rss
08/14/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Рука Івана Дамаскина Троє синів, що вірно любили Україну: Іван, Андрій та Йосиф

Зустріч у Чикаго з прекрасною українською емігранткою – Дарією Позняк – дала можливість зрозуміти, які відчайдушні вчинки часом може робити людина, навіть не маючи гадки здивувати світ. Нашу розмову ми розпочали зі спогадів про Івана Франка, коли прослухали кантату Андрія Гнатишина на слова Франка «Рука Івана Дамаскина».

Зі смутком, болем та невимовною вдячністю ми згадали про українського генія і про те, як доживав великий поет, письменник, публіцист… останні дні свого життя, стоячи над прірвою людської байдужості. Боляче було від думки, що літературного Геракла, людину залізної сили і волі взяла у свої тенета несподівана хвороба і вдарила по його золотих руках, що так щоденно і майже щогодини виписували вічні і незбагненно талановиті українські літературні твори. Гірким фактом залишалось те, що Іван Франко захворів на параліч обох рук.
Не змогли ми обійти і теми: «Чи був Іван Франко безбожником?» І ось тут в уяві виникла ікона Пречистої Богородиці у вишитих рушниках, що була у родинному будинку Франка, перед якою горіла лампадка, та й та старенька хатина у селі Нагуєвичі, що на Львівщині, де народився Франко, і стежина, яка вела до церкви. А голос історії спонукав нас пригадати те, що Іван Франко любив співати під час Божественної літургії разом з дяком, і те, що Митрополит Андрей Шептицький особисто знав Франка і так само спростовував міфи про атеїста Івана Франка. В його особі він бачив, передусім, великого націоналіста і патріота.

 Title 
  

Як хрещатий барвінок, тоді в нашу розмову вплелись і спогади про всечеснішого отця Йосифа Шарого, який збудував у Чикаго – разом з українською громадою – церкву св. Йосифа Обручника і був його багаторічнім парохом.
Про отця Йосифа Дарія Позняк розповідала з великою любов’ю. Цікаво було від неї довідатись, що до будівництва першої церкви св. Йосифа Обручника отець Шарий винайняв у школі св. Патрика коридорне приміщення для Служби Божої, яку правив українською мовою; про те, як багато українців блискавично виявили бажання ходити на Служби. Отець Йосиф Шарий сам диригував хором, співав і правив Службу Божу до того часу, аж поки прийшов Юліан Позняк, який дуже багато років від заснування церкви і майже до самої смерті керував церковним хором і був його диригентом.
Вони приятелювали з композитором Андрієм Гнатишиним з Відня і разом зробили дуже багато добрих справ для розвитку у Чикаго церковно-хорового мистецтва. Андрій Гнатишин народився у селі Чижиків, біля Львова, але доля його музичний талант смарагдами розкидала по світі, а сам він став великою українською зіркою, що засіяла над чужою землею.
У книзі «Диригент і композитор Андрій Гнатишин», виданій у Відні 1994 року, вміщений текст: «Не перестає працювати композитор і над релігійними творами. Під час будівництва нової церкви в парохії св. Йосифа Чикаго (США) парох о. Йосиф Шарий задумав на посвяченні нового храму відслужити Службу Божу з новими композиціями і звернувся з цим проханням до професора Гнатишина. У липні 1975 р. готовий твір був переданий парохові, і копія його вмурована в наріжний камінь нової церкви. Ця перша оригінальна українська Літургія в Америці (переклад зі старослов’янської Кардинала Йосифа Сліпого) могутньо прозвучала на посвяченні церкви 22 травня 1977 року у виконанні хору ім. митрополита Андрея Шептицького під диригуванням автора і була видана на платівці («The Chicago Divine Liturgy», The St.Josephs cultural Center, Chicago, 1980). «Ця Служба Божа – оригінальний твір одного автора українською мовою та в українському стилі, в якій використано наші старі київські та галицькі наспіви. Цей великий хор не раз співав Літургію на різних великих торжествах і на завершення наспівав її під керівництвом Юліана Позняка на грамофонні платівки під назвою – «Чиказька Служба Божа». Згодом отець Йосиф Шарий замовив у композитора другу Літургію для хору парафії св. Йосифа в Чикаго, але характер твору мав бути більше народним.

 

Title  Title
  

Коли отець Шарий поїхав на Україну і побував у Львові в церкві святого Юра, то довідався, що є такий твір, радше це була легенда Івана Франка «Рука Івана Дамаскина». З того дня він задумав покласти твір на музику.
А ось той тісний зв’язок у співпраці отця Шарого з духовним музичним генієм – Андрієм Гнатишиним – дає зрозуміти те, чому саме до цього композитора і диригента звернувся отець, коли був просто одержимий ідеєю, щоб на концерті виконати кантату на слова Івана Франка «Рука Івана Дамаскина».
Згодом отець Шарий – разом із Юліаном Позняком – запропонували хористам церкви Йосифа Обручника вивчити цей твір, але ті відмовились, тому що він був дуже важким для вокального виконання. Хористи мали сміливість сказати «ні», бо були свідомі того, що це їм не під силу. Тут були потрібні професійні вокалісти. І ось тоді отець Шарий поїхав до Детройту і звернувся за допомогою до професора та студентів музичного коледжу при Мічиганському університеті під назвою «Скулкрефт коледж кваєр». Американські співаки утворили хор, в якому було 80 осіб.
Отець Йосиф Шарий вчив американських хористів української мови. Він дуже часто їздив у Детройт. Про це знову ж таки пригадала Дарія Позняк, бо саме щосуботи отець заїжджав до їхнього будинку на обід, а пізніше казав: «Ну, все, я поїхав у Детройт».

