Зустріти в Стопчатові на святі відкриття пам’ятника сотенному УПА Василеві Скригунцеві – Гамалії одного з будівничих Військово-Морських Сил України, депутата Верховної Ради України попередніх скликань, капітана першого рангу, зрештою, мого давнього приятеля ще з перших Українсько-НАТОвських військових навчань «Партнерство заради миру» (Сі Бриз – 97) – Євгена Лупакова – було для мене приємною несподіванкою. Тож я не втримався від журналістської спокуси провести з ним інтерв’ю…

М. С.: Пане Євгене, в цій святковій обстановці нашої карпатської глибинки, де завдяки справжнім патріотам України і, зокрема, славетному Дмитру Павличкові, відроджуються славні сторінки  історії борців за волю України, а, значить, відроджується волелюбний дух українства, прошу Вас коротко оглянути понад двадцятирічний шлях державної незалежності України і ваше становлення на цьому шляху як українського патріота-державника.
Є. Л.: Хоча вже понад двадцять років Україна незалежна і я, як військовослужбовець ВМС України, як колишній народний депутат України, а тепер – пенсіонер і, головне, як колишній яничар, добрячий був яничар, бо в окупаційному радянському війську дослужився до звання капітана першого рангу, я всі ці двадцять років не тільки намагаюся, як казала Слава Стецько, будувати Україну навколо себе, а й постійно відроджувати в собі українця. Тому стараюся побувати на таких заходах, які присвячені пам’яті народних героїв.
Збагатившись цією героїчною історією, я намагаюся її осмислити, систематизувати і передати своє бачення української історії і нашої української складної дійсності своїм найкращим друзям, журналістам і політикам, тим, хто має змогу передати мої думки якнайширшій аудиторії і, насамперед, молоді. Бо до того часу, поки ми не відродимо Україну довкола себе, в отих хохлах, яких, на жаль, до біса, поки в них не відродимо українців не тільки за назвою, але й за духом, ми не зможемо відродити Незалежну Соборну Українську Державу. Ще Гарібальді казав: «Італію ми здобули, треба здобувати італійців». Італію він здобув, а італійців він не зміг здобути – вони його знищили. Україну ми маємо, але яку? Ющенко намагався відродити з хохлів українців, а всі інші його попередники, тим паче, чинна влада – це влада промосковська, антиукраїнська, і тому нічого українського ні в засобах масової інформації, ніде не відроджується. Єдине, що сприяє відродженню українства – це подібні до сьогоднішнього заходи.
Тут, на Західних теренах України, не дивлячись на репресії, депортації, розстріли ще зберігся український дух, і він тепер відроджується і поширюється по всій Україні. Східна, Центральна, Південна України були винищені поголовно і голодоморами, і вивезеннями, і розстрілами. На місце знищених корінних українців з Уралу, з Білорусі, з усіх закутків Радянського Союзу москалі завезли отой непотріб, який асимілювався на теренах України, але з якого теж треба робити українців. Українців потрібно робити і з тих залишків перероджених на хохлів українців, бо це переродження тривало понад триста років. Все, що краще було в українській нації, винищували або фізично, або морально.
М. С.: Пане Євгене, ми з Вами познайомились в Криму, під час перших Українсько-НАТОвських військових навчань «Сі Бриз – 97», які мали відкрити Україні надійний безпековий щит державної і територіальної цілості і вивести Україну на європейські цивілізаційні перспективи. Однак, Німеччина і Франція при активній підтримці Росії призупинили входження України до рятівного Євроатлантичного альянсу. У зв’язку з теперішнім загостренням небезпек як внутрішніх, так і зовнішніх щодо нашої держави, чи не вважаєте за потрібне відроджувати в українцях не лише свідомих патріотів, але й реально мислячих людей щодо власної безпеки і безпеки своєї держави, надійним гарантом якої був би вступ України до НАТО?
Є. Л. Чому Німеччина пригальмувала вступ України до НАТО – хай це буде на совісті тих німців, які обрали собі в керівники колишню очільницю німецького комсомолу, а всі очільники комуністичної партії і комсомолу були сексотами КДБ. Я розумію, чому Німеччина проголосувала проти вступу України до НАТО – певно, така вказівка була керівникам і – як нагорода за виконання вказівки – найдешевша в Європі ціна за російський газ. Що стосується вступу України до НАТО, то можу сказати, що тільки завдяки тому, що Україна ввійшла до структурного підрозділу НАТО «Партнерство заради миру» до нинішнього часу військово-морські сили України мали змогу займатися бойовою підготовкою в морі. Бо ми знаємо, що всі ці двадцять років незалежності України Збройні Сили України фінансувалися на 10 відсотків від реальних потреб, а ВМС України, які були і залишаються в складі ЗС України, фінансувались і забезпечувались від того залишку, який давали на ЗС України. І тому фактично фінансування ВМС України заледве вистачає на зарплату кадровому складу моряків.
