Продовження, поч. у №41-42

Коли Павло Лазаренко прилетів до США просити про політичний притулок у лютому 1999 року, то не міг навіть уявити, якою катастрофою обернеться для нього ця історія. Навпаки, він думав, що повністю все врахував: придбав величний палац у чудовому природному заказнику поблизу міста Новато, дружина з дітьми виїхали до Каліфорнії за місяць до нього, а спільник Петро Кириченко вже сконтактував з юристом, що спеціалізується на оформленні політичного притулку, і той не передбачав жодних ускладнень.

Тому, коли Лазаренка затримали в аеропорту Нью-Йорка та помістили в ізолятор, це виглядало лише як звичайна процедура для прохачів. Вже провівши півроку в каліфорнійській тюрмі, він продовжував вірити, що неприємності тимчасові. Тому клопотав перед владою Антигуа – дозволити щомісячні транші партії «Громада» в розмірі 200 тисяч доларів для підтримки її існування.
Але в травні 2000 року спільник Лазаренка – Петро Кириченко – уклав офіційну угоду про співпрацю з прокуратурою США, що відкрило дорогу для офіційного обвинувачення Лазаренка.
Розуміючи, що вийти з-під удару американської юстиції так просто не вийде, Павло Лазаренко спробував рухатися до цілі поступово. Його першим і найголовнішим завданням було – залишити в’язницю та поміняти камеру на домашній арешт.
Оскільки українська влада всіляко допомагала американським прокурорам у розслідуванні справи Лазаренка, він намагався подати своє переслідування в США як частину великої машини зі зведення рахунків. Лазаренко намагався заручитися підтримкою соратників з України. Серед файлів справи Лазаренка можна знайти цікаві звернення до американського суду – наприклад, від колишнього генпрокурора і депутата, а нині – судді Конституційного суду – Віктора Шишкіна.
«Я хочу зробити наголос на видатних організаторських здібностях, продемонстрованих за часів роботи Павла Лазаренка на посаді, – писав Шишкін суду. – Він був першим, хто організував боротьбу з тіньовою економікою та бартером. Україна побачила справжнього лідера, який взяв відповідальність за відродження і розвиток України».
«Влада сприймала його як сильного конкурента на майбутніх виборах президента. Це стало причиною знеславлення Лазаренка в медіа та переслідування. Як колишній генпрокурор, я згоден з тим, що відсутні достатні докази порушення ним українських законів», – стверджував Шишкін.

