Новий 2004-ий рік ввійшов до Українського Національного Музею з виставкою відомого ук­раї­нського художника Олександра Дубовика."Вино трансцедентності "- такою глибоко-філософською темою об'єднано 28 високо-художніх полотен "батька українського авангардизму", бо саме так величає мистецький світ Олександра  Дубовика, мистця, філософа, професора, гуманіста. Яскрава кольорова драматургія, прозорі алегорії, нечувана метафоричність - таким категоріями оперують критики, вчитуючись у твори художника.

Народився О. Дубовик у Києві в 1931-му році і до сьогодні проживає у місті, де кожен камінь та­їть у собі філософію буття. Його знання вра­жають, та сам художник переконаний, що мудрість особистості не в тому, що вона багато прочитала, а в її налаштованості вийти за власні межі, по­бачити світ ширше, без упереджень і зробити узагальнення із неясних ситуацій. Тож кожен його твір несе в собі філософсько-естетичне забарвлення. Без перебільшення скажемо - це класик українського модерну та великий естет. До його портрета до­дамо ще штрих Дубовика-риторика:"Cкільки треба поставити на терези хистких будиночків мис­тецтва, щоб урівноважити чорний куб жор­сто­кості?"...Він дивиться на світ особливими кольо­роми, де домінують теплі тони.

О. Дубовик закінчив Киїський державний інсти­тут в 1957-ому році, а з 1958-ого став членом спілки художників України, у 1965-ому році закінчив апі­рантуру Академії мистецтв СРСР. В шістдесяті ро­ки він заявив про себе, як „інжинер нового мис­тецтва" , а такі заяви сприймалися як щось таке, що несло у собі навіювання західних модерних течій і тому признання до нього, великого сучас­ника, прийшло з днем Незалежности України. І са­ме їй, він присвячує своєрідні „літописи простору", де поєднуються часи, відстані, образи...

Живописні праці О. Дубовика знаходяться в му­зеях та приватних збірках України, Росії, Німеч­чини, Швеції, США, Канади,Франції, Австрії, Пор­тугалії, Швейцарії. Ним виконано велику кількість монументальних праць в техніці: мозаїка, гобелен, вітраж. З 2-го по 24-е січня своїми творами „Діа­лог", „Тріумфатор", „Откровення" та іншими, спіл­кувався художник з шанувальниками прекрасного у стінах Українського Національного Музею в Чі­каґо. Пан Дубовик є яскравою постаттю сучасного абстрактного мистецтва, талановитим співроз­мов­ником та великим оптимістом. А поруч - усміхнена, мила дружина Ірина, це вона, торкаючись його по­лотен, ніжно називає їх - „ наші діти ". Завжди ра­зом, у цьому сила його творчості, у цьому - її від­­даність мистецтву, у цьому їх любов до нашого з вами світу. Олександр та Ірина Дубовики - це творче подружжя, що „ міцно тримають, обома руками, чашу мистецтва, щоби не розплескати"( О.Дубовик ).

Виставка була цікавою і першою у цьому році. І ось галерея музею в очікуванні виставки не менш ва­гомої за змістом і характером, київського ску­льп­тора Миколи Білика. Заслужений художник України М. Білик презентуватиме в УНМ свій 

„ Ранок Всесвіту", що відкриється 20-го лютого і  до 12-го березня відвідувачі побачать над­зви­чайні композиціїї, народжені світобаченням мистця. Уславленням нескінченості життя і Всесвіту для М.Білика є, власне вся його творчість. Головною домінантою є жінка, образ якої може виразити безкінечну множину ідей світу. Доказом цьому стала експозиція його персональної виставки з нагоди 50-ти річчя від дня народження автора в Українському домі Києва.

Олександр Дубовик та Микола Білик - це мист­ці нового часу, і сучасність вони увібрали, переос­мисливши художні досягнення як, давні, так і сто­ліття XX-го. Українська громада Чикаґо зна­йом­ст­ву з талановитими сучасниками завдячує діє­вості Українського Національного Музею, що відкрив двері Києву мистецькому.

Скульптор М.Білик народився в 1953-ьому році в селі Топорівка на Буковині. В 1972-му році за­кінчив Вижницьке училище прикладного мис­те­цтва, у 1980-му р. - Львівську академію мистецтв. Він є учасником багатьох виставок, симпозіумів зі скульптури в Україні та за її межами.Твори ску­льптора експортувалися та знаходяться в при­ват­них колекціях Німеччини, Канади, США, Бельгії, Голандії та інших країн світу. У вересні 2003-ього року на два дні зупинився з виставкою в Чикаґо в Українському Культурному Осередку. Тоді ж вис­тупив з цікавою розповіддю про дивосвіт своїх за­хоплень по радіо „Українська Хвиля". Познайо­мившись з музеєм, радо запропронував виставку своїх творів. Кожен його твір, виконаний у бронзі, чи камені, несе в собі особливий естетизм, що поєд­нує монументальність задуму і майже ювелір­ну довершеність. Сам автор зізнається, що ви­шу­каність модерну відкрилася для нього через гу­цульське народне декоративне мистецтво, його різьблення, пластику, його дух.

„Я тільки зараз наближаюся до Гуцульщини, в якій народився,-говорить Микола Білик, - я ще маю про неї розказати"... Це постійна тема для творчого діалогу, над яким працює скульптор. М. Білик ак­тивно працював в архітектурі, як автор скульп­турних композицій та декоративних панно. На його рахунку - меморіальні дошки О.Олесю, Б. Грін­ченку, П. Майбороді, В. Симиренку, пам'ятники Т. Шевченку на Івано-Франківщині та в Гавані на Кубі, він є автором нового герба міста Києва ( у спів­авторстві з В. Сівком ), одним із групи київських скульпторів, що відновили відомий пам'ятник княгині Ользі, Андрію Первозванному, Кирилу та Мефодію, який було створено на початку століття кла­сиком українського мистецтва Іваном Кава­леридзе, а потім зруйновано „лєнінським планом монументальної пропоганди"...

Він любить бронзу через її гнучкість і блис­ку­чість, а спокійна прохолода каменю під його руками випромінює тепло. Філософія М.Білика глибока за змістом. Будучи патріотом своєї землі, мистець не міг обійти наших давніх ідей, звичаїв, образів.

Його „Язичницька мадонна" ( бронза ) передає ідею родючості „сторожових українського степу" - „ скіфських баб"; у „Святому сімействі" ( бронза ) - зображує жінку, як складову родини, у „Бе­регині" ( бронза, дерево), що являє собою пластику графічної і малярської мови Трипілля, автор надає Прародительниці форм самої Вічності, нев­миру­щості життя і Всесвіту. Напередодні проголошення дня Незалежності Держави, М. Білик створив значливий образ  „ Моя Україна", - постать жінки з своєрідними символами крил і дитям - що є її майбутнім. А ще у автора є цікава робота - це „Мі­сячна ніч"-, яка примушує глядача подумати, що любов'ю своєю двоє доростають самого Місяця, і саме він, як нібито недосяжна висота, - їх об'єднує.

Отож сподіваємося на те, що ця коротка прелюдія перед початком виставки Миколи Білика в Українському Національному Музеї в Чикаґо, торкнеться струн ваших сердець, щоби нам разом порадіти за тих, хто своїми світоглядними вимірами наділяє нас національними традиціями відчуття світу. Порадіймо разом за тих, хто підносить нашу культуру на такі висоти.