшого розквіту вони зазнали ще в 90-х роках.
Гурт «Світозари» вперше прилетів у Чикаго на запрошення президента американсько-української посилкової фірми «Міст Карпати» Богдана Бухвака. За його особистої підтримки та за сприянням фірми, а також – за фінансової підтримки Кредитової Спілки «Самопоміч», концерти відбулись у місті Чикаго, Клівленді, Рочестері, Пітсбургу, Стемфорді, Нью-Джерсі, Філадельфії, Нью-Йорку. Організацією концертів займалася Марія Іванець, а допомагала їй вся родина Бухваків.
У переповнених залах національно свідомі українці, як у голос матері-землі, вслухалися у кожну світозарівську пісню, і саме тоді пісня «Лелеча доля» за океаном дуже швидко стала лейтмотивом української душі: «Лелеча доле рідної Вкраїни, злітай у далекі зоряні світи і повертай до рідної родини, на щастя і добро благослови…»
Гурт «Світозари» був створений у 1986 році у місті Підгайці, що на Тернопільщині. Одного дня невідома жінка – ангел зустрілася на шляху музикантів і нашептала назвати гурт «Світозари». Була вона, мабуть, віщункою, бо у цьому слові розгледіла прийдешню славу земляків.
У своїх розповідях про народження гурту Ігор Яснюк пригадує: «Ця ідея нам сподобалася. Щодо значення слова Світозари, є дві версії. Перша – це давні співці – барди, які ходили й розносили скрізь народну пісню, і друга – зіркове сузір’я».

Title  
  

Із двох версій назви гурту мені більше до вподоби та, що символізує зіркове сузір’я. Хоча ясноокий співак Ігор Яснюк є найбільш яскравою, немеркнучою і недосяжною музичною зіркою, він перебуває у повній гармонії зі зірковим сузір’ям «Світозари». Разом із ним завжди безсмертну музику роками творили Роман Рудий (клавішні інструменти, вокал) та Олександр Хрипливий (бас-гітара, вокал). Оскільки все плинне у цьому житті, а музика вічна, то й склад гурту сьогодні змінився, бо розійшлися їхні три дороги у широкий світ. Надзвичайно талановиті музиканти – Роман та Олександр – знайшли своє місце на вічно квітучому музичному терені, але вони завжди будуть безцінною матрицею «Світозарів».
А от Ігор Яснюк не зміг залишити тернопільську землю, навіть і попри те, що його примхлива доля ще в юному віці звабила до міста Лева, де він і зустрів найбільший скарб свого життя, свою єдину і незрівнянну дружину Світлану.
Яснюк народився 6 вересня 1962 року в Романовому селі, Збаразького району. В дитинстві свій скарб – святу любов до музики – йому віддав його дідусь, який був скрипалем та задушевним весільним музикантом, а, окрім того, грав ще і на флейті та кларнеті. Романове село ще з ранніх літ навчило його любити Бога і людей. У селі діти швидко дорослішають. Так безтурботне дитинство переросло у зрілу юність, яка й намалювала йому його ж мрії.
Навчання у Тернопільському музичному училищі імені Соломії Крушельницької не втамувало в юнака спрагу до знань, коли він захотів дізнатися про всі закони і таємниці музики, а також, коли задумав стати хоровим диригентом. Його перша спроба поступити до Одеської консерваторії була невдалою, але того ж року Ігор Яснюк створив музичний гурт «Світозари», а вже через рік таки поступив до тієї ж консерваторії. Через деякий час його життєві стежки змінилися, бо Ігор до безтями закохався у чарівну львів’янку і перевівся до Львова на навчання у консерваторію імені Лисенка.

