В Українському Національному Музеї у Чикаго проходила дуже цікава виставка молодої місцевої художниці Еріки Комоні-Скорупської. Житель­кою нашого Українського Села в Чикаго во­на стала щойно в 1991 році, коли при­­­ї­­хала сюди з Закарпаття а саме з Уж­го­роду, де здобула визнання як єдина, не­перевершена керамістка чор­нолощеної димленої кераміки в Украї­ні, за що була неодноразово нагород­жена дипломами Спілки Художників Радянського Сою­зу. Її вийняткові винахо­ди і розробки дизайнів, та професійна витонченість мистецьких виробів, при­несли її славу непересічної майстрині, яка із плека­но­го довгими віками, народного мис­тец­тва, винесла його на вершини світо­вого рів­ня. І сюди приї­ха­ла вона зі сво­єю услав­леною кера­мі­кою та скульп­тур­ка­ми, якими на своїх перших у Чикаго вис­тавках зачарувала любителів мис­тецт­ва, що залюбки купували її елегант­ні вази, та прекрасні глиняні скульп­тури. Коли я піз­нала Еріку, була захоп­лена її рідкісним талантом, її вро­дою, лагідною вдачею і безпретен­зій­ністю. У мене також збе­рігаються ше­деври її творчости, які вражають ве­ли­кою дета­льністю і есте­тичним викін­чен­ням, навіть у мініятю­р­них працях. Також на частинах одягу своїх фігурок  статуеток Еріка зуміла ви­ліпити чи то кучеряву кожушинку, чи то вишивку, чи інші міні еле­менти твору.

З часом Еріка поширила круг своїх мистецьких зацікавлень і почала біль­ше малювати, зайнялася графікою і розписом на шовку, стала широко відомою, зокрема серед жіноцтва. Врод­­жені естетичні смаки вчаровують найніжніші в світі квіти, зміни в при­роді, почуваннях. Вона досконало во­ло­діє широкою палітрою суцвіття кольо­рів. І все зма­льовує на шовкових шалях, в які зодягаються наші вибаг­ливі, елегантні пані.

Такий бо, чарівний вечірній шаль - це часто щось більше як сама прикраса, а скоріше всього, багатомовна харак­те­ристика уподобань його властите­льки. Він бо наочно вказує на тихий сентименталізм, мрійливість, залюб­ле­ність, стихійність, чи палкість прист­рас­­них характерів.

Дивом дивуєшся отим прекрасним картинам, які буває відчуваєш всіма фібрами душі. Виставка Еріки справді інтри­гую­ча, багата стилями і сюжетами. А ще її картини пишаються зодягнені дорогими вишуканими ра­мами. Про  прекрасне оформлення картин подбав Юрко Скорупський, наш відомий ху­дож­ник і чоловік Еріки, що живе тільки  мистецтвом і для мистецт­ва.

На відкриття виставки прибуло по­над сто осіб, шанувальників мистецтва а також велике число місцевих ху­дож­ни­ків. Зокрема: Анатолій Коломиєць, Ле­ся Дяченко-Кочман, Ляля Кучма, Юлія Ткачук, Микола Баган, Анатолій Хмара, Євген Прокопов, Юрій Оліш­кевич, Юрій Гугценя і Наталя Ляпанд­ра.

Невдовзі розпочалося офіційне відк­риття вернісажу,  до мікрофону підійшов директор музею Ярос­лав Ганкевич, що привітавши мисткиню і гостей, запро­шував до при­єм­ного вечора, свіжої кави, канапок і солодкого. Але, перед тим зап­росив до слова ведучу програми Марійку Клим­чак. Вона, як звичайно, пристрасно і з любовю представила героїню вечора гостям і повела їх стежками життя своєї улюбленої мисткині. Чоловік Еріки, Юрко дуже гарно, а навіть з ноткою гор­дості в голосі, розказав про творчі шля­хи своєї дружини. Як добрий зна­вець мистецтва, він доступно розповів про три різні стилі в її малярстві. Найго­лов­нішим він назвав "art deco" а по-нашому "сеце­сію", що в 1920-х роках з'явився в Авст­рії, його представниками були: Пос­тав Югінт, Егон Пйллє і Едвард Гун­дер­вассер. Саме вони визначають тран­с­формативно-декоративний симво­лізм (лінія, форма, колір). І тим стилем, ще в 90-х роках, дуже захопилася Еріка. Дру­гий стиль - це графіка нaпр. спроби тра­к­тування індіанських американців і їх­ньої культури. А третій - чисто деко­ра­тивний (жіночі мрії, бажання). Він під­­крес­лював, що Еріка володіє уніка­ль­ною технікою шукання баченого від двох замальованих картонів, які скла­дає разом, а тоді грозмальовує і з цього виходять цікаві картини з неповторними ефектами. А малювання на шов­ку або батіку виходить у неї просто чарівно.

