Артистичне, художнє життя у нашій громаді вражає інтенсивністю весь світ, який може прослідкувати його за інформацією у соціальних мережах. Материкові українці дивуються досягненням діаспори, бо ймовірність вільних проявів художніх поривань на Батьківщині як за радянщини була малоймовірною, так і зараз – через брак суспільної уваги, що спрямована скоріше на підігріту самою владою політизацію, через першочерговість елементарного фізичного виживання, через погрозливу репресивність до інакомислячих. Хоча і час, і ситуації висікають іскри навіть із заґратованих дверей у храм мистецтва, де творяться скарби. Тому віриться, що і в Україні, і в усьому світі, де живе наш співвітчизник, українство хлібом і медом, словом і піснею творитиме у віках!

Про пісню, про її дивного творця і носія – сьогодні мова...
13 жовтня 2012 року Чиказький Інститут Модерного Мистецтва, що за 2320 W. Chicago Avenue Chicago IL, приймав відомого всьому світові американського оперного співака українського походження – пана Павла Плішку з Metropolitan Opera. Багатий рекламний матеріал у попередньому номері газети вповні підготував бажаючих до зустрічі з незвичайним гостем.
Біля 6-ї вечора у сяючий світлом хол УІММ стікалися прихильники оперного співу та сучасного мистецтва, вишуканого товариства та інтелектуального спілкування. Стриманий бордо квітів у струнких вазах, дивовижні інсталяції витворів «Process of Scale», що заповнювали центр виставкового залу, легкі й делікатно одинокі твори на стінах, що фокусували погляд на приємних беж, коричневих, вишневих, рожевих барвах чудернацьких квітів, дерев’яних закручених лабіринтах, металевих орбітах із кульковими планетками, дивовижних силуетах, а мо’ й ланцюжках людського ДНК... Чуттєві натури занурилися у світ небуденний, світ безкрайній, де місця стає всім, де з міріад шляхів вибери свій, твори на ньому, не зіштовхуючи нікого з висот набутого...
Alison Attar’s арфа звучала так доречно, так органічно у цьому ошатному залі, де публіка була салонно ввічлива, усміхнена, де кожний знав кожного не один десяток літ – з початку великого подвижництва – побудови острова українськості на американському материку. Звучали дві мови, бо й обличчя свідчили про різні нації і раси на цьому зібранні.
На столику зліва при вході можна було знайти картку з номером стола на банкеті навпроти свого прізвища.
Цілий кут у глибині приміщення займав бар із напоями до вподоби, високі прикрашені столики швидко уставлялися коктейлями; тінями снували молоді кельнери, розносячи на тацях вишукані закуски; фоторепортери шукали цікавий ракурс та добре світло. Година коктейлів минала, коли прибули дорогі гості: метр Плішка з дружиною, пані Шерон. Абсолютним сюрпризом для знаменитого співака став приїзд його товариша по цеху, висловлюючись фігурально, теж баса Samuel Ramey з дружиною Lindsey. Радість зустрічі була непідробною!
Президент УІММ – п. Орися Кардосо та голова управи п. Павло Надзікевич – запросили шановних гостей оглянути виставку. Після сплеску радощів несподіваної зустрічі артисти зі своїми дамами мали коротку екскурсію за виставленими художніми творами. Всі гості хотіли поспілкуватися з головним героєм вечора, сфотографуватися на пам’ять. Приємний у діалозі, Павло Плішка швидко знайомився, потискав руки, фотографувався з бажаючими, тільки для читачів нашої газети «Час і Події» пообіцяв маленьке інтерв’ю по закінченні урочистостей.
Як за помахом диригентської палички, кельнери, кожний у своєму секторі, запросили всіх присутніх у банкетний зал. Рояль виявився не в кущах, а справа, при вході; виникло передчуття, що співати таки будуть, хоча з розмови з членами управи Інституту я знала: Павло Плішка вийшов на пенсію у січні 2012 року, не співає через певні зобов’язання, тому, якщо і почуємо його голос, то тільки у запису.
Столи були сервіровані приблизно на 160 осіб. На кожного присутнього чекав подарунок на пам’ять: CD з голосом великого маестро Павла Плішки. По центру, навпроти трибуни й екрану, – місця для почесних гостей. Тут і там блискали спалахи: фотографи працювали для вас, шановні читачі!