  Title
  

Все відбувалося дуже швидко. Ігор одружився, народився син Тарас; згодом закінчив консерваторію, і одразу ж після закінчення консерваторії він – разом із родиною – повернувся у місто Підгайці, поближче до того місця де: «У тихім сяйві заграв, у мереживі трав непримітне село загубилось». І розпочалась робота – плідна і виснажлива, з багатогодинними репетиціями, бо ніколи «Світозари» не використовували фонограми, у них завжди був живий звук, видобутий зі самого серця.
Завдячуючи невтомній праці, Ігор став найкращим соло-гітаристом України. На оголених струнах він вигравав неповторні мелодії, а, окрім того, творив свою музику на слова поетів, написаних мовою матері.
Коли в репертуарі «Світозарів» з’явилася пісня «Рідне село», яку виконував автор музики, то, мабуть, він всю свою любов до села виливав із цеберця свого серця: «У віконце моє промінь світла наллє, ранок сонний запахне любистком, серед безлічі сіл я впізнаю своє – тільки в ньому так пахне дитинство».
Вимогливість до себе була прикладом для інших. Життя вирувало. Концерти, участь у різних музичних конкурсах і заслужені перемоги, а пізніше – гастролі по інших країнах – принесли славу і визнання.
Олександр Хрипливий, один із учасників гурту «Світозари», з великим хвилюванням пригадав: «Повіяв вітер степовий» – це перша пісня, яка була виконана в репертуарі молодого гурту, після виконання якої владні мужі звернули увагу на те, що в репертуарі є забагато козацтва. А з піснею «Стоїть пшениця, як Дунай» на музику Володимира Івасюка і слова Степана Пушика гурт «Світозари» став переможцем першого регіонального конкурсу «Червона Рута» у місті Чернівці і володарем Гран-прі, який «Світозари» отримали з рук самого, на жаль, уже покійного Назарія Яремчука.
Не думаю, що з рук цього великого співака молоді музиканти отримали тоді лише нагороду, мабуть, він передав їм енергію і тепло української пісні, бо хто ж тоді не чув, як Назарій Яремчук виконував «Чуєш, мамо» – ту святу пісню, яку і сьогодні не можна слухати без сліз: «Рідна мамо, добра ти моя ненько, мамо, мамо, вишенька біленька. Чуєш, мамо, горлиця мені знову нагадала давню пісню колискову».
Не випадково Ігор Яснюк із роками напише музику до пісні «Мамина криниця»: «Висохла криниця в мами біля хати, звідки пили воду, як були малі. Дивиться на небо стара сива мати, там летять додому сірі журавлі».

Title
 
  

Я бачила сльози, що, як струмки, текли з очей емігрантів, коли цю пісню виконував Ігор. Вона в Америці стала родинною ватрою, бо кожен, хто має рідну неньку в Україні, мабуть, щодня, під цю диво-музику зігрівається від самотності і в думках співає: «Не журися, рідна, прилечу до тебе. Джерело розчищу, вишні напою. Бо ніколи в світі забувать не треба мамину криницю в рідному краю». Слова до «Маминої криниці» написала тернопільська поетеса Людмила Кірик-Радомська, яка роками прикута до ліжка.
У «Світозарів» є ще дуже відома пісня «Не моя вина», яку справедливо можна назвати тернопільським гімном коханню: «Чи то сум, чи то сміх на устах твоїх? І любить тебе й не любити – гріх…»
Коли знову ж в Олександра Хрипливого я запитала: «Яка його найулюбленіша пісня», то, без сумніву, він відповів – «Не моя вина». І додав, що пісня була написана у 2000 році Ігорем Яснюком за півгодини, а у студії записали її з першого дублю. На ранок проснулись, а народ вже її співав. Вона і стала візитівкою гурту. Ще він сказав, що вже було декілька музичних версій цієї пісні, і тому Ігор Яснюк поїхав до поета Миколи Луківа, автора слів, за дозволом на музичні авторські права. Відомий київський поет ще навіть не дослухав пісню до кінця, коли, не роздумуючи, дав згоду на музику Яснюка.
Пригадався епізод, коли в одній із радіопрограм українського радіо «Голос України» у Чикаго емігрантка Ганна емоційно стверджувала, що в сучасній українській музиці є лише три великі композитори – Володимир Івасюк, Ігор Білозір та Ігор Яснюк. Вона зі сумом згадувала про те, що так рано відійшли у вічність Івасюк та Білозір, а для Ігоря Яснюка просила благословення в Бога і здоров’я, щоб він міг творити гарну українську музику на многая, многая літа. Коли водоспад її щирих слів вщух, вона, витримавши гарну паузу, процитувала слова: «Щоб мудрістю наповнювалась хата, щасливим сміхом, піснею, дітьми, щоби слізьми не заливалась мати, благослови, прошу, благослови». Це було дуже зворушливо, бо радіослухачі впізнали, що це були слова з пісні «Лелеча доля» і телефонували, щоб поставити на радіо їхню улюблену пісню. Але в цьому не було потреби, бо навздогін у простір линула задушевна мелодія.
Радіоведучий та звукорежисер – Олександр Хрипливий – великий творець радіоефіру – завжди серцем і душею зі «Світозарами» і робить великі справи, які ніколи не озвучує. Але навіть незважаючи на те, що він є найкращим приятелем Ігоря Яснюка, вважає, що композитором може бути людина з відповідною освітою, яка закінчила композиторське відділення консерваторії і написала великі музичні твори, всі інші є авторами музики, або, як кажуть в Америці, «songwriter». Для нього взірцем завжди був і є Володимир Івасюк, а всі інші – це автори музики. Він мав свою думку, свої аргументи і був переконливим.
Так, як для пані Ганни існувало лише три великі українські композитори, так часом і мені здається, що сьогодні на естраді є лише два співаки, які гідно представляють Україну. Це, без сумніву, Василь Зінкевич та Ігор Яснюк. У їхній величі, що, як сонце, ховається дивовижною скромністю за обрій їхньої творчості, вони завжди є правдивими, щирими і відкритими, з великою глибиною українства в очах, у серці і в душі. Але, думаю, що тут і сам Яснюк зі мною би не погодився і пригадав би мені про Івана Мацялка, бо добре знав, як я любила і люблю його пісні. На превеликий жаль, і він також дуже рано відійшов у вічність.

