На початку оповiдi варто навести коротку iсторичну довiдку. В 1787 роцi пiд час подорожi росiйськоi царицi Катерини 11 до Криму князь Г. Потьомкiн, бажаючи показати їй "процвiтання" нещодавно приєднаного до Росiї краю, наказав спорудити на днiпровських берегах декоративнi села, палаци i навiть фортецi, якi мали б «справжнiй» вигляд. А селян, якi були зiгнанi для зустрiчi царицi, Потьомкiн одягнув у святкове вбрання.

В совєтськi часи у високопоставленого вельможи було чимало послiдовникiв, якi охоче взяли на озброєння його методи фальсифiкування дiйсности. I тепер в колишнiх союзних республiках, а нинi незалежних державах, зокрема в Українi, нерiдко можна зустрiтися з новiтнiми потьомкiвцями. Це за їх настановами перед приїздом, скажiмо, президента України, поспiшно ремонтуються дороги, фарбуються фасади будинкiв, призначенi для вiдвiдування високого гостя. Про подiбнi факти неодноразово вказувалося в засобах масової iнформацiї України. Дозволю собi послатися на останнi приклади.

В кiнцi вересня до Закарпаття приїхав президент Кучма. До його вiзиту узбiччя дорiг, якi давно не бачили коси, були старанно вичещенi, гiлля дерев, якi заважали руховi машин, обрiзанi. Береги рiчки Уж, бiля пiшеходного мосту, якi впорядковувалися кiлька мiсяцiв, були завершенi за якихось два днi. Багатьом мешканцям Ужгорода було важко дiстатися додому через пробки, якi утворилися для пропуску президентських кортежiв...

Пiс час мого вiдвiдування Львова я випадково став очевидцем прикрої подiї. Пiсля того, як закiнчилася моя зустрiч з колегами, я вийшов на вулицю i став чекати машину. А тим часом, на дорозi пiд дощем робiтники вкладатли гарячий асфальт в численнi ями, наповненi водою. Вони добре розумiли, що через день вiд укладеного в мокрий грунт асфальту не залишуться й слiду, однак змушенi були виконувати наказ керівництва про термiнове завершення ремонту дороги, адже до мiста їде високий гiсть. А мiж тим, поруч з тротуаром, на якому я стояв, двоє робiтникiв, докопавшись до газової труби, яка веде до хати пенсiонерiв, перерiзали її. Коли я поцiкавився для чого вони це роблять, то почув у вiдповiдь: "Розумiєте, вони тривалий час не платять за користування газом, їх попередили про можливе вiдключення, але бiдняки не мають грошей, щоб заплатити i тому нам наказано перерiзати трубу".

Грошi, якi мiська рада витратила на косметичний ремонт дороги, були по-сутi кинутi на вiтер. I тому виникає закономiрне питання: "Чи не краще було б їх використати для допомоги бiдним людям, якi неспроможнi дати собi раду у складних життєвих умовах, якi склалися в Українi?".

На мiй погляд, корiнь зла криється в тому, що чиновники, як в столицi, так i в регiонах досi нiяк не можуть позбутися пережиткiв культу особи, отриманого у спадок вiд совєтської системи.

А тепер звернемо свiй погляд на Америку i спробуємо довiдатися чи можнa побачити в цiй країнi потьомкiнськi села?

Вже не один рiк я мешкаю у Сполучених Штатах i за цей час мав можливiсть не раз спостерiгати як, скажiмо, в Чикаго зустрiчають президента. Добре пам'ятаю приїзди до мiста Бiлла Клiнтона, коли вiн був господарем Бiлого дому. Нiхто не ремонтував дорiг, по яким вiн мав їхати, не було жодної наочної агiтацiї на вулицях, нiкому в голову не приходила думка прикрашати готелi, в яких вiн зупинявся.

Бiльше того, якби були б витраченi кошти на зустрiч високого гостя, то про це з обуренням писали би засоби масовоi iнформацii, протестували б податкодавцi. Менi пригадується випадок, коли один з американських мiнiстрiв, якому необхiдно було вилетiти у вiдрядження на службовому лiтаку, взяв з собою дружину. Довiдавшись про це, столична газета виступила з осудом мiнiстра i зажадала аби високопоставлений чиновник заплатив за полiт дружини.