Відкрила святкове зібрання член управи УІСМ – пані Мотря Мельник. Вона, зокрема, сказала: «45 років життя на великій сцені, 1642 виступи. Сотні тисяч глядачів і шанувальників. Поруч із ним співали такі метри, як Лучано Паваротті, Франко Кореллі, Роберт Меррілл та інші. І ми горді, що сьогодні з нами Зірка світової величини, співак з українського роду, наділений могутнім талантом, – Павло Плішка. Привітаймо його! Привітаймо ще одного зіркового гостя, відомого оперного бас-співака, пана Самуеля Рамі. Цитуючи часопис Vancouver Sun, дозволю зазначити: «Його голос наділений неповторною магією величі. І в горі, і в радості він розмовляє з Богом. Це голос імператора і переможця».
Оплесками, стоячи, присутні виявили велику пошану до вокалістів, їхньої багаторічної праці у царині великої Опери.
З доповіддю виступив голова музичного комітету УІММ – Михайло Голіян. До слова сказати, люблю американські доповіді, які містять серйозну інформацію у легкій словесній формі, забарвлені теплим гумором, часто самоіронією, що викликає довір’я до оратора і концентрує увагу слухачів. Пан Голіян подав історію життя і кар’єри знаменитого зараз оперного співака, починаючи з колискових зерен, закладених голосом матері, в українську душу хлопчика. Адже його дідусь і бабуся емігрували на початку 20-го сторіччя з України на материк, що прихистив і виплекав для світу не одну тисячу талантів, котрі би могли осяяти свій край... Відтак – пошуки себе і місця у житті, добрий наставник, щасливі випадки, корона кращого баса у світі! Доповідач згадав, який хвилюючий момент мав Павло Плішка у 1989 році, коли постав у ролі Бориса Годунова в однойменній опері Модеста Мусоргського на київській оперній сцені. За словами співака, він відчував, як предки дивляться з небес на нього...

Ми у залі теж із захопленням переглянули декілька фрагментів відео з Павлом Плішкою у головних ролях. Бас-кантанте звучав на найпрестижніших сценах Європи і Америки: Ла Скала, Гран Опера, Ковент Гарден, опера Сан-Франциско, Баварська Державна опера. У Метрополітен – Опера зіграно з 1967 року, коли Павло Плішка був прийнятий туди, понад 50 ролей у «Севільському цирульнику», «Еліксирі кохання», «Весіллі Фігаро», «Аїді», «Отелло», «Аделії».
Ім’я великого нащадка українців внесено до Залу Слави великих оперних співаків в Академії вокального мистецтва у Філадельфії.
Продовжуючи знайомити слухачів із біографією Павла Плішки, Михайло Голіан перелічив підводні камені долі, найнекваліфікованіші спеціальності, які забезпечували життєві потреби майбутньої оперної зірки. Велика родина мотивувала до пошуків і – цілковита віра у свій хист!
Шквал аплодисментів підвів риску під розповіддю пана Голіяна.
Павло Плішка вийшов до трибуни з відповіддю – подякою на запрошення і вшанування його праці на розквіт мистецтва у цілому і українського у складі його багатонаціональної палітри. Він із гумором пригадував окремі моменти свого життя. Йому допомагав з-за столу навпроти колега, з яким мали спільного вчителя Армена Бояджана – Семюел Ремі. На відміну від усіх інших виступаючих, тільки їм двом не потрібні були мікрофони: не розсіювалися, а гуркотали два баси! Слід зазначити, що відомий у громаді диригент парафіяльного хору при церкві св. Андрія у Блумінгдейл – д-р Василь Трухлий – у маленькій перерві перед десертом підійшов до гостьового столу і спробував заспівати з Павлом Плішкою, який знає силу-силенну українських пісень; «Чуєш, брате мій...» жалібне КРУ-КРУ виглядало генеральною пробою перед виступом...
Я відслідковувала кожний рух співака, і коли він зворушливо просто, по-хлоп’ячому, почухав голову, пригадала, як міркувала над його драматичним талантом, над багатогранним голосовим тембром, який може бути густим, м’яким, розлогим; одні ролі потребують трагічної пристрасті у тембрі, інші – старечої тремтячої немочі, а ще інші – сили і рокітливої ніжності. Тільки у ролі Бориса Годунова довелося тричі змінюватися характеру головного героя: тиран, зраджений мужчина, божевільна людина. А значить, і голос має передати зміни емоційного тіла...
Чудовий гість, говорячи про свою кар’єру, скромно віддав Долі належне її статусу: був у потрібний час у потрібному місці. Та зараз, уже зі січня поточного року, великий співак відійшов від активної діяльності. Говорячи про це, зрадив себе ледь помітним тремом голосу...
Від Кредитної Спілки «Самопоміч» слово мав член дирекції – пан Олег Караван. За традицією допомоги Каси всім представникам художнього світу та гостям українського культурного життя у Чикаго, пан Караван вручив чек голові управи УІММ – д-ру Павлові Надзікевичу за високофахові презентації творів і людей мистецтва, науки, політики, права.
