Наш час можна назвати аудіо-відео-ерою, бо люди майже перестали читати книги. А даремно. Бо читання – акт не тільки пізнавально-розвиваючий, але й психотерапевтичний. Це довели дослідники з Оксфордського університету. Провівши магнітно-резонансне сканування головного мозку групи людей, вони дійшли трьох висновків:
1.    Тільки читання активізує ділянки мозку, відповідальні за реальні процеси сприймання звуків, запахів та інших чуттєвих радощів. Тобто, читаючи, ми психо-фізіологічно переживаємо усе прочитане, немовби насправді, і подібного не відбувається, наприклад, при телепереглядах. Читаючи, наприклад, про природу або про любов, ми можемо і на самоті переживати маже реальні відчуття доторку трав, моря або рук і губ коханої людини. Чи не тому ми так полюбляємо любовні романи?
2.    Читати потрібно привчатися з раннього віку, бо інакше – не навчишся будувати причинно-наслідкові логічні зв’язки або довготермінові плани. Тай вести тривалу бесіду на одну тему буде складно. Дивлячись на деяких наших політиків, чуючи їхню мову, ми здогадуємось, що в дитинстві вони читали таки вкрай мало.
3.    Експеримент довів, що усього шість хвилин читання знижують рівень стресу на 65%, чого не може забезпечити ні музична терапія, ні навіть прогулянка на свіжому повітрі.
А стресів навколо нас так багато, що це просто пригнічує не тільки психологічно, але й фізіологічно!
Ми хворіємо, і основою більшості наших психосоматичних проблем та невротичних станів, за твердженням видатного канадського ученого Г. Сельє, є якраз стрес.
А як же йому не бути, зокрема, в умовах сучасної України? Давайте проаналізуємо.
З моменту набуття Україною Незалежності ми чекаємо на те, що країна буде поступально розвиватися – економічно зокрема. Увесь дорадянський та радянський період економічно окрадені українці мріяли про добробут, про вільне придбання квартир, про автомашину на подвір’ї, про можливість подорожувати, не економити на дітях, на одязі, мати серйозні заощадження.
Усе це прийшло, головним чином, за останні 10-15 років, і ми почали до цього звикати. Почав нагулювати жирок середній клас, з’явилися гроші у підприємців малого та середнього бізнесу. Нові квартири розліталися, мов гарячі пиріжки.
І ось протягом останніх двох років відбувається економічна деградація широких мас українців: зростання безробіття, поширення економічної еміграції, нищення середнього класу, заганяння у кут малого та середнього бізнесу, затискання у лещата бідності пенсіонерів та інших малозабезпечених верств населення.
Стрес? Ще й який. Мрія про міцний добробут кожного українця, як сталий стандарт життя, почала стрімко віддалятися.
Ще ми очікували, що Українська держава постане на європейській та світовій арені сильною та авторитетною, увійде до кола провідних держав спочатку Східної, Центральної, а потім – і Західної Європи.
Але провідні інституції держави – Парламент, Уряд, Президент, судова та правоохоронна система на сьогодні в очах українців мають, здебільшого, негативний імідж.
Парламент був ручним і голосував за дресурою депутатського «бригадира» Чечетова.
Уряд під керівництвом антиукраїнця М. Азарова показав себе неефективним, і його провальна політика бездоказової критики «папєрєдніків» та безсоромних обіцянок «пакращення» потерпіла крах.
Судово-правоохоронна система стала наскрізь корумпованою, і досягти там правди без хабара не вдається нікому.
Президент, як глава Держави, зі своїми обов’язками гаранта Конституції не впорався, і все звелося до фінансового зміцнення Сім’ї та посилення її ролі у внутрішній політиці країни. Мрія про вибори Президента у ручному парламенті стала настільки домінуючою, що витіснила мрію про Україну.
А сам слоган мрії про Україну бездарно використала Наталія Королевська, якій народ не повірив, незважаючи на колосальні витрати на її рекламну розкрутку.
Як жити у Державі, кожен елемент якої не є проукраїнським, ефективним, не викликає поваги ні всередині країни, ні за її межами. Як змиритися, що Євросоюз нам чітко дав зрозуміти – в Європу з такою владою та політикою, з таким станом справ усюди зась!
Стрес? Ще й який.
Була надія, що українське суспільство почне розвиватися, стане громадянсько-активним, сприйме канони демократії, чесних виборів, усвідомленого реагування на всі події в країні, насамперед, від яких залежить доля України, наступний відрізок її історії.
І що ж ми бачимо? Так, елементи громадянського суспільства з’явилися, але не зміцніли. Практично більшість моніторингових, дослідницьких структур, які займаються впровадженням у наше життя європейських демократичних стандартів є грантовими, існують на кошти західних фондів та інших грантодавців.
А власне саме українське суспільство показує слабку здатність до самоорганізації, виборці масово голосують за подачки, неохоче виходять на вуличні акції протесту, знову кучкуються на кухнях, біля домашніх телевізорів, і усі свої реакції на безчинства та фальсифікації висловлюють не відкрито, а приватно, у родинному та дружньому колі.
Влада не розвиває суспільство, а паразитує на ньому.
Стрес? Звичайно.
Культура, література, видавнича справа, театр, кінематограф – усі ці суперважливі духовні виробництва у нас в занепаді, причому, давно. Та й чи є пророки у своїй Вітчизні?
Народжений у Москві, російськомовний у молодості видатний український режисер та оператор – Юрій Іллєнко – в останні роки свого життя дуже здивував усіх знайомих, ставши суто україномовним та активним членом партії «Свобода». Та чи оцінило це суспільство? Чи задумалося над тим, чому цей кіно-геній раптом заповів, щоб його ховала не Спілка кінематографістів, а партія «Свобода», і не в Будинку кіно, а у приміщенні колишньої Центральної ради?
Скільки інтелектуалів після цього повторило його шлях і прийшло до лав «Свободи»? Мало.
Усі захоплювалися романом Василя Шкляра «Чорний ворон», але на цьогорічних парламентських виборах у підтримці йому відмовили, та ще й де – на Львівщині.
Нічого не маю проти щодо переможниці Шкляра – директора фірми легкої промисловості «Ліда» – Лідії Котеляк. Але хто був більш потрібен Верховній Раді – пан Василь чи пані Ліда? Виборці вирішили, що колишня товарознавець, «голубка» львівського бізнесу є потрібнішою, ніж чинний письменник, «Чорний ворон» української літератури В. Шкляр.
Стрес? І не тільки у пана Василя, але й тисяч його прихильників. Кого обираємо і кого не обираємо?
За вікном дощить. Повітря свіже, ще не морозить. Прийшов з мітингу опозиції під ЦВК, де вже малолюдно, промовці втомлені, від почутого стрес зашкалює. У моєму дворі тихо, майже облетіло жовте листя. Гуляють мами з дітками, про щось гомонять.
Можна подумати, що життя прекрасне. Щоб пересвідчитись у цьому, беру з полиці книгу і починаю читати. Через 6 хвилин відчуваю – начебто – полегшало. 2/3 стресу як рукою зняло.
Але ж за вікном – все той же густий настій щоденного стресу. Як туди пірнати щоранку?

Віктор Рибаченко,
шеф-редактор «Час і Події»
Адреса для спілкування:
[email protected]