Закінчення, поч. у номері 25
У загальному розгляді з усіх відомих нині доньок руських князів – нащадків Рюрика (чи, вірніше, Ігоря та Ольги) – княгинями на Русі стали сорок чотири княжни (з них – десять – невідомого імені). Князівен, які через передчасну смерть чи відсутність сталих літописних свідчень сходять з історичної сцени незаміжніми, було вісім. Стільки ж руських князівен пішли (а деякі з них вимушені були це зробити) у черниці, три з яких були визнані православною церквою святими. Одна княжна стала ігуменею.
Вісім князівен були заручені з королями Польщі: Вишеслава Святославівна – з Болеславом ІІ Сміливим, Збислава Святополківна 1102 року – з Болеславом ІІІ Кривоустом, Верхуслава Всеволодівна – із сином Збислави Болеславом IV Кучерявим, Добронєга Володимирівна – з Казимиром І, Олена Ростиславівна († 1197 р.) з Казимиром ІІ Справедливим, Олена Іванівна – з Олександром, Євдокія Ізяславна – з Мєшком ІІІ, Агата Святославівна – з Кіндратом І. Крім них, у Ляхи виїжджали в заміжжя до Мазовша Переяслава Данилівна – за князя Земовіта ІІ, а до Кракова у заміж за Лешка Чорного вирушила Гріффіна Ростиславівна. Герцогинями стали княжни: Звенислава Всеволодівна (за Болеславом зі Шлезу) та Вишеслава Ярославна (за Одоном з Познані). Княгинями Померанії стали дві руських княжни: Соломія Романівна (за князем Свентополком) та Прибислава Ярославна (за Ратибором І). Невідомого імені донька Василька, князя Теребовлецького, стала княгинею Моравською, одружившись з князем Вратиславом з Брно.
Задля єдності і могутності руських князівств, до Великого князівства Литовського виїхали у заміжжя Офка Данилівна († 1349 р.), Анна – княжна Смоленська, Анна – княжна Тверська. По дві княжни, про яких ми згадували вище, ставали королевами німецьких земель та імператрицями Візантії. Серед руських князівен були також: королеви Франції, Норвегії, Данії, Швеції, Богемії, Бордричів, цариці Болгарії, а дочка Романа Даниловича, князя Слоніма і Новогрудка – Марія († 1253 р.) – вийшла заміж за бана Загреба Стефана IV. Ще шість князівен одружилися з королями Угорщини: Предслава Святополківна – з Алмошем, Премислава Володимирівна – з Ладиславом І, Єфимія Володимирівна († 1138 р.) – з Коломаном, Єфросинія Мстиславна († 1146 р.) – з Гейзою ІІ, Анастасія Ярославна 1067 року – з Андреєм та невідомого імені донька Ярослава Осмомисла – зі Стефаном ІІІ.
П'ятеро жінок стали руськими княгинями, хоч і походили з не княжого роду. Це – так звана «попадя» – Настася Чагрова, Катерина – дочка Петрила, Улита Кучка та невідома дочка Дмитра Завидича. Коханка князя Київського Святослава Ігоревича – Малуша – подарувала від нього Україні-Русі князя-сина – Володимира Великого. Невідомого роду княгинями на Русі було вісім жінок, про яких є літописні згадки, чотири з яких нам невідомі навіть за іменем.
Таким чином, з відомих історикам ста трьох князівен лише сорок чотири з них стали княгинями в Русі, і тридцять дев'ять – дружинами іноземних мужів. З цього видно, що закордонні володарі мали за честь і були раді взяти шлюб з руськими княжнами.
Найбільше своїх доньок видали заміж за межі Руси князі Київської та Галицької ліній (що є закономірним з їхньої провідної у різні часи ролі у країні), а найменше – Турово-Пинської та Полоцької ліній (що не менш закономірно з тих же, але протилежних, причин, до того ж, князі полоцькі серед володарів Руси довгий час вважалися князями-паріями, що, зокрема, підривало, між іншим, і їхній міжнародний авторитет). Загалом же, зі всього вищенаведеного видно, що князі Руси активно використовували через шлюби своїх доньок власні державницькі зовнішньополітичні інтереси та устремління на європейському напрямі (зокрема – і Візантійська імперія), більшу увагу приділяючи близькому закордону, однак наймогутніші з них потрапляли у родинних зв'язках до найвизначніших тогочасних європейських династій.
