Шановний отче!

16-го червня ц. р. Ви виголосили коментар на радіопрограмі «Благовісник», який пізніше був розповсюджений в Інтернеті, в якому ви загладжували поведінку Митрополита Юрія і Консисторії УПЦК у зв’язку із забороною духовенству і вірним – приймати або вітати Святійшого Патріарха Філарета в храмах або навіть до Патріарха наближатися. В своїй тілесній слабості багато з нас були глибоко вражені і гірко засмучені цією помилковою поведінкою Владики Юрія і не менше пізнішими відкритими заявами і листами, включно з Вашим коментарем, який не можна проминути.
Ви пишете, що «зустрічі неофіційні з Патріархом все ж таки були», і що «Патріарха Філарета вітали на бенкеті... в Православному Центрі св. Володимира в Оквіл». Шкода, що Владика Юрій не був спроможний назвати Патріарха Філарета патріархом, як Ви це зробили. Все ж таки, неможливо заперечити, що Патріарх Філарет очолює 15-мільйонну Церкву. Владика Юрій вжив слово «патріарх» в лапках, що було зневагою до тих 15 мільйонів свідомих українців, разом з десятками ієрархів і тисячами священиків. Те, що бенкет відбувся в Центрі св. Володимира, очевидно, не було заслугою Владики Юрія. Тільки Конгрес Українців Канади, як організатор бенкету, вирішував, кого запрошувати. Вірні прийшли на бенкет не через благословення Владики Юрія, а незважаючи на його заборону.
Ви були «приємно вражені ... зворушливими словами Патріарха Філарета», що помісна Церква в Україні обов’язково таки «буде», нібито, Патріарх якось признав, що Українська Православна Церква Київського Патріархату ще не є помісною. Ви неправильно інтерпретуєте це слово. Коли Його Святість каже, що помісна Церква в Україні «буде», то не означає, що Її тепер нема, а є твердим і безсумнівним підтвердженням, силою Святого Духа йому даною, що Вона і є тепер, і буде в майбутньому, незважаючи на пекельні на Неї напади. В цьому Його Святість висловлює волю помісних Всеукраїнських Соборів, Соборів УАПЦ в Україні і в Діаспорі, і Соборів Київського Патріархату. В цьому Патріарх Філарет також є послідовником непохитних становищ Митрополита Іоана, Митрополита Іларіона, і Патріарха Мстислава, які ніколи не піддалися земним спокусам, і ніколи не продали автокефалію нашої Церкви за якусь вигадану «канонічність».
Хоч Вам може бути «приємно вражливим» уявляти, що справа помісної української Церкви є питанням майбутнього, це питання є актуальним і невідкладним. Сьогодні Є День Господній. Його на завтра не відкладається. Може комусь вигідно відкладати Правду Божу на майбутнє, але ми виконуємо Слово Господнє, яке Є Істина. Ми всі знаємо і бачимо, що сили пекельні зібралися, щоб знов розбити і роздерти Україну. Ми бачимо, як сили зла повстали проти української мови і проти смиренного українського народу. На Страшному Суді кожний з нас відповідатиме чи тепер, цього дня, в цю годину, встав «зо зброєю правди в правиці і лівиці» в обороні нових мучеників за Правду, або чи нічого не зробив, бачачи знесилення немічних, бо було вигідніше сидіти за чужими столами і надіятись на ілюзію майбутнього, в якому знесилені поєднаються з напасниками.
Ваше враження, що УПЦ КП «вже зараз і є тією помісною Церквою, до якої інші просто повинні приєднатися», є цілком правильним. Припускаю, що Ви в цьому висловлюєтесь тільки як спостерігач, бо Владика Юрій відкрито заявив, що УПЦК вже ніколи не відійде від грецької церкви, якій вона підлегла. Ви ж і самi кажете, що УПЦК ніколи не була церквою українською, а що завжди була канадською церквою. Значить, що Ви тільки як спостерігач негативно вражені претензіями УПЦ КП на помісність, бо, на Ваш погляд, помісної Церкви в Україні не може бути, аж допоки три православні Церкви не з’єднаються. Як цікаво, але Вашим поглядом Ви вірно підтримуєте позицію Москви. Це московське становище, єдиною ціллю якого є унеможливити поєднання Церкви в Україні, заперечує актуальну дійсність, заперечує волю українського народу, і заперечує Волю Божу.
