3 – 5 серпня в Луцьку відбувся вже 6-й фестиваль українського духу «Бандерштат». Його можна назвати навіть ювілейним, адже він був присвячений 70-річчю створення Української Повстанської Армії. Головний висновок, який хочеться зробити – дякуємо, що він взагалі відбувся. До того ж, ще й достатньо якісно.

Зараз робити щось справді україно-орієнтоване неймовірно важко. Саме тому тільки самим фактом проведення вкотре фестивалю з подібною назвою та метою пропагування українства як світогляду вже заслуговує на велику повагу. А те, як муляє це різноманітним провокаторам – а-ля волинському відділенню Комсомолу, яке намагалося спровокувати відвідувачів шляхом розкидання з параплана листівок «Бандера і Гітлер – побратими» – ще більш це підтверджує.
Взагалі, найперше хочеться відзначити, що визначення «фестиваль українського духу» цілком виправдовує себе. Адже більшості відвідувачів наших імпрез знайоме певне паразитування деяких їхніх організаторів на темі українськості – тобто, достатньо того, що в тебе грають українські артисти, а все інше, мовляв, не важливе. Ні питання логістики, ні нормальної їжі, ні загальної організації – все це не прийнято обговорювати, бо як же ж можна критикувати «своє».
На щастя, «Бандерштат» цим хибним шляхом не пішов. Не дивлячись на відчутний брак великих грошових ресурсів, майже все обіцяне в програмі відбулося. Була добра сцена з цілком пристойним звуком та світлом, достатня кількість біотуалетів, адекватні ціни на воду та їжу. Взагалі, на цьому фестивалі не покидало відчуття, що ти – серед своїх, які тут всі недаремно і не просто так. Чемна охорона в білих сорочках (!) на вході навіть трохи шокувала.
Також дуже приємно, що гарної традиції на сувору заборону продажу та вживання алкоголю на території фестивалю сумлінно дотрималися – автор цих рядків не побачив жодної не те що п’яної, навіть напідпитку людини за весь час перебування на території «Бандерштату». І це справді супер, коли глядачі «відриваються» не від кількості випитого, а від власного внутрішнього драйву, про що зі сцени, зокрема, говорили музиканти з гурту KozakSystem.
Досить важливо, що організатори «Бандерштату» традиційно не обмежилися виключно музичною складовою, хоча й вона не підвела. Цього року на фесті відбулися традиційні зустрічі з відомими людьми (письменником Олександром Ірванцем, ветеранами УПА, лідерами гуртів, що виступали цього року тощо), перегляди фільмів на патріотичну тематику, пісні біля ватри, непогано виконана реконструкція бою загону УПА з НКВС (наші виграли!), флешмоб, під час якого присутні виклали абревіатуру УПА.
За три дні через сцену фестивалю пройшли легендарні гурти: «Кому вниз», Kozak System, Орест Лютий з своїм колективом «лагідної українізації», інді-гості з Білорусі Akute, молоді зірки «О. Торвальд», заслужені панки з Рівного «Брем Стокер», перспективні луцькі поп-рокери «Фіолет», патріотичні металісти з «Тінь Сонця» тощо.
Окремо хочеться відзначити культових харків’ян «Танок на Майдані Конго», які не просто феєричним виступом закрили фестиваль та взяли участь у гутірках з відвідувачами, а й вкотре підтвердили, що якісна музика завжди іде поруч з правильними ідеями. Дуже приємно, що організатори запросили велику кількість молодих гуртів («Алоїзій Карамболь», «Ворст», «Ріплей», SWEETLOтощо), для яких шанс – виступити перед вдячною та гарантованою аудиторією – важко переоцінити.
Головним недоліком фестивалю стали, мабуть, глядачі, точніше, недостатньо велика кількість – за оцінками самих організаторів, їх було близько 3 тисяч. Передусім, це стосується місцевих мешканців – лучан, які не те щоб проігнорували захід, але їх було відчутно менше, ніж минулого року. І це при тому, що адміністративний центр Волині був заздалегідь переповнений рекламою фестивалю.
Здається, що головною причиною цього став платний вхід – 50 грн. коштував квиток на один день, 100 грн. – на всі три. В Інтернеті було достатньо коментарів на кшталт: як це неправильно, що фестиваль, який пропагує українське, став платним, це ж не ідейно.
Але з іншого боку, присутність на фестивалі багатьох людей не тільки зі Західної України та Києва, але й з Одеси, Харкова, Донецька, вселяє надію, що зародження нової хвилі української музики та культури в цілому не просто розпочалося, а й захоплює ті регіони, які раніше вважалися втраченими для українського інформаційного простору.

Автор: Богдан Буткевич
Джерело: tyzhden.ua