Натомість, князівські одруження (як правило, майже завжди кількаразові) з іноземками були геополітично більш різноманітними і з відчутним відсотком шлюбів з доньками правлячих родів сусідніх східних державних утворень. Тенденція до одруження руських володарів з азіатками з'являється у ХІІ – ХІІІ ст., в час посилення тиску східних орд на кордони України-Руси і в період її феодальної роздрібненості. Так, зі сорока восьми княгинь-іноземок, знаних істориками родів, на Русі вісім були половчанками. Серед них: дочка хана Тугорхана, що була одруженою з онуком Ярослава Мудрого Великим князем Київським Святополком ІІ Ізяславичем († 1113 р.), дочка хана Осолука – з князем Чернігівським, Курським і Новгородським Олегом Святославовичем († 1115 р.), половчанками були третя дружина (померла 1126 р.) князя Тмутараканського, згодом – Великого князя Київського Володимира Мономаха († 1125 р.) та донька хана Аєпи, що вийшла заміж за князя Ростово-Суздальського і Великого князя Київського – Юрія Довгорукого († 1157 р.), невідомого імені жінка князя Волинського Андрія Мономаховича († 1142 р.) та інша дочка хана Аєпи, що стала першою дружиною князя Чернігівського Святослава Олеговича († 1164 р.), донька хана Кончака – Слобода, що заручилася з князем Галицьким – Володимиром Ігоревичем (повішаний 1211 р.) та дочка хана Тігака, яка одружилася з сином Данила Галицького – князем Волинським Мстиславом († 1292 р.).
Одночасно, на ті часи поширюються шлюби князів-русичів з доньками князів Осетинських (Касогських), які з часу розгрому їх князем Тмутараканським, а пізніше – Чернігівським та Великим князем Київським, Мстиславом Володимировичем († 1034 р.) – стають союзниками Руси. Достеменно відомо на сьогодні чотири таких шлюби, коли Великий князь Київський – Ярополк ІІ Мономахович
(† 1139 р.) – одружився з осетинською княжною Оленою, Великий князь Владимирський – Андрій Боголюбський (вбитий 1174 р.) – за третю жінку взяв якусь осетинську княжну, інший Великий князь Владимирський – Всеволод Велике Гніздо
(† 1212 р.) – у першому шлюбі мав за жінку Ясиню і, врешті, також Ясиню мав дружиною син Великого князя Київського Святослава ІІІ – звитяжний Чернігівський князь Мстислав, що загинув 1223 року у бою біля р. Калки. З представниць кавказьких народів княгинею на Русі була також невідомого імені грузинська принцеса (Тамара ?), з якою був одружений Великий князь Київський – Ізяслав ІІ Мстиславич († 1154 р.).
Та, все ж таки, Русь залишається більшою мірою в об'єктиві європейської політики, і це яскраво простежується також і з огляду княжих шлюбів. Тут найбільший відсоток княжих одружень з представницями європейських династій припадає на укладання родових зв'язків з жінками з країн близького закордону – Польщею, Угорщиною, Болгарією, Візантією та (з ХІІ ст.) Литвою.

	Збислава Святополківна, дружина краківського князя Болеслава ІІІ Кривоустого

Княгинями в Русі були шість полячок, першою з яких, що нині є відомою історикам, була дочка польського короля Болеслава Хороброго, яка вийшла заміж за Великого князя Київського – Святополка І Ярополковича († 1019 р.). Крім неї, за руськими князями були: Гертруда (дочка короля Мєшка), Олена (дочка короля Лєшка Білого), Агнеса (дочка короля Болеслава Кривоуста та київської княжни Збислави Святополківни – донька короля Казимира ІІ та дочка короля Владислава-Германа. Першою княгинею-угоркою серед іноземок на Русі була донька короля Бели І – Ланка, на якій одружився князь Тмутаракані – Ростислав Володимирович († 1067 р.). Дружинами князів руських були також угорські принцеси, серед яких, зокрема, дочки королів Коломана й Ладислава та доньки Бели IV – Констанція й Ганна. Як і угорок, княгинь-візантійок (грекинь) у нашій історії було також п'ятеро.
