З тривогою у серці спостерігаю за деградацією населення в Європі. Там сім’ї народжують, здебільшого, одну дитину і все. Парадоксально, але європейці почали надавати перевагу домашнім тваринам, передусім, собакам і котам, витрачаючи на них шалені кошти.

	В. Варцаб’юк з п’ятьма дітьми і двома онуками

Тим часом, східні народи, зокрема араби, китайці, індійці множаться шаленими темпами і заселяють увесь світ, зокрема, Європу. Не краща демографічна ситуація сьогодні і в Україні. Багатодітні сім’ї стали немодними, а коли хтось наважиться на таке, то люди здивуються, засміють, розкритикують… Не раз доводилося таке чути на власні вуха.
Міцні колись родинні традиції в Україні, на жаль, втрачають силу. А яка ж то приємність, коли діти разом провідають стареньку маму, коли велика родина збереться за святковим столом! Тим більше, у багатодітних сім’ях виростають гарні і талановиті діти.
На щастя, не цураються традицій багатодітності в багатьох селах Гуцульщини, а надто – в Космачі. В цьому селі є понад 40 багатодітних сімей, в котрих п’ятеро і більше дітей. Серед них і Василина Варцаб’юк – мати 9-х дітей. У 2009 році пані Василині присвоїли звання Мати-героїня.
Василина Варцаб’юк народилася у мальовничому карпатському селі Чорна Тиса, Рахівського району, що в Закарпатській Гуцульщині. Але більшу частину життя провела по інший бік Чорногірського хребта – у селі Космач, що в Галицькій Гуцульщині. У цьому селі вона знайшла свою долю.
У пані Василини було веселе і радісне дитинство, адже значну його частину провела у полонині. Ностальгія за полонинським життям не полишає її дотепер. Ще навіть до школи не ходила, коли мама взяла її у полонину в сусіднє село Кваси допомагати доїти корів.
– Протягом тижня я надоювала приблизно 5 великих ґілеток* молока, – пригадує пані Василина. Далі моїм завданням було переварити молоко і підготувати до виготовлення будза, з котрого пізніше робили бринзу. У нас на Закарпатті таку роботу робили жінки, на відміну від Космача, де цим займаються чоловіки. Цікавим був сам процес підготовки. Ґілетку пропарювали кип’ятком з додаванням кропиви і чебрецю, що надавало молоку приємного аромату. Щоб отримати кип’яток, спочатку у вогнищі розігрівали каміння до червоного і тоді спеціальними кліщами клали у ґілетку з водою і травами.
Зверху накривали кришкою. Потім цю воду переливали в наступну ґілетку і вимивали щіткою. Якщо помити звичайною холодною водою, то молоко би скисало. До речі, ні з якої посуди не є таке смачне молоко, як з дерев’яної ґілетки, тому дотепер тримаю молочні продукти тільки в цьому посуді. У такий же спосіб гріли воду в полонині для прання і купання.
– Полонина для мене була щоденним святом, – продовжує пані Василина. Коли захотіла – поспівала. Часто приходили хлопці і дівчата, разом варили бануш, забавлялися. Зараз того нема. Тепер втікають до міста, сидять у барах і п’ють пиво. Я не можу, аби раз у рік не піти у полонину. Там так добре! Корови здоїв, поспівав, повітря чисте, пташки співають. Коли я пішла з полонини, то все припинилося.

Свекруха п. Василини зберігає частину своїх витворів	Середульша донька Іванка охоче вишиває і тче

Перші онуки

Пані Василина добре пам’ятає, коли її батьки вперше прийшли до сватів, щоб побачити, де буде мешкати їхня донька. Присілок Буковець, де мешкає пані Василина, віддалений від центру села десь на 7 км і розташований високо в горах, тому приїхали в сусіднє село Шепіт, бо звідти ближче. Якраз була багатосніжна зима. Коли мама побачила, як то далеко в горах, то жахнулася і каже: «Доню, куди ж тебе занесло? Ти тут пропадеш!» Та, на щастя, так не сталося, бо в пані Василини був добрий чоловік і для дітей – батько, проте, на жаль, не довго судилося жити в парі з ним: 14 років тому пані Василина стала вдовою, і виховання дітей лягло на її плечі.
Лагідними для своєї невістки були батьки чоловіка. Їхнє життя також було не з медом, подружнє життя починали, як то кажуть, з нуля. Разом будували хату, в котрій зараз мешкає пані Василина з дітьми. Свекор кілька років тому помер, а 80-річна свекруха Явдоха мешкає по сусідству. Вона виготовляла одні з найкращих у Космачі ліжники, займалася ткацтвом і вишивкою. Досі зберігає у своїй затишній домівці зразки власних виробів. По її творчих слідах пішла внучка Іванка, котра займається ткацтвом професійно.

	У таких ґілетках молоко найсмачніше

Будучи залюбленою в гори, пані Василина практично не користується жодним транспортом. Навіть у своє рідне село ходить пішки, а це не так вже й близенько, адже потрібно перейти Чорногірський хребет. Виходить з Космача удосвіта, а понад вечір уже в Чорній Тисі. Признається, що не боїться в горах нічого, бо там виросла. Зі собою не бере нікого, бо не кожна людина може витримати таку довгу і виснажливу подорож.
– Я щороку туди ходжу, – каже пані Василина. Батьки повмирали, але є ще сестра. Це моя свобода, – продовжує вона. Я була б дуже рада, якби мене навіть похоронили у полонині, а не на цвинтарі. З дитини люблю гори, полонини, худобу…
Пані Василина навіть худобу веде продавати на базар до Косова пішки. А для цього треба перейти четверо великих карпатських сіл: Шепіт, Річку, Соколівку і Город.
Василина Варцаб’юк не лише добра господиня, ласкава мама, відважний мандрівник, а ще й талановита майстриня. Вона – одна з найкращих писанкарок у Космачі. Її писанки вражають витонченим орнаментом і колористикою. Займається також гуцульською сирною пластикою, вишиває і тче.
А ще пані Василина є добрим будівельником. Разом зі своїми синами побудувала на подвір’ї невеличку хату, аби «бути окремо і не заважати дітям». Виконувала усю чоловічу роботу, навіть тягала власним конем дерев’яні колоди для хати.
Володіє пані Василина неабияким талантом співу. Сама складає гуцульські співанки та коломийки про полонинське життя, про кохання, про нелегку долю вдови. Цікаво, що спів закарпатської Гуцульщини відрізняється від співу в Космачі. У Закарпатській Гуцульщині співають і розмовляють швидко, а в Космачі розтягують.
Своє уміння господарювати і творити дивовижні речі пані Василина передала усім своїм дітям. Хлопці люблять поратися по господарству, кутати худобу, а дівчата залюбки вишивають, тчуть і розписують писанки. Зізнається, що її діти – найбільше багатство.

Обійстя родини Варцаб’юків	Вид на центр Космача від хати В. Варцаб’юк

______________

*Дерев’яна посудина для молочних продуктів
(вміщує приблизно 25 кг)