Шановний отче, визнайте: Українська Православна Церква Московського Патріархату є українською тільки в назві. Вона є московською церквою, послушною частиною Московського Патріархату, частиною уряду Росії. Головним завданням цієї церкви є – затримати російську імперію. Ієрархи цієї окупаційної церкви відкрито підтримують знищення української мови, відкрито виступають проти української незалежності і за відновлення російської диктатури в Україні. Сумніваюся, що Ви пропонуєте, щоб Київський Патріархат з цією окупаційною церквою на рівні поєднався. Єдина надія для духовенства цієї церкви – схаменутися і від неї втікати, як від нечистих сил, і, дійсно, вернутися до Святої Церкви своїх предків – до Київського Патріархату.
Щодо УАПЦ, Ви самі помітили що ні КУК, ні торонтонська громада не прийняли Її митрополита так, як Патріарха Філарета. Не є великою таємницею, кому служить цей первоієрарх. УАПЦ і КП вже не раз домовлялися про з’єднання. Минулого року, двосторонні комісії єпископів знайшли згоду. Патріарх Філарет поблагословив їхній договір на з’єднання Церков. Митрополит Мефодій без пояснення його відхилив. Очевидно, що поєднання Церков було б загрозою для Москви. Тому Митрополит Мефодій цей договір не підписав.
Коли частина УАПЦ відійшла від з’єднаної помісної Церкви Київського Патріархату, то Вона мала подібну кількість парафій, як УПЦ КП. Відтоді український народ зробив своє рішення. УАПЦ відтоді і до сьогодні поступово зменшується, а УПЦ КП з дня на день росте. Рішення народу є з Божої Волі. Сьогодні УПЦ КП, без сумніву, є найбільшою Церквою України за кількістю вірних. У Київському Патріархаті є майже в 20 разів більше вірних, ніж в УАПЦ, і майже в шість разів більше парафій. Без сумніву, Українська Православна Церква Київського Патріархату є єдиною Українською помісною Церквою в очах українського народу. Якби не Митрополит Мефодій, то в минулому році УАПЦ добровільно стала б складовою частиною УПЦ КП. Так, шановний отче, рішенням свого єпископату УАПЦ вже признало, що Київський Патріархат є «зараз тією помісною церквою, до якої інші повинні» приєднатися. Молімось, щоб Господь пом’якшив серце Митрополита Мефодія, і щоб він, нарешті, виявив себе українцем, а не кимось іншим.
Також Вас стривожило, що Патріарх Філарет закликав Владику Юрія – відійти від Вселенського Патріархату. Ми патріарші слова не тільки повторюємо, але і молимось за Владику Юрія і за всіх ієрархів наших Церков у Діаспорі, щоб вони почули голоси своїх предків і виправили свої помилки. Молимося, щоб вони вибрали Правду і добробут Церкви і народу понад свої суєтні світські почесті та вигоди.
Вас дивує, що репортерка під час інтерв’ю з Патріархом назвала Церкву Константинопольську «грецькою» чи «турецькою». Що в цьому не ясно? Ця Церква є і грецька, і турецька. Вселенська вона залишилася тільки титулярно. Походить вона з грецької Візантійської Імперії. Крім деяких «варварів», як УПЦК, вона майже цілковито складається з греків. Майже всі ієрархи в ній є греками. Вселенський Патріарх не може бути не греком. Вона є, понад усе, грецька церква. Розміщена вона в Туреччині і підлягає турецьким законам, згідно з якими Вселенський Патріарх мусить бути турецьким громадянином, і якими Туреччина забороняє йому себе називати «вселенським». Якщо УПЦК є церквою канадською, то на тих самих засадах Константинопольська Церква є турецькою.
Вас здивувало що «Патріарх наголосив на сопричасті УПЦК з Константинопольською Церквою, як підкорення Її цій Церкві, що не сумісне з договором, який прийняли обидві Церкви в 1990». Перед цим договором УПЦК була соборноправною метрополією з усіма атрибутами автокефалії. Договір це змінив. УПЦК вже не є незалежною. Покликання Владики Юрія на «благословення» Патріарха Варфоломея в своїй забороні на зустрічі з Патріархом Київським є цього доказом, як і факт, що Владика Юрій був вибраний митрополитом рішенням Синоду Константинопольського Патріархату, а не Собором УПЦК, як було б перед договором. Церква, яка була цілковито незалежною перед 1990, стала залежною після договору. В який спосіб Ви вважаєте, що УПЦК не підпорядкувалася договором з греками?
Ви кажете, що підпорядкування «не сумісне з договором». Можливо, Ви і я читали інакші договори. Точки Домовлення чітко описують втрату незалежності УПЦК. Але, припускаючи, що Ви правильно інтерпретуєте договір, то останні події показують, що ніхто з осіб, які підписали договір, не мали наміру його дотримуватися, бо сьогодні і Митрополит Юрій, і Патріарх Варфоломей поводяться так, ніби такий договір не існує, а УПЦК є тільки звичайною смиренною грецькою єпархією.