	Файли справи Лазаренка з каліфорнійського суду

 Нічні жахи Лазаренка
Але вийти на волю Лазаренко не міг аж чотири роки, до весни 2003-го. Суд у Сан-Франциско не сприймав його аргументи про політичний характер справи та не вірив його обіцянці – не втекти. Репутацію Лазаренку зіпсувала історія в Швейцарії, коли він після арешту в Базелі, наприкінці 1998-го, був звільнений під заставу разом з обіцянкою – з’явитися до суду. Але замість Швейцарії він полетів по притулок до Америки.
Перед тим, коли Лазаренко поміняв тюремну камеру на квартиру для домашнього арешту, йому довелося пройти через справжнє випробування. Фактично, зміна запобіжного заходу Лазаренку була виключно актом гуманізму.
Подробиці того, що довелося пережити Лазаренкові напередодні домашнього арешту, викладені в поданні його адвокатів від 24 квітня 2003. Його життя в тюрмі стало просто нестерпним.
Річ у тім, що розслідування справи Лазаренка наближалося до кінця. У 2003 році американська прокуратура проводила допити за межами США. Лазаренко активно використовував світову фінансову систему для легалізації коштів, тому свідки в його справі були розкидані по різних континентах – частина жила на Кіпрі, частина – у Швейцарії та Нідерландах, частина – у Канаді тощо.
До країни, де проживали свідки у справі, вилітала група в складі прокурора Марти Берш, спецагента ФБР Деніела Ерла, адвокатів екс-прем’єра. За законом, Лазаренко повинен був бути присутнім на допиті в режимі телефонної конференції.
Проблема полягала в тому, що основні закордонні свідки мешкали в Європі. У квітні 2003 відбувалися допити в Британії, Нідерландах і Швейцарії. Різниця у часі між Сан-Франциско і Старим світом складає дев’ять годин. Тож цей період перетворився на пекло.
«Для Павла Лазаренка цей процес був неадекватний і негуманний. У тюрмі заборонено спати вдень, а вночі наш клієнт брав участь у допитах», – скаржилися адвокати в клопотанні про звільнення.
Вони детально описали, як одного разу Лазаренка помилково вивели з камери та попередили, щоб він готувався до авіаперельоту. Той намагався пояснити, що перші допити мають відбутися лише наступного дня, але погано знав англійську. Тільки о 4 ранку Лазаренко повернувся назад до камери – до підйому залишалося менше, ніж три години.
Оскільки спати вдень у тюрмах заборонено, Лазаренко був на ногах до самого вечора, коли нарешті його перевели до Федеральної будівлі у Сан-Франциско для участі в процесі допитів, що відбувалися в Європі. Це тривало до ранку, і коли Лазаренка повернули в тюрму, почався новий день, і він знову не мав права спати.
Увечері, о 22 годині, Лазаренка знову привезли у Федеральну будівлю для участі у черговому допиті по телефону. Він приїхав туди о 23:45. Давати свідчення почав о 1 ночі. Лазаренко на той момент був без сну 43 години.
«До конференц-зали він ішов наче в трансі. Коли адвокати потрапили всередину, вони побачили, що Лазаренко опустив голову на руки, які лежали на столі. Він виглядав жахливо. Лазаренко поводився не так, як раніше. Він не спілкувався з членами команди захисту».
А далі сталося взагалі нечуване. Повністю знесилений допитами свідків у своїй справі, екс-прем’єр-міністр України – людина, яка планувала стати президентом, при згадці прізвища якого переходили на шепіт – не витримав і заснув… просто на підлозі.
«Коли виникла тригодинна перерва між першим і другим допитами, за першої-ліпшої можливості Лазаренко ліг на підлогу конференц-зали і заснув, що супроводжувалося глибоким і шумним диханням носом», – описали адвокати.
«Коли о 5 ранку за каліфорнійським часом почалися нові допити, Лазаренко виглядав дезорієнтованим. Він не міг говорити з адвокатами. Він скаржився на страшний головний біль і втому. Він попросив про медичну допомогу, але не отримав її…», – намагалися захисники Лазаренка вимолити у судді співчуття.
Аналогічна історія з порушенням сну в Лазаренка трапилася, коли бригада американських слідчих та адвокатів переїхала з Нідерландів до Швейцарії. За словами адвокатів, протягом 72 годин Лазаренко не міг поспати більше, ніж 5 годин.
Звільнення під домашній арешт
Вислухавши цю розповідь, 14 травня 2003 року суддя Мартін Дженкінс постановив змінити українському підслідному запобіжний захід:
«Тимчасове звільнення є необхідним для того, щоб пан Лазаренко міг брати учать у підготовці свого захисту, особливо в частині взяття свідчень за кордоном».
У своєму рішенні суд окреслив умови звільнення Лазаренка та дав прокуратурі два дні для формулювання своєї позиції. Суд вимагав, щоб обвинуваченого поселили під домашній арешт у квартиру на півшляху до суду, а не в приватний маєток у Новато. Палац Лазаренка не підходив через віддаленість від центру Сан-Франциско та неможливість контролювати обвинуваченого.
Над Лазаренком мав бути встановлений електронний моніторинг пересування – браслет на нозі. І, крім того, він мав щиросердно розповісти про свої грошові активи, що повинно було стати базою угоди про його звільнення.
Ще через місяць, 11 червня 2003 року, суддя Мартін Дженкінс підписав наказ про умови звільнення Лазаренка.
«Звільнити Павла Лазаренка в зв’язку з необхідністю бути присутнім на телефонному зв’язку під час взяття свідчень в Україні та інших європейських країнах. Павла Лазаренка буде розміщено в апартаментах на 1-2 спальні в Сан-Франциско – в будівлі, яка нараховує шість або декілька поверхів.
Апартаменти будуть мати телефонну лінію для використання її під час участі у свідченнях, а також – для дзвінків на номери, дозволені Даблінською в’язницею. Телефонна лінія буде моніторитися через автоматичний реєстратор, наданий ФБР. ФБР буде моніторити всі цифри, набрані на телефоні.
Компенсація вартості дзвінків за кордон буде покладена на уряд США. Лазаренку буде заборонено залишати будівлю, окрім як для від’їздів до суду та, за потреби, до лікаря.
До лікарні він може приїхати лише з дозволу суду, офісу прокурора, ФБР або досудового сервісу.
Приватна охоронна фірма, схвалена судом, буде залучена за кошти Лазаренка, вона забезпечуватиме 24-годинну охорону по три зміни у вісім годин. Кожна зміна складатиметься з одного неозброєного охоронця з радіостанцією, у функції якого входитиме огляд кожного, хто буде заходити або виходити з резиденції.
Усі відвідувачі мають заноситися в журнал. У випадку спроб Лазаренка залишити без дозволу місце утримання про це мають бути негайно повідомлено ФБР, досудовій службі і адвокатам.
Перелік відвідувачів Павла Лазаренка має бути обмежений адвокатами, їхніми помічниками та тими, кому дозволено відвідувати Лазаренка в тюрмі Дабліна. Кількість соціальних візитів, які здійснюватимуть дві доньки Лазаренка і його син, залишається такою ж, як у тюрмі Дабліна – одногодинний візит у четвер, п’ятницю, суботу і неділю.
ФБР може здійснювати без попередження обшук у квартирі Лазаренка та його відвідувачів, за винятком адвоката. Продукти та інші необхідні речі повинен привозити раз на день син Олександр Лазаренко або помічник підзахисного – Оксана Цикова (перекладачка та майбутня дружина Лазаренка), або – адвокати. Візит Олександра Лазаренка має тривати не більше, ніж півгодини. Алкоголь, наркотики та інші заборонені речі не дозволені в резиденції.
Павло Лазаренко має надати фінансову заставу, яка забезпечить його присутність у суді, за окремою угодою.
Лазаренко буде звільнений із Даблінської тюрми о 9 ранку 12 червня 2003 року. ФБР допровадить його в офіс досудового сервісу в Сан-Франциско, де встановить систему електронного моніторингу.
Мартін Дженкінс, 11 червня 2003 року».