Все інше тримається на ентузіазмі і патріотизмі українських моряків. Вся бойова підготовка ВМС України фінансувалась НАТОвськими структурами: видавалося пальне і відповідне фінансування. І завдяки цьому ВМС України мали і мають можливість проводити бойову підготовку в морі. І це вкрай необхідно. Наступне питання: Україна формально проголошена позаблоковою державою, але минає 17 років з того часу, коли ми ввійшли до так званого «Ташкентського договору» про спільну з Росією протиповітряну оборону. А це вже є військовий договір. Фактично, декларуємо одне, а робимо інше. Тобто, якщо договір з росіянамими, то можна повертатись назад до колоніального стану, а якщо договір з НАТО, то, нібито, не можна. Справа в тому, що з одного боку Ви вірно звернули увагу на Німеччину – нам паскудять…, а з іншого боку – в нас керівники такі… Намагався щось зробити Ющенко – не встиг, бо ворожі сили оточили Ющенка і не дали йому розвернутися.
М. С.: Якщо пам’ятаєте на прес-конференціях в Донузлаві НАТОвські адмірали конкретно повідомили, що, приміром, за існуючими у світі розцінками тільки за оренду кількох бухт Севастополя НАТОвськими військами Україна поповнювала б державну казну як, мінімум, чотирма-п’ятьма мільярдами доларів щорічно, а за перебування в Севастополі Чорноморського Флоту Росії, за нещадну експлуатацію російськими військовиками берегової інфраструктури Кримського узбережжя Україна не тільки нічого не отримує, а фактично ще й дотує росіян найвищими у світі цінами за російський газ, найдешевшою українською електроенергією, питною водою і великими збитками екологічного плану, не кажучи вже про відкриті зазіхання на територіальну цілість нашої держави.
Є. Л.: Росія в Україні нічого не орендує. Не існує в природі жодного договору оренди. Є договір про тимчасове перебування Російського ЧФ на території України. Тобто, іноземні війська на Українській території перебувають як окупаційні війська. Тому вони і ведуть себе як окупанти. Навіть у тих формальних папірцях, які підписані з Росією, не згадується жодного українського маяка. Але навіть під час Радянського Союзу на території маяків не стояли військові гарнізони, військові частини. Сьогодні російські окупанти ввели на території українських маяків окупаційні російські війська. І не лише на території Криму, але і в Херсонській області. Це ті війська, які ввійшли на територію України ще в 20-х роках, і до сьогоднішнього дня ці окупаційні російські війська з території України не виведені.
Фактично, Україна і Росія залишаються в стані війни, оголошеному Росією Україні ще в грудні 1917 року. На цей ворожий акт Росії УНР відповіла оголошенням стану війни з Росією в лютому 1918 року. Стан війни з Україною Росія досі не скасувала, як не підписували скасування стану війни з Росією ні УНР, ні гетьман Павло Скоропадський. Тому ми формально і юридично перебуваємо в стані війни з Росією. Росія для України – окупант, і ми повинні називати речі своїми іменами. Поки вони і ми не зрозуміємо, хто є хто, доти і будемо перебувати в стані невизначеності.
М. С.: Якого значення, з огляду на вищесказане, набувають заходи, подібні до сьогоднішнього відкриття пам’ятника сотенному УПА – Гамалії?
Є. Л.: Як і на початку інтерв’ю, я наголошую, що подібні заходи відкривають наші історичні і героїчні сторінки. Тільки на таких прикладах ми можемо виховати нове покоління. Не на пам’ятниках Леніну, які ще, на жаль, бовваніють по всій Україні, потрібно виховувати молодь – українське майбутнє, а на пам’ятниках народних героїв, на їхньому патріотизмі, на їхньому героїзмі, на правдивій героїчній історії. У нас не тільки унікальна українська земля, але й історія унікальна. Тому, передусім, треба відкривати і передавати українській молоді правдиву історію і могутній дух українських героїв. Сьогоднішній захід – це ще один крок до виховання нового покоління нових українців, які подолають страх перед окупантами і власними яничарами і, збагатившись досвідом героїчної боротьби упівців, відродять Україну і українську свідомість.
Перемогу здобувають тільки об’єднаними зусиллями, тому й не дивно, що на сьогоднішньому святі прозвучало багато закликів до об’єднаних дій всіх проукраїнських політичних сил. Доки реально не об’єднаємо українців спільною національною ідеєю – про перемогу на майбутніх виборах годі й говорити. Як співається у повстанській пісні: «І пройде ще не багато років, Бандерівці йдуть сміливим кроком – Владу неодмінно ми візьмем, Україна вільною буде!» Слава Україні!
М. С.: Героям слава! Дякую за інтерв’ю!