 

Title  Title
  

 

Title  Title
  

 

Title  Title
  

 

Title Title 
  

 

Title  Title
  

 

  Title
  

Народний артист України – Іван Мацялко – тривалий час у Тернополі співпрацював зі «Світозарами». У них була спільна концертна програма «Дві зорі». Творча праця тривала понад 5 років – із 1995 року по 2001 рік. Вони разом записали спільний альбом, а з концертами об’їхали всю Україну.
Сьогодні у гурту «Світозари» зовсім нова концертна програма, яка називається: «Мій рідний край». До нового складу гурту під керівництвом Ігоря Яснюка ввійшли: Олександр Малютін (гітара), Василь Жук (клавішні, вокал), Віктор Семчук (ударні інструменти) Дмитро Макух (бас-гітара). Нове сузір’я музикантів виграє чарівливу музику нових пісень: «Мій рідний край», «Балада про повстанця», «Нелегали», «Абрикосове літо», «Ти – Сонце», «Вишневе літо».
Гастрольні тури не припиняються, народжується нова музика і нові пісні. Варто згадати, що до річниці пам’яті Ігоря Білозіра на багатьох концертах звучали його пісні у виконанні «Світозарів». Але «Кораблик спогадів» повертає у чвертьсторіччя історії гурту і, знову ж таки, перед очима виринає «золотий» склад «Світозарів», як їх справедливо називають в Україні: Ігор Яснюк, Роман Рудий, Олександр Хрипливий – великі триєдині музиканти.
Мені дуже захотілось зателефонувати до Романа Рудого і запитати: «Чи хотів би він сьогодні вийти на сцену у старому складі?» А коли я це зробила, то почула щиру відповідь: «Дуже би хотів».
Так просто співпало, що у цей день у Романа був День народження. Коли я його привітала, то він пожартував, що йому з Яснюком лише по 25 – так, як і «Світозарам». Роман Рудий також написав музику до багатьох відомих пісень: «Моя Україно», «Лоза», «Рідне Надсяння», «Кораблик спогадів»… І Олександр Хрипливий свого часу написав музику і слова до дуже гарної пісні «Вірю, знаю». Без перебільшення гурт «Світозари» – багатий на таланти, як небо на зірки. Тож нехай тернопільські музичні зорі завжди сяють над Україною, а їхня музика лине на весь світ.

На чім тримається Ластівчине гніздечко

Стародавні прототипи та прообрази української ляльки-мотанки

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com