Ще більшим доказом нехтування договором є існуюча невиразна ситуація Владики Андрія Торонтського, якого грецький патріарх не допускає до інтронізації. Точки Договору вимагають, щоб Владика Андрій був Єпископом Торонтським і Східної Єпархії. Проте, грецькі канони передбачають тільки одного єпископа в Торонто, а ним є грецький Митрополит Сотеріос. Владика Андрій у диптиках Константинопольського Патріархату названий тільки як Єпископ Кратеії, один із «Помічних Єпископів Трону». Тому недавно була невдала спроба на його інтронізацію як єпископа Йорка, хоч це було зривом Точок Домовлення і запереченням постанов 22-го Собору УПЦК. Але, пригадайте нам, шановний отче, хоч один договір, греків чи росіян з українським народом, якого вони в історії дотрималися. Їм вигідно договори підписувати, щоб над нами панувати, знаючи, що не треба буде їх дотримуватися, знаючи що, так само, як вірні і Собори були підколисані «канонами», так само і пізніше можуть бути приспані під час прийняття нових статутів і затоплення наших церков у вирі грецьких і московських інтересів. Проте, може нам не нарікати. Все ж таки, тепер наші вірні мають незамінну радість знання, що Митрополит Юрій може разом зі своїм патріархом помішати котел мирону, сидіти за одним «канонічним» православним столом і навіть тепло обціловуватися зі своїм братом і співпричасником Кирилом.
Крім того, поясніть отче, якщо договір з греками підписано в 1990, то чому щойно десять років пізніше Консисторія відчула потребу видати Точки Договору разом із Вашими поясненнями? Чи не тому, що вірні і в США, і в Канаді в більшості парафій подали голоси за Київським Патріархатом і проти впровадження наших святих Церков у грецьке, не українське Православ’я? Не тому, що значна кількість парафій у північній Америці повернулися до Київського Патріархату, і Консисторія в США погрузла в судах, які програла? Чи не тому, що Консисторія відчувала, що мусіла в Канаді запобігти подібній ситуації? Але якщо Собори затвердили з греками договори, то чого було боятися? Може, того, що Собори ніколи не затвердили договорів поміж Вселенським Патріархом і Владикою Юрієм і Консисторією, бо справжні умови тих договорів було перед Соборами скрито?
Ви пишете, що УПЦК є, «все ж таки», канадська церква. Останньо, в Інтернеті деякі з Ваших дітей такі думки висловлюють з вражаючою ненавистю до української, не канадської Церкви. Чи то Ви, отче, цього їх навчили? Варто віднайти початки цієї моральної недуги. У 1986 УПЦК видала англійський переклад Митрополита Іларіона «Українська Церква». Редактором цього нарису історії Української Православної Церкви був о. Стефан Ярмусь, того часу – Голова Президії Консисторії УПЦК, і пізніше – загальновизнаний як «архітект» договору з Константинополем. У додатках до того видання була поміщена стаття о. Михайла Юрківського «Українська Православна Церква Канади», в якій автор говорить, що УПЦК є канадська, і що не має матірної церкви. Можна припускати що, все ж таки, о. Ярмусь прочитав цю статтю, прочитав і помістив у книзі Митрополита Іларіона! Якщо священик УПЦК такі абсурдні думки висловлював, а Голова Президії Консисторії їх публікував, то значить, що ґрунт на запродання Церкви вже давно готувався. Найсумніше те, що цю книжку видано, щоб відзначити Тисячоліття Хрещення Рисі-України. Пригадаймо, яку війну Москва в ті дні провадила (і далі провадить), щоб собі присвоїти цю найважливішу подію в історії українського народу. Самозрозуміле, що Москва вклала і зужиє всі свої ресурси, щоб роздрібнити Українську Церкву і влити Її в не українські юрисдикції. За яку ціну вдалося Москві спокусити наших ієрархів і священиків?
Наша парафія Святої Трійці в Лос-Анджелесі юридично заснована як корпорація штату Каліфорнія. Можна сказати, що вона є, «все ж таки», каліфорнійська церква, так само, як кожна інша парафія в США є, «все ж таки», церквою штату, в якому заснована. УПЦК тільки в цей спосіб є, «все ж таки», канадська церква.