Жвавість церемонії вечері, подячних і віддячних виступів стихла, коли було піднято кришку рояля і взято перші ноти. David Richards акомпанував молодому басу Evan Boyer з Ryan Opera Center at Lyric Opera of Chicago. Його голос затопив зал, відчулися перспективні потенції артиста. Цікавою була реакція метрів: вони стримано й схвально слухали чудову молоду зміну.
Значущим і пам’ятним було зроблено подарунок для пана Плішки. Президент УІММ – пані Орися Кардосо – вручила йому кришталеву увігнуту копію фасаду Інституту на честь 45-річчя творчої діяльності у Метрополітен-Опера. Гості з цікавістю розглядали презент, що вклався у спеціальній шкатулці.
Кілька разів виходив пан Плішка до трибуни: дякував, ще і ще ділився цікавими споминами. А мені подумалося тоді, що недаремно доля наділила його таким прикметним прізвищем – Плішка, що означає клин! Клин між культурами двох континентів, що не розбив, а міцно стулив, з’єднав струнами співочого таланту наш славний американський українець Павло Плішка! По закінченні урочистості, коли минув пік у настрої, але пломенисто ще горіли квіти у вазах на столах, лилося на темну вже вулицю світло з вікон затишного залу, люди з неослаблим пієтетом зверталися до співаків із проханням – ще щось розповісти, знову ж таки зробити фотографію. Давно не була я на такому вечорі, де чується дуже пристойна бесіда у сплаві з класичною музикою, толерантним обговоренням питань, вибачливо відпускаються промахи.
Очікуючи на обіцяну розмову пана Плішки, отримала попутно автограф від Samuel Ramey і подяку за фото від Lindsey. Високі постаті подружжя у артистично підібраних костюмах попрощалися, коли ми отримали можливість коротко поспілкуватися з головним гостем сьогоднішньої програми.
– Пане Павле, сказано, що кожна людина, насамперед, спадкоємець родинного і національного доробку. Чи відчували Ви колись внутрішню прив’язаність до України?
– Я маю сильний зв’язок з Україною. Моє тіло й душа є абсолютно українськими, мій мозок, оскільки я народився і виріс у Штатах, – американським, а горло і серце – італійськими.
– Як кваліфікуєте Ви свій голос?
– Розрізняють комічний бас, бас-кантанте, і бас-профундо. Перший підходить для жвавих і радісних персонажів опер, другий – для сентиментальних героїв, а третій – для вираження сильних почуттів. Бог подарував мені голос із багатьма можливостями. Виконання творів комічних ролей – buffo, здавалося, не мій сегмент, та довелося співати й характерні партії. Але мій голос є кантанте, тобто, гнучкий для виконання найскладніших драматичних партій, візьміть роль Бориса Годунова та м’якість і теплоту у любовних діалогах.
– Які враження винесли Ви від зустрічі з Україною?
– Дуже-дуже глибокі! Я був надзвичайно вражений прийомом публіки! Це був прекрасний зв’язок зі слухачем, і, хоча це було давно, я пам’ятаю, ніби вернувся додому. Я завжди почувався дуже комфортно в українській музиці і українській спільноті.
На жаль, стояла пізня година, та й родинні обов’язки покликали нашого гостя. Висновок щодо Павла Плішки прозорий – Шануючи культуру предків, отримав любов нащадків!
Хочеться подякувати всім –  задіяним у прекрасній організації такої потрібної і вдалої імпрези!
Слід сказати, що рівень прийняття завжди виграє від рівня організації та статусу запрошених. Майже вся дирекція Кредитівки «Самопоміч» на чолі з виконавчим директором п. Богданом Ватралем була присутня. Людина, що має найбільший стосунок до перебудови приміщень Інституту (Ростислав Соболь), лікарі, вчителі, бізнесмени, юристи...
Бракне місця для списку всіх, хто робить історію українського народу за кордоном! Та не шукаймо слави, пильнуймо справи!
Будемо щасливі побувати невдовзі на святі поезії Ліни Костенко, що відбудеться 21 жовтня, у неділю. Пані Віра Боднарук, голова Товариства української мови імені Шевченка, запрошує насолодитися поетичним словом живого класика, незламної й принципової Громадянки нашої країни – Ліни Василівни Костенко.
Особиста моя подяка за допомогу у підготовці цього матеріалу – пані Олені Приймі, пані Мотрі Мельник, пану Михайлові Голіяну, пану Андрієві Гудзану.

Фото автора