Менi пощастило кiлька рокiв тому брати участь у зустрiчi учнiв та викладачiв чиказької школи, в якiй колись вчилася перша ледi Америки Гiлларi Клiнтон. Коли я їхав до навчального закладу, то в уявi малював собi, як проходитиме це приийняття. Я очiкував побачити червону килимову дорiжку, на яку має ступити висока гостя, розвiшанi в коридорах її портрети, вiтрину iз книжками, написаними Гiлларi та видання, присвяченi їй.

А в дiйсностi нiчого подiбного не побачив. Коли я познайомився з директором школи Крiсом Дранiсором, то поцiкавився чому не були прикрашенi примiщення, в якому вiдбувалася зустрiч? Мiй спiвбесiдник навiть здивувався такому питанню. -У нас,- сказав вiн,- не прийнято влаштовувати показухи, кожен з нас радiє з того, що наша вихованка стала вiдомою у свiтi жiнкою, яка користується заслуженим авторитетом i визнанням.

А тепер варто розповiсти про приїзд 30 вересня до Чикаґо президента Буша. До мiста вiн прилетiв на службовому лiтаку i щоб не створювати на автотрасах додаткових труднощiв, пересiв у летовищi на вертоліт, який приземлився недалеко вiд фешенебельного готелю Шерiдан, в якому Буш мав зустрiтися з представниками елiти мiста. Приїхав господар Бiлого дому для того, щоб зiбрати грошi на потреби передвиборної президентської компанiї 2004 року. Квиток на снiданок з президентом коштував 2000 доларiв, а мiж тим просторе примiщення готелю ледве вмiстило всiх бажаючих побувати на цiй iмпрезi. На будинку готелю та в його покоях не було нi вiтальних плакатiв, нi портретiв гостя. Тiльки столики в залi, де проходила зустрiч, були святково прибранi.

Виступаючи перед чиказькими фiнансовими та бiзнесовими магнатами, президент перш за все похвалив свою адмiнiстрацiю за досягнення в галузi боротьби з тероризмом, послався на велике значення здiйсненого ним скорочення податкiв та створення мiнiстерства безпеки. Особливо була вiдзначена робота мiнiстра оборони Дональда Рамсфельда i вiце-президента Рiчарда Ченi.

У своїй промовi, яка тривала 20 хвилин, Буш торкнувся iнформацii в пресi, яка дискредитує президента, її автор - кореспондент чиказької газети Sunday Times Роберт Новак. Нагадаю, що цей журналiст в липнi 2003 року надрукував статтю, в якiй йшлося про те, що дружина колишнього посла США в однiй з африканських країн Джозефа Вiлсона є агентом ЦРУ, спецiалiстом по зброї масового знищення. Виявляється, що її чоловiк в 2002 роцi перевiряв в Нiгерiї повiдомлення iталiйської розвiдки, в якiй йшла мова про те, що Iрак намагався купити в цiй країнi уран. Вiльсон вказав, що придбання урану в Африцi мало вірогiдне, про що вiн розповiв в газетi, а це в свою чергу зводило нанiвець заяви, з якими виступав Буш. Роберт Новак категорично вiдмовився повiдомити звiдки до нього надiйшла ця таємна iнформацiя. Президент сказав, що будуть вжитi негайнi заходи до того, щоб з Бiлого дому не надходила до чужих рук таємнi повiдомлення.

Ще одна подробиця, яка має засвiдчити, що американцям не властивий культ особи, вони не сповiдують його. Наступного дня пiсля вiзиту президента до столицi Середнього Заходу популярна в Америцi газета Chicago Tribune вмiстила репортаж про перебування Буша у мiстi. Ця невеличка стаття була надрукована на 12 сторiнцi видання, а на першiй - красувався матерiал на спортивну тему.

Вiзит президента до Чикаґо став рекордним за кiлькiстю грошей, зiбраних пiд час снiданку в готелi Шерiдан. Його сума складає 3,8 мiльйона доларiв.