Перші три Собори Української Греко-Православної Церкви в Канаді, в 1918, 1919, і 1920 постановили – підтримати близьку духовну єдність із Православною Церквою в Україні, особливо, якби Церква в Україні стала б автокефальною. Більшовицьке поневолення України це унеможливило. Проте Четвертий Собор (1924) вибрав Єпископа Іоана Теодоровича предстоятелем УГПЦК, хоч він був «неканонічний» ієрарх УАПЦ, і він до 1947-го року одночасно був первоієрархом наших Церков у США і в Канаді. Він був призначений до Америки Всеукраїнською Церковною Радою в 1924, після того, як Українська Православна Церква в США офіційно проголосила свою єдність з Українською Автокефальною Церквою в Україні, Церквою «неканонічного» мученика – Блаженнішого Митрополита Василя Липківського. На жаль, хоч Владика Іоан опікувався Церквою в Канаді, він жив у США і був предстоятелем УПЦ США, а всі ці роки УГПЦК фактично не мала свого єпископату.
Пригадаймо, що в січні 1947, Адміністратор УГПЦК – о. С. Савчук – їздив до Німеччини, щоб знайти для Канади єпископа з-поміж ієрархів УАПЦ. Сьомого березня 1947 канадська Духовна Консисторія листовно звернулася до Собору Єпископів УАПЦ з проханням – відрядити до Канади Єпископа Мстислава, майбутнього Патріарха УАПЦ.
Собор Єпископів цю просьбу задовольнив у контексті поєднання всіх українських Церков в Америці і в Канаді. Владика Мстислав був вибраний Собором Архієпископом Вінніпезьким і служив до 1950 як єдиний ієрарх УГПЦК, після чого просив Митрополита Полікарпа – звільнити його і опікуватися Церквою в Канаді до обрання нового єпископату. Так як Митрополит Іоан, Владика Мстислав мав із Консисторією розбіжності щодо світського втручання в справах суто ієрархіальної компетенції, і щодо старання існувати як автокефальна церква без єпископату, що є в Православ’ї неможливим.
Все ж таки, в 1951, Консисторія УГПЦК вирішила завершити свій (в словах о. Савчука) формативний період і просила в Митрополита Полікарпа допомоги. Після переговорів поміж Митрополитом Полікарпом і Митрополитом Іларіоном та Архієпископом Михаїлом, в яких брали участь протоп. Савчук, прот. Є. Грицина, прот. Г. Метюк, і проф. Л. Білецький, були підписані «Засади Приєднання Високопреосвященного Митрополита Іларіона до Української Греко-Православної Церкви в Канаді». Цей договір був прочитаний перед Консисторією і перед духовенством, і був прийнятий Собором, який вибрав Владику Іларіона на Митрополита Вінніпега і Всієї Канади, а на заступника – митрополита і архієрея Східної Канади – Владику Михаїла. В цей спосіб, хоч деякі з нас сьогодні стараються затерти історію, ієрархія Церкви в Канаді створена завдяки УАПЦ. Може Ви ще раз могли б нам, менше здібним, пояснити, в який спосіб УПЦК не є глибинно українською Церквою?
Чи Ви на мить сумніваєтеся, отче, в глибокій любові Митрополита Іларіона до України? Чи якесь одне слово в його монументальних навчаннях дає можливість застановитися, в який напрям він провадив Церкву? Чи Ви не переконані його пророчими словами: «Бережімо Все Своє Рідне»? І покійний Митрополит Константин, і Митрополит Юрій, і Митрополит Номінат Антоній були учнями Митрополита Іларіона. Кожний з них мені не раз говорив, що Владика Іларіон був їхнім найкращим учителем. Може, Вам відомо, чому вони всі відвернулися від його заповітів?
Нам усім без сумніву відомо, що і Митрополит Іларіон, і Патріарх Мстислав, могли в будь-яку хвилину піддатися спокусі «канонічності» і засісти за Вами мріяні вселенські столи. Проте, ні один, ні другий із цих двох святих велетнів в історії українського народу і Церкви на це не пішов. Кожний із них простягав руку братерства до всіх, без винятку, первоієрархів помісних Церков, і просив, щоб вони нашу Церкву визнали як кожну іншу національну Церкву. На жаль, ці наші брати в Христі жалували нам чашу причастя. Важливіше їм, ніж Слово Господнє виявлялося земне панування. Знаючи про страждання і мучеництво нашої Церкви і народу, Другий Рим волів перебувати в обіймах Третього Риму, і не тільки мовчав, але і був «співпричасником» чаші забуття і смерті. Коли Ви вважаєте, отче, що учні Митрополита Іларіона відкинули його навчання і пам’ять? Коли піддалися шептанню лукавого? Чи ще за життя Вчителя, чи вже по Розп’ятті?