У своєму рішенні суддя Дженкінс згадав про додаткову угоду щодо грошей, які гарантуватимуть невтечу. Йдеться про те, що Лазаренко зобов’язався репатріювати на рахунок американського банку свої гроші, накопичені на острові Антигуа та в Литві. Ідеться про 65 мільйонів доларів – небачену за своїми розмірами заставу.
Отже, в той же день, коли Мартін Дженкінс наказав звільнити Лазаренка під домашній арешт, екс-прем’єр поставив свій автограф під угодою щодо переведення на рахунок у США гарантійних коштів. Свої загальні статки на Антигуа Лазаренко, який вже чотири роки сидів у тюрмі, оцінив у 86 мільйонів, а в якості застави він погодився перевести 65 мільйонів.
«Я засвідчую під присягою, що я, Павло Лазаренко, є власником близько 61 мільйона доларів активів на рахунках у EuroFed Bank на Антигуа і 25 мільйонів у Литві.
Як додаткова угода мого звільнення, я цим погоджуюся репатріювати для потенційної конфіскації 65 мільйонів доларів моїх фондів у EuroFed Bank, що розташовані на рахунках компаній Firstar Securities, Lady Lake Investment, Nemuro Industrial Group, Fairmont Group (офшорні фірми Лазаренка), на моєму персональному рахунку ¹ 137978, на рахунку Guardian Investment Group, а також – на рахунку в Bankas Hermas, Литва.
Я – в межах повноважень як бенефіціарний власник цих фондів – маю негайно перевести 40 мільйонів з активів EuroFed Bank на Антигуа і 25 мільйонів з активів у Литві на рахунок у США: Федеральний резервний банк, Нью-Йорк.
Якщо, за рішенням суду, я порушу умови мого звільнення, я погоджують на конфіскацію активів EuroFed, і всі ці активи та права мають бути передані США.
Павло Лазаренко, 11 червня 2003 року».
Цікаво, що новину про звільнення Лазаренка під домашній арешт його адвокати намагалися інтерпретувати як ледь не перемогу та ознаку майбутнього виправдання. Вони назвали це визнанням суддею високої довіри до Лазаренка, не згадуючи ні про заставу, ні про спеціальні умови, ні про виникнення нестерпних умов життя у тюрмі.
Павло Лазаренко, колишній прем’єр-міністр та потенційний спадкоємець Леоніда Кучми, провів під домашнім арештом понад п’ять років, до жовтня 2008-го. Людина, якої боялися не менше, ніж сьогоднішнього президента, утримувалася в умовах, які не назвеш інакше, ніж принизливими – при тому, що у цей час простоював порожнім маєток Лазаренка. Найбільша ж неприємність чекала на Лазаренка попереду – він був змушений повернутися з квартири знову до камери, коли суддя ще на чотири роки відправив його до в’язниці.

Далі буде.

Автор: Сергій Лещенко
Джерело: УП