Вдячна Еріка ввічливо всім подя­кувала, а особливо, музейному коміте­тові за таке приємне відкриття і запро­сила до оглядин.

Тут було понад 60 картин, 8 ве­ле­тенських шовкових шалів, багато мен­ших, та зразки чорнолощеної кера­міки і три скульптурки. Серед абст­рактних кар­тин була велика кількість ангелів: Ангел Хоронитель, Ангел Ко­хан­ня, Райські Янголята та ін­ші, що вказує на релігійність мист­ки­ні, яка дуже часто глибоко поринає думками в метафізичний світ. Світ доб­ра і краси. Світ, що підпоряд­ко­ваний Божим За­конам. Фантазією її філософських роз­думів є велика кількість абстракт­них картин. Та по­се­ред всіх експо­натів  най­більше виділялися шалі. Вони справ­ді пречудові, гарячі чер­воні Маки Кохання та справжня Чика­зь­ка Ніч зі своїми хмаро­дерами біля озера Мічи­гану. Ці два шалі, ще задовго до відк­риття вистав­ки, закупив ме­це­нат Юлі­ян Куляс. Виділялися роботи: Місячна Ніч, Ангел Ночі на хви­лях Дніпра, Одино­кий Мак, Квіти ніжності і Жар Птиця. До кожного шаля Еріка подбала про викінчення, чи то дріб­ним бісером чи іншими прик­расами. Я підійшла до її натюрморту -"Ви­ноград". Це по-моєму вер­шина її майстерності. Тому, я вважаю що в наступ­ному етапі своєї творчости, Еріка по­вин­на поважно взятись за цей  жанр мистецтва.

На жаль, на виставці не було її інтим­но-еротичної графіки яка дійсно зас­луговує на увагу. Колись, давно, я мала нагоду побачити ті малові­домі праці, що на мою думку - непере­січні.

Еріка Комоні-Скорупська і її короткі біографічні дані

Кожний раз коли пізнаю нову осо­бистість з мистецького світу, нуртують в мені різні питання, що і як вело дану людину обраними шляхами? І тому корисним буде описати Ерічине дитин­ст­во, батьківський дім і її мистецьке формування.

Народилася вона 10-го листопада 1965 р. в малому закарпатському селі Холм­ку, вісім км. від Ужгорода в угор­ській родині Федора і Марш Комоні. Тут, місцева людність складалася з угор­­ців українців і словаків, отже її дитинство проходило серед багато - мовних сусідів, з якими родина прек­расно співжила. Батьки з великою лю­бов'ю, увагою і посвятою вихову­вали своїх дітей Еріку і молодшого сина Фе­ріке. Жили вони у гарно влашто­ва­ній оселі. Село було розта шоване на піща­них грунтах і тим піском діти дуже лю­би­ли бавитися. Тут Еріка почала ви­водити свої перші ри­сун­ки і ліплення. Та, коли одного разу діти поїхали з ма­тір'ю до санаторію в п. Татяни, коло Хусту, там плила річка куди ходили купатися. Тут було багато глини з якої мала Еріка виліпила свої перші вази і вазочки. Батьки запримі­тили її яскра­вий талант до мистецтва і послали вчи­тися до Училища Приклад­ного Мис­тецтва в Ужгороді. Підчас вакацій за­возили її до Дебрецена (Деб­речин) в Угорщині, де вчилася чорно лощеної кераміки у славного майстра, що навіть мав свій власний музей, гон­чара - (Степана) Іштвана Фозекоша. Він нав­чив її користуватися гончарським кру­гом і лощити річковим каменем. Ло­щен­ня - це мозольна техніка поліру­ван­ня кераміки а потім наношення на ній орнаментальних малюнків, що надає виробам виразної декоративності і зба­гачує художньо якість кераміки. Зачаро­вана спроможністю займатися улюб­леною глиною і творінням, почи­нає зай­матися керамікою також дома. Ба­тько почав привозити для неї, із від­да­леного на 60 км. Виноградова, глину. 3 літ­ньої кухні зробив велику майстер­ню. Покликав столярів, які змайстру­ва­ли широкі столи та побудували по­лиці. Тоді купив її електричний круг. Еріка наполегливо працювала, бо наб­ли­жався час закінчення школи. Свій перший дипломний випал здійснила вона в уславленій Гавареччині куди повіз її батько. А їхали вони близько 5 годин. Гавареччина це забуте людьми, заховане в лісах село на Львівщині, а точніше, біля Білого Каменя, де про­живали славні Гаварецькі гончарі Ма­р'ян Бакусевич, Степан Гарбузинсь­кий, Василь Куземський. Власне вони зай­малися цим архаїчним мистецтвом чор­нолощеної димленої кераміки що про­існувала на Україні понад 1 500 літ.