Ви пишете, що Церква Київського Патріархату не є соборноправна. Ви, можливо, думаєте про Ваших братів співпричасників Московського Патріархату. Якщо Вас цікавило б прочитати Статут Української Православної Церкви Київського Патріархату, то Ви помітили б, що наша Церква є соборноправною.
Ви «втішаєтеся» своїм співпричастям із Московським Патріархатом, але оплакуєте як трагедію, що не можете приступити до причастя з Вашими братами в українських Церквах. Хто Вам це забороняє? Ви ж говорите, що УПЦК не підкорена Константинополеві. Але Ваші слова і дії доказують щось інакше. Співпричастя з Церквою Київського Патріархату не є доктринальним питанням. Ви маєте повне право і відповідальність перед Вашими предками і попередниками цю справу самі вирішувати, без дозволу грецьких господарів.
Ніхто з нас не забув про героїчний лист Митрополита Юрія до російської Церкви. Я особисто після цього Владику Юрія радісно вітав і поздоровляв під час Собору УПЦ США у 2010. На жаль, скоро відчулося, що його думками не тішилися інші наші ієрархи, а ще менше – вожді у Фанарі і Москві. Наслідки цього незадоволення ясно проявилися в його непотрібних вчинках цього року.
Шановний отче, Ви стверджуєте, що не можна Вам повернутися до стану, «де УПЦК не могла ні сослужити, ні сопричащатися, ні говорити офіційно на форумах всеправославних». Значить, що вже неможливо повернутися до того стану, в якому Церква перебувала аж до того часу, коли Вона була підпорядкована Фанарові, ще не знати точно, на яких умовинах, до стану, в якому Її провадив Митрополит Іларіон.
Ви кажете що зрив договору з Царгородом ішов б на руку Москві. І в цьому Ви помиляєтеся. Єдина надія і запорука для незалежності і добробуту українського народу є помісна Українська Православна Церква Київського Патріархату, яку впродовж останніх 20 років, без сумніву, вибрав український народ. Знищення УПЦ КП є найвищим завданням Москви. Приєднання всіх українських Церков Діаспори до Київського Патріархату було б смертельним ударом по московських амбіціях – відбудувати імперію.
Ви кажете, що Патріархія Константинопольська не вмішується в справи УПЦК. Всечесний отче, все ж таки, признайтесь. Ми всі знаємо, що оприлюднені Точки Домовлення є тільки фасадом для замилювання очей. Ми всі знаємо, що договір, який підписали ієрархи є і ґрунтовним, і вичерпним документом у найкращих візантійських традиціях, і що Фанар має право втручатися.
У США Консисторія заперечувала перед Соборами існування будь-яких домовлень на письмі. Це, очевидно, пізніше виявилось неправдою. Під час Собору УПЦ США в 2010 я був членом Статутового Комітету, який розглядав раніше написаний новий Статут. Нам тоді Владика Антоній коротенько показав одну копію для всіх Точок Домовлення, майже ідентичних до Ваших. Я попросив для себе копію, яку було зроблено. Там на зворотних сторінках, видрукувані параграфи, які хтось забувся стерти. Заголовок Розділу ХV є Омофору Права Та Відповідальності. Під тим стерто параграф перший. Параграф 2. має заголовок – Фінансові Зобов’язання УПЦ США Перед Вселенським Патріархатом. Під цим – в дужках: «Примітка Статутовому Комітетові УПЦ США: просимо тут виповнити належну інформацію, якої вимагає цей заголовок». Консисторія постійно заперечує, що УПЦ США має фінансові зобов’язання перед Фанаром. Але виявляється, що існують договори поміж ієрархами, які зобов’язують наші Церкви, незважаючи на наші Статути. Можна навіть передбачати, що статути, представлені Соборам, не є тими, яких дотримуються Консисторії і Фанар. Точки Домовлення, як у США, так і в Канаді, не є договорами поміж Церквами. Дійсні договори зберігаються десь, де вірні може їх побачать через півсторіччя, тоді, коли вже не існуватиме українська Церква в Діаспорі, якщо вірні тепер не пробудяться, і якщо духовенство не знайде в собі відвагу – навернутися на дорогу правди.
Але ми надіємося на Господа, і Він прийме наші молитви і нас визволить і приведе до єдності віри і до пізнання неприступної Своєї Слави, бо Він Благословен на віки віків. Амінь.

о. Олег Сацюк, Настоятель Парафії Святої Трійці в Каліфорнії, Київського Патріархату (колишній Член Церковного Суду УПЦ США)