rss
02/18/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#369

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Вибори \ Танці на граблях

Народна мудрість рекомендує не наступати на старі граблі, тобто, не повторювати помилок. Це стосується і кожної особи, і всього народу в цілому. Особливо боляче наступати на ті граблі у питаннях, які є основоположними для формування Української Нації та зміцнення Держави. Подібні питання складають сутність виборів, передусім, мерів великих міст, парламенту та Президента країни.
Скільки разів обпікалися виборці, обираючи собі когось за «гречку». Взяти хоча б найбільш кричущий приклад останніх років – обрання міським головою Києва Леоніда Черновецького, який довів «технологію гречки» до досконалості. Підкупивши примітивними продуктовими пайками старшу частину населення столиці, цей дивакуватий мер, щодо якого журналісти та гумористи прозоро натякали на пристрасть до «травички» і тому подібного, зі своєю так званою «молодою командою» роздерибанив Київ та столичну – найдорожчу в Україні – землю.
Офіційно це так і не було доведено, бо умілий ловкач втягнув у земельні афери й тих, хто мав би його контролювати та притягати до відповідальності.
Уже знаючи це, на перевиборах кияни знову обрали Черновецького, який практично не з’являвся на роботі, а тим часом його команда дограбовувала Київ. Отже, наступивши один раз на граблі, кияни з незрозумілою впертістю зробили це ще раз. І невідомо, скільки б разів ще обирали Черновецького, якби Янукович та його команда у 2010 році силовим способом не усунула непідконтрольного їм та свавільного «народного мера» від столичного керма.
Черновецький нині десь щез, але послідовники-«гречкосії» повним ходом використовують його методу завоювання прихильності виборців. Роздача продуктових наборів різного асортименту досягла на цих виборах розмірів стихійного лиха. Порахувати, скільки недостойних кандидатів стали депутатами на продуктових підкупах просто неможливо, бо для цього потрібно було би проводити розслідування по кожному з 225-ти виборчих округів, де таких «благодійників» було по 5 – 10 осіб. А ще ж були підкупи й не продуктові.
Інший приклад – вибори за партійними списками. На виборах до Верховної Ради – чергових-2002 та 2006 рр., і дочасних-2007 р. – до партійного списку включали кандидатів за грубі гроші, про що багато і відкрито писалося. Коли ж після виборів багато з них, зокрема, і нашоукраїнців, і бютівців – стали «тушками», були дані обіцянки лідерами партій, що надалі подібного не буде і відбір проведеться ретельно. Однак і щодо цьогорічних списків, зокрема, і ОО «Батьківщини», і «УДАРу» вже неодноразово звучали застереження, що низка кандидатів купили собі місця у цих списках, а, значить, можуть стати потенційними «тушками». Однак, усі вони у списках залишилися, і старі граблі знову стали у нагоді.
Третій приклад – ставлення до партії влади. Коли Партія регіонів прийшла до влади, то люди відчули на своїй шкірі плоди обіцяного «пакращення» життя. За два роки ціни, тарифи, комунальні та інші платежі настільки злетіли, що з народу миттєво зійшов зайвий «жирок» у вигляді якихось накопичень.
Люди почали сплачувати з останніх сил, багато хто, передусім, пенсіонери, вже забули, як виглядають якісні продукти, сидять на хлібі, молоці та кашах. У результаті податкової «реформи» було знищено малий та середній бізнес, пенсійна «реформа» вилилася у банальне підвищення пенсійного віку на 5 років, зросло безробіття, поширилася бідність – і що ж ми бачимо?
А бачимо те, що Партія регіонів, плоди правління якої всі добре відчули, зокрема, і в Донбасі, в Криму, на всьому Південному Сході країни, знову набирає більшість голосів та тримає лідерство на виборах до Верховної Ради.
А як же протести афганців, чорнобильців, пенсіонерів, підприємців, учителів, медиків, робітників, селян? Як же масове невдоволення народу? Невже воно обмежиться тільки кухонними розмовами, як це було за радянських часів? Чи вже технології фальсифікації стали такими витонченими, що ляльководи забезпечують потрібні результати виборів, незважаючи на масове невдоволення населення?
Думаю, що не все так просто. І фальсифікації є, і погрози, і підкуп, але ж майже півкраїни голосує за тих, хто з них цинічно здирає шкіру. Що це за мазохізм? Що за психологія жертви, яка цілує чобіт того, хто її цим чоботом грубо пхає в кут життя?
Усе бачачи, все розуміючи, виборці, як зазомбовані, знову наступають на старі граблі і голосують за тих, хто неминуче погіршить їхнє життя, причому, найближчим часом.
Виборча кампанія до Верховної Ради України 2012 року немовби зібрала докупи всі можливі методи та технології обману, підкупу, залякування, оббріхування, шантажу, насильства і всім цим брудним арсеналом налетіла на виборців. У відповідь на це ті нещасні, не протестуючи, не повстаючи, вчинили якийсь страшний апофеоз одурманеної свідомості та крайньої збайдужілості. Тисячі виборців не просто знову наступають на старі граблі, а влаштували на цих граблях якийсь танець приреченого відчаю, отримуючи і отримуючи по чолі цими граблями.
Аналізуючи цьогорічні вибори по всій Україні, побачивши їх у провінції, я запитую себе: що і як потрібно ще розповідати цим людям, якими ще прикладами переконати їх, що вони мають вибрати собі не гречкосіїв, не шахраїв, не нахрапистих торгашів, не бандитів – явних чи прихованих, а розумних патріотів України, професіоналів своєї справи, які не продадуть і не продадуться, які крок за кроком будуть відроджувати розграбовану Україну, вибудовувати правову державу, розвивати демократію, покращувати добробут, наближати нас до стандартів європейського життя не на словах, а на ділі?
Проблема ця надзвичайно складна, її породили і виборці і ті, кого вони роками обирали, отримуючи у відповідь розчарування та зневіру. Тут є про що думати і про що говорити нам усім.
Одне ясно з незворотною очевидністю – цей «танець на граблях», що його виконує вітчизняний виборець, далеко назад відкидає нас від того ідеалу України, який пестували кращі українські уми, найполум’яніші українські серця усіх часів.
Дивлячись на цю майже безнадійну ситуацію, хтось хоче емігрувати, хтось хоче щось змінити. Серед останніх є звані, але мало обраних. Зокрема, і до складу Верховної Ради України майбутнього скликання.
Танець на граблях продовжується. Кінця цьому не видно. Але кінець має бути.
Тільки не при цьому складі неукраїнського парламенту України.

Віктор Рибаченко, шеф-редактор «Час і Події»
Адреса для спілкування: [email protected]

Шановні українці, котрі є громадянами США!

Джо проти Хосе

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com