Я мала нагоду відвідати Гавареч­чину і заслуженого майстра України - гончара Мар'яна Бакусевича, що в Іта­лії дістав золоту медаль і 25 000 дола­рів нагороди, але ті гроші в нього відіб­рано. А  Бакусевич із родиною залиши­лися в скруті. Його життя зрання до вечора проходило біля гончарського круга, в маленькій шопці. Зате на порепаних важкою працею долонях приніс Україні славу, як український зас­лужений народний мистець!

Серце краялося з болю на цю жорс­току дійсність...

Коли батько з дочкою з трудом дої­хали на Гавареччину вони відшукали занедбану хату Бакусевича і Еріка мала нагоду випа­ли­ти в його печах свої перші вироби. Гаварецькі примітивні печі заховані в ямах, в яких палили деревом і нак­ри­вали землею, не рівно випалювали, то­му по берегах було багато браків і трі­­­щин в посудинах. Федір Комоні прис­кіпливо підглянув їх побудову. Ко­ли піс­ля випалу вони повернулися додому він знов закликав майстрів, які вибудували зі спеціяльної вог­невід­пір­ної цегли величезну піч у фор­мі стіжка, в якій можна було кож­но­разово випа­ли­ти близько ста пред­метів. У тій печі ви­пал проходив бездо­ганно. Еріка з успіхом закінчила Учи­­лище і почала самостійно працю­вати, як гончар ке­раміст. Скоро її праці здобули славу і почали до неї приїжд­жати з Москви представники спілки ху­дожників, а опісля Міністерства Ку­ль­тури, які закупляли весь її випал, для різних музеїв Совєт­ського Союзу. То­ді, два роки пізніше, Ері­ка забажала вчитися далі і посту­пила до Інституту Прикладного Мис­тецт­ва у Льво­ві - тоді, склавши іспити вона приї­хала з групою мистців Товариства "До­ля", яке очолює Юрій Скорупський, до Чикаго.

Окрім особистої мистецької праці, вона ще професійно працює, як керів­ник-дизайнер у фірмі Йолянди Лоренте, де здобула декілька дипломів. Її розпис на шов­ку задовільняє смаки найбагат­ших дам, не тільки Чикаго, бо фірма вистав­ляє свої ручно мальовані роботи на між­народних ринках вибагливого світу моди.

Еріка є актвним членом "Долі " і чле­ном Американської мистецької коаліції в Чикаго. Виставлялася в індиві­дуа­льних і групових вернісажах у різних містах Америки. Влітку брала участь в Між­на­родній виставці у Нью-Йор­ку. Очевидно - завжди із Юрком. Спі­льно вони обї­хали чи не всю Америку.

Залишається побажати їй дальших ус­пі­хів, також побачити вистав­ку майстра живопису - Юрія Скоруп­сь­кого, що своїми працями завойовує симпатії американців. До нової зустрічі!!!

мову і стиль автора збережено