 Title 
  

Вся енергія його добрих справ була спрямована на цю ідею. Він збирав у церкві гроші, щоб оплатити навчання солістів та працю професора. У Детройті був створений навіть спеціальний комітет з підготовки до концерту.
На прем’єру кантати, яка відбулася 5 листопада 1989 року, професор Андрій Гнатишин приїхав зі своєю дочкою, яка була учасницею урочистого концерту. Дійство відбулося у церкві Пречистої Діви Марії. Його очевидці згадували в пресі, що надзвичайна акустика цієї церкви створила божественну ауру і, ніби омофором Божої Матері, накрила і об’єднала українську та американську публіку. Американські хористи виспівували, як українські соловейки, і здобули велику славу та визнання.
Знову ж таки, у книзі «Диригент та композитор Андрій Гнатишин» написано про цей хор: «Вражає велика технічна дисципліна, прозорість фактури з притаманною для такого молодечого об’єднання колоритністю. Під талановитою управою Д. Джорлета – з широкою душею та візіями – цей хор творив знамениту зіграність у всяких виразних засобах. Хор цей для нас чужий, але в кантаті, під впливом музичних думок композитора, навіяних текстом Івана Франка, виявляв душевні переживання з українським забарвленням. Звертають увагу на себе добрі підібрані солісти – Гордон Фінлі – тенор, Люба Козак – сопрано та бас-баритон – Ярема Цісарук. Усі вони були справжньою прикрасою цієї кантати. Фортепіано, що творило підставу ілюстраційно – декоративну мережу (замість оркестру), з довшими антрактами між частинами твору – було в руках уже доброго піаніста Говарда Ваткінса. Гра його була блискучою та експресивною».
Не дожив отець Йосиф Шарий до концерту, йому не судилося почути і побачити його. Він отримав сердечний напад і помер. Його мрія не здійснилася, але справу продовжив його добрий приятель – о. декан Іван Лазар – і довів до успішного завершення.
Так сталося, що на концерт до Детройту від української громади поїхало дуже мало людей. Серед них був Юліан Позняк. Його дружина – Дарія Позняк – стверджувала, що з Чикаго він поїхав лише один.
Івана Франка, Андрія Гнатишина, отця Йосифа Шарого об’єднала титанічна праця. Найбільший галицький письменник у спадок для українського народу залишив тисячі літературних творів, найвідоміший у діаспорі та й у всьому світі український композитор – свою безсмертну музику, а отець Шарий – величну греко-католицьку церкву з 12 банями.
На превеликий жаль, Дарія Позняк 1 липня 2012 року відійшла у вічність. Її душа вже на небозводі, але нам вона ще встигла нагадати про тих великих українських синів: Івана, Андрія та Йосифа, які вірно любили Бога та український народ.
Світлої пам’яті Дарія Позняк зберегла світлини, яким понад 20 років, і які є свідченням великої небуденної мистецької події, що заховалась у ніші історії.
Великий учитель церковний – Іван –
Служив у султана в Дамаску.
Цінив, поважав його дуже султан,
Робив не одну йому ласку.
Та заздрість під’юдила злих двораків
Згубити Івана, та й годі!
Підкинути лист, мов Іван написав
Царю християн в Царгороді:
«О, царю, шли військо своє на Дамаск,
Побіда вас жде знаменита:
Самого султана в рішучий я час
Отрутою зглажу зо світа».
Султанові зрадники лист донесли:
«Чи бачиш, – говорять, – султане!
Оце твій любимець, твій християнин
Яке діло задумав погане!»
Розлютився султан і прикликать велить
Івана і так йому каже:
«Так ось як за милість, за ласку мою
Платиш мені, лютий мій враже?
Отрутою хочеш ти згладить мене?
Такий ти святий, справедливий?»
Даремно Іван присягає, що він –
Невинний, що лист той фальшивий.
«На смерть заслужив ти, –
говорить султан, –
Та жий! Лиш всім зрадцям в науку,
Щоб більше подібних листів не писав –
Утніть йому правую руку!»
Зраділи всі злюки, Івана взяли,
Ще й ганьби до болю доклали:
На ринку Дамаськім при здвизі людей
Йому праву руку врубали.
Мовчав і молився у муках Іван,
Взяв руку відтяту в лівицю.
А потім кривавий каліка пішов
В Пречистої Діви каплицю.
І перед іконою впав до землі
І руку відтяту тримає,
І молиться голосно й плаче і так
У болю тяжкім промовляє:
«Маріє, небесна леліє! Це я,
Що цею рукою своєю
На честь Твою стільки похвальних пісень
Списав, ось корюсь перед Тобою!
Не милі, мабуть, ті гарячі пісні
Були Тобі, райськая роже!
Коли допустила, щоб руку мені
Відрізало плем’я вороже!
Не жаль мені, що я невинно терплю,
Твій Син терпів також невинно!
А жаль, що не зможу на славу Тобі
Пісень укладати невпинно…»
Та враз заясніла каплиця уся,
Марія з ікони ступає
І мовить: «Іване, невже ж і твій дух
У сумніві вже потопає?»
І руку відтяту Марія взяла,
До рани її приложила,
І враз здоровісінька рука та була,
Мов краплі крови не зронила.
І вийшов здоровий з каплиці Іван.
Народ ввесь аж жахнув із дива.
Дізнався про зраду дворацьку султан,
Та злим була кара правдива.
Іван же ще довго в повазі там жив,
Поборював блуди старії,
Й багато прекрасних пісень ще зложив
На честь Пресвятої Марії.

Голлівуд врятує Одеську кіностудію

II конференція музейників, архіварів та бібліотекарів

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com