Продовження, поч. у №41-43

1 листопада український екс-прем’єр – Павло Лазаренко – мав вийти з американської тюрми після майже 14 років ізоляції. Читайте про цей період його життя у ¹ 41-43.

...Тролейбус заїжджає в емігрантський район Ричмонд у Сан-Франциско. У записнику – адреса, де Павло Лазаренко провів понад п’ять років під домашнім арештом – 46 Avenue, будинок 845. Поряд – океанічне узбережжя. Це – житлові квартали Сан-Франциско, в цій частині Ричмонда мешкають вихідці з Азії.
Рожевий будинок, в якому провів п’ять років Лазаренко, справляє гнітюче враження. Навіть на фоні інших він виглядає не надто вишукано – триповерхова коробка рожевого кольору, де перший рівень займають два гаражі. Це будинок на дві квартири.
Натискаю дзвінок – ніхто не відкриває. Зате у будинку праворуч господар вдома. Чоловік азійської зовнішності розповідає:
– Я пам’ятаю, цей чоловік з України жив тут під домашнім арештом. Його привозили зі суду та заводили до будинку. Біля входу завжди були охоронці – вони сиділи в машині.
Життя Лазаренка в цій квартирі, починаючи з червня 2003 року, було не надто різноманітним, і про подробиці можна довідатися з клопотань його адвокатів. Це був арешт у повному сенсі цього слова, і Лазаренко провів у такому режимі понад п’ять років. Хоча суттєвою відмінністю стала можливість більш вільно приймати близьких – своїх дорослих доньок та сина, а також – молоду дружину, яка встигла народити Лазаренку трьох дітей. Крім того, в 2008 році суддя дозволив, щоб у Лазаренка побували його брати, які проживають в Україні.
Також, будучи під домашнім арештом, Лазаренко міг напряму говорити телефоном з певним колом осіб, номери яких дозволив зберігати той же суддя – це адвокати екс-прем’єра, його брати, діти, перекладачі, а також – декілька депутатів з партії «Громада». Серед них – і Наталія Донець, мати Тетяни Донець, яка в 2012 році балотується до парламенту за списком «Батьківщини».
Насправді коло спілкування Лазаренка було значно ширшим – зазвичай – він телефонував своєму братові в Україну, і той передавав слухавку людині, якої немає в списку.
Суддя був гуманним і видавав Лазаренку дозволи – відвідувати богослужіння напередодні Різдва або Великодня. Зазвичай, його відпускали з десятої вечора до четвертої ранку – він ходив до St. Nicholas Cathedral Російської православної церкви на 15-й вулиці.
Лазаренко продовжував утримуватися під домашнім арештом після того, як журі присяжних у червні 2004 року визнало його винним –і навіть після того, як у 2006-му суддя призначив йому покарання – 108 місяців ув’язнення. Український екс-прем’єр подав апеляцію, і вердикт не набув законної сили. Таким чином, він зміг зачепитися за можливість ще пожити в квартирі.

Уже коли минуло чотири роки домашнього арешту, адвокати Лазаренка звернулися до суду з клопотанням – пом’якшити умови арешту. 26 листопада 2007 представник екс-прем’єра – Дорон Вайнберг – попросив змінити два пункти правил його домашнього арешту – скасувати вимогу про цілодобову охорону під квартирою за рахунок їхнього клієнта та дозволити залишати будинок тричі на тиждень по дві години.
«Вартість послуг охорони складає 3 500 тисячі на тиждень, які пан Лазаренко сплачує з липня 2003 року», – поскаржився адвокат. Виходило, що за чотири з половиною роки він витратив 800 тисяч доларів тільки на охорону помешкання.
Адвокат прем’єра-втікача пояснив, що, оскільки Лазаренко все одно носить браслет електронного моніторингу, то немає потреби дублювати цю систему людьми під дверима. «Проста правда полягає в тому, що Павло Лазаренко не втече, адже він просто не може втекти – немає місця ні в цій країні, ні будь-де в світі, де він міг би сподіватися уникнути арешту», – визнав Дорон Вайнберг.
Щодо дозволу Лазаренкові виходити на вулицю, захист обґрунтував це тим, що привозити продукти протягом чотирьох з половиною років стало обтяжливим для родичів: «Павло Лазаренко повністю залежний від інших у покупках і послугах посильного».
Крім того, за словами захисників, домашній арешт погано позначається на здоров’ї Лазаренка: «Підзахисний, зачинений у квартирі, отримує мало свіжого повітря і фактично не може рухатися. У цьому сенсі домашній арешт навіть більш обмежує, ніж тюрма».
Суддя пішов назустріч Лазаренку. 29 листопада 2007-го українському екс-прем’єрові частково пом’якшили умови. Його прохання про зняття поста охорони перед дверима будинку не задовольнили. Але йому дозволили залишати будинок протягом шести годин на тиждень – тільки вдень і тільки по понеділках, середах і п’ятницях. Лазаренка зобов’язали вести журнал про свої виходи. У ньому Лазаренко повідомляв, що ходить до супермаркету Safeway, розташованого в декількох кварталах, аби купити продукти.
Окрім цього, Лазаренку дозволялося залишати будинок сім днів на тиждень з 4 до 5 години дня для фізичних вправ на задньому дворі.
Загалом, виглядало це не так погано – порівняно з утриманням в тюрмі – але все одно доволі принизливо, як для людини, що мріяла повалити режим Леоніда Кучми та мала на офшорних рахунках понад 100 мільйонів доларів.
Також Лазаренка зрадило здоров’я. Протягом цих п’яти років домашнього арешту йому було зроблено операцію на нозі, очевидно, через варикозне розширення судин. 5 січня 2004 року суддя дозволив йому залишити квартиру для відвідин лікаря в зв’язку з пост-операційним оглядом.
На цьому проблеми зі здоров’ям у Лазаренка не припинилися. Через три роки, у березні 2007-го, суддя Дженкінс дозволив Лазаренку залишити квартиру на дві години для діагностування і лікування спини. У липні 2008-го з Лазаренка було тимчасово знято браслет моніторингу для проведення МРТ, яке було дозволено судом за рекомендацією доктора Віктора Ляпіса.
Як сказано в клопотанні адвокатів, дослідження проводили, «оскільки підзахисний страждає на різкий біль внизу спини та в нозі».
Загалом, під домашнім арештом Лазаренко провів майже чотири з половиною роки, аж допоки 1 жовтня 2008 не сталося найстрашніше – суддя видав наказ про повернення Лазаренка до в’язниці.

Лазаренка – назад у тюрму

Коли ця новина потрапила в Україну, адвокати Лазаренка не вигадали нічого кращого, ніж розповісти, що він добровільно вирішив повернутися в камеру.
«1 жовтня 2008 року екс-прем’єр Лазаренко спільно зі своїм захистом прийняв безпрецедентне рішення – повернутися до пенітенціарної установи США з метою – убезпечити своє життя. Це рішення прийнято виключно у зв’язку з останніми політичними подіями в Україні і усвідомленням того, що в результаті гострого політичного протистояння в Україні, особа Лазаренка стала надто небезпечною та незручною певним політичним лідерам України», – йшлося у повідомленні українського адвоката Лазаренко – Марини Долгополої.
Читати це смішно, тому що насправді у Лазаренка напередодні так званого «добровільного повернення в тюрму» було діагностовано проблеми з хребтом. І за допомогою своїх адвокатів він намагався аргументувати перед судом, що брати його назад під варту неприпустимо.
Повернення Лазаренка до в’язниці мало зовсім інші причини.
По-перше, як випливає із зібраних судом свідчень, він не дотримувався режиму.
Так, 28 жовтня 2008-го до суду була подана декларація спецагента ФБР Багчі (K. S. Bagchi), де він описує, як насправді проходив домашній арешт Лазаренка: «25 жовтня 2006 ми з двома агентами нанесли візит до помешкання Лазаренка. Ми побачили, що охоронець спить у машині. Щоб розбудити його, нам довелося голосно постукати у вікно. Охоронець погано володів англійською і не зрозумів прохання агентів – показати журнал відвідувачів. Замість цього він подзвонив у дзвінок на дверях».
Але така неадекватна поведінка охоронців була непоодинока. Як пише спецагент, напередодні повернення Лазаренка до тюрми, 29 вересня 2008 він ще раз провідав Лазаренка та побачив наступне: «Чорний автомобіль Lincoln Town всередині з двома дорослими чоловіками, які розмовляли російською, очікував перед дверима резиденції. Ми попросили охоронця показати журнал. У журналі був запис лише про один візит того дня без часу виходу. Охоронець сказав, що «дружина» була єдиним відвідувачем, і вона все ще всередині. Він не попросив наших документів і не записав нас у журнал. Всередині був Лазаренко з двома малими дітьми, але ми не знайшли жінку».
Далі події розгорталися ще цікавіше: «Після входу в резиденцію Лазаренко отримав телефонний дзвінок. Агент Ідс підслухав, що той, хто телефонував, запитав російською, скільки часу вони тут будуть. Лазаренко відповів російською, що вони будуть тут лише хвилину. Коли ми виходили з помешкання, водій на Lincoln Town подивився у нашому напрямку та негайно поїхав».
Лазаренко намагався уникнути повернення до тюрми, використовуючи погіршення свого самопочуття. У матеріалах справи екс-прем’єра можна знайти заяву від 28 жовтня 2008-го авторства Луїзи Безіл, адміністратора з питань здоров’я федеральної виправної установи у Дабліні:
«Я знайома з Павлом Лазаренком, який перебуває у Федеральному центрі затримання в Дабліні, і чий номер у базі тюрем США є 94430-011. Оглядаючи нотатки доктора Ляпіса від 20 жовтня 2008-го, видно, що Лазаренко має дегенерацію диску та його випадіння, що вплинуло на його спинний нерв. Згідно з медоглядом від 23 жовтня 2008, Лазаренко скаржився на спинний біль, що передавався на його ліву нижню кінцівку з поколюванням та задубінням. Лазаренко також був оглянутий у зв’язку з його скаргами на підвищений тиск і гіперліпідемію (підвищена кількість ліпідів)», – зазначила Луїза Безіл.
Вона повідомила, що Лазаренку були приписані ліки. «Виходячи з мого розуміння стану Лазаренка, Бюро тюрем може надавати йому медичний догляд. Бюро має можливості оцінити стан спини Лазаренка та його давніх захворювань», – зруйнувала мрії Лазаренка адміністратор із питань здоров’я Даблінської тюрми.
Але друга і найголовніша претензія до Лазаренка, яка повернула його до в’язниці, полягала у тому, що він не забезпечив заставу. Виявилося, що так і не була виконана підписана Лазаренком ще в 2003 році, напередодні звільнення під домашній арешт, додаткова угода. Тоді він зобов’язувався для гарантії перевести на рахунок Федерального резервного банку США 65 мільйонів доларів.
Лазаренко скаржився, що не має доступу до своїх грошей. Коли ж йому закидали, що тільки на утримання охорони під будинком від щотижня витрачає 3,5 тисячі доларів, Лазаренко показав заяву такого собі Олександра Мазуренка. Той стверджував, що всі роки... позичав Лазаренку гроші в рамках «усної угоди».
Як згодом з’ясувалося, Мазуренко був (і залишається) фактично підлеглим Лазаренка – він має довіреність від доньки Лазаренка – Лесі Шаталін. Крім того, за останніми даними, Мазуренко є номінальним власником контрольного пакета банку Лазаренка «Земельний капітал» – на нього записано 59,9% статутного капіталу.

Гроші Лазаренка – терра інкогніта

Отже, 6 листопада 2008 року суддя Північного округу Сан-Франциско – Чарльз Брейер – видав наказ про повернення Лазаренка в тюрму.
Головною причиною стало те, що Лазаренко, на думку судді, не надав доказів того, що він не втече.
«Лазаренко не перевів жодних активів як заставу. У випадку втечі Лазаренко обіцяв розплатитися своїми активами у розмірі 86 мільйонів на Антигуа та 150 мільйонів на острові Гернсі. Передача в заставу цих активів виявилася лише ілюзією гарантії, однак Лазаренко не запевнив, що він має серйозний намір розплатитися цими коштами у випадку втечі. Лазаренко заявив, що ці кошти «зараз за межами можливості зняття» та «за межами досяжності нашого уряду», – ідеться у рішенні суду.
Крім того, зазначив суддя, «Павло Лазаренко не був відкритим у питанні свого загального багатства».
«Пан Лазаренко відмовився надати звіт про свої фінанси. Він також не надав доказів, що не існує іншої країни, в яку він може втекти. У США немає угоди про екстрадицію з низкою держав, які теоретично можуть надати притулок Лазаренку, наприклад, колишні радянські республіки», – аргументував Чарльз Брейер своє рішення – запроторити Павла Лазаренка за грати.
В українського в’язня залишалася надія, що він потрапив до тюрми ненадовго. Станом на осінь 2008 року на розгляді в Апеляційному суді дев’ятого округу Каліфорнії перебувала його скарга на вирок 2006 року, яким його було засуджено до дев’яти років тюрми.
Таким чином, якби апеляційний суд виправдав Лазаренка, то він мав вийти на волю. Але апеляція лише частково зняла з нього обвинувачення. І в листопаді 2009-го той же суддя Брейер виніс новий, остаточний вердикт Лазаренку.
Це була катастрофа – 97 місяців в’язниці! Він скостив з першого вироку лише 11 місяців – менше, ніж рік. І головне – суддя відмовився зараховувати домашній арешт у цей термін.
Загальний його термін поневіряння по тюрмах мав скласти понад вісім років. А з урахуванням домашнього арешту – Лазаренкові була обмежена воля майже на 14 років. Це було ціною, яку Америка змусила заплатити за свою не дуже чесну роботу українського чиновника.

Автор: Сергій Лещенко
Джерело: УП
Далі буде