Першу, відому нам княгиню грецького походження на Русі, спіткала нелегка доля. Відомо, що вона була дружиною Великого князя Київського – Ярополка І Святославовича († 978 р.) і згодом стала свідком й жертвою братовбивчого змагання Святославичів за київський стіл. Після поразки та смерті Ярополка вона змушена була стати, будучи вже від нього вагітною, дружиною переможця – іншого сина Святослава Хороброго – Володимира І Великого († 1015 р.). Її син – Святополк Ярополкович († 1019 р.) – не довго тримався князем у Києві і увійшов до історії з незаслуженим іменем – «Окаянний». Княгинями з Візантії на Русі були також сестра константинопольських імператорів – Анна Порфирородна († 1011 р.) – за Великим князем Київським Володимиром І Великим, царівна Мономахівна – за Великим князем Київським Всеволодом І Ярославичем «Чернігівським» († 1093 р.), царівна Анна – за князем Волинським і Галицьким – Романом Мстиславичем (вбитим 1205 р.) та Олена, що була другою дружиною Великого князя Київського – Юрія Довгорукого († 1157 р.).
Одними з перших іноземок, що одружувалися з руськими князями, були болгарині. З історії Київської Руси є відомості, що Великий князь Київський – Володимир Великий – мав у жонах двох болгарок, але хто вони, і які їхні імена – невідомо. Ще одна болгарка вже пізніше була княгинею Пинською. Нею стала дочка болгарського царя Бориса Георгійовича – Єфросинія – після одруження з місцевим князем Ярославом Юрійовичем († 1186 р.). Невідомими залишаються і дві чешки, що були дружинами того ж таки Володимира Великого.
З посиленням у ХІІІ ст. Литви, родинні зв'язки руських князів Галицько-Волинської гілки зав'язуються і з Великим князівством Литовським. Так, Галицько-Волинський князь і король Руси – Данило Романович Галицький († 1264 р.) – мав за другу жінку доньку Довспрунка, що була сестрою Великого Литовського князя Товтивілла, а його небіж – князь Холмський – Шварно († 1269 р.) – був одружений з дочкою Великого князя Литовського – Мендовга – і згодом переймає цей титул.
Таке класичне об'єднання двох держав на той час – Галицько-Волинської та Литовської – через родинний зв'язок вступає у свою завершальну фазу у XIV ст., коли син сестри Галицько-Руського короля Лева ІІ – Марії – та князя Мазовецького Тройдена І – князь Галицький Болеслав-Юрій († 1340 р.) – бере у дружини Офку, дочку Великого князя Литовського – Гедиміна.
Зі західноєвропейських країв княгинями на Русі ставали княжна з Померанії та італійка Теофанія Музалоні, Єфимія з Моравії і сестра Трірського єпископа Бургарда – Кілікія, дочка графа Оттона – Кунегурда і дочка графа Ліппольда – Ода, а також – невідомого імені німецька принцеса († 1151 р.), що відома як дружина Великого князя Київського – Ізяслава ІІ Мстиславича. Дочка короля Швеції Олафа – Ірина-Інгігерда († 1051 р.) – стала княгинею Київською після одруження з Ярославом Мудрим. Другою в історії України-Руси дочкою швецького короля, що стала руською княгинею, була принцеса Христина († 1122 р.), яка вийшла заміж за сина Володимира Мономаха – Великого князя Київського Мстислава І – Гаральда. Першою ж жінкою самого Великого князя (спершу він був князем Тмутараканським) Володимира Всеволодовича Мономаха († 1125 р.) була дочка короля Англії – Гіда. Серед княгинь на Русі була і колишня королева Рікса, вдова короля Данії – Магнуса, що взяла шлюб з Новгородським князем – Володимиром Всеволодовичем († 1140 р.).
Ще п'ять княгинь Руси, походження яких невідоме, є підстави вважати іноземками (якою, на думку деяких дослідників, є і дружина Ігоря Рюриковича – княгиня Київська – Ольга), враховуючи роки князювання їхніх чоловіків у поєднанні з аналізом тодішніх історичних подій та їхніх імен. Це, перш за все, три дружини Великого князя Київського Володимира І Святославовича (Великого) – Олава, Малфрида і Адлага, які, очевидно, були варяжками (зі Скандинавії) та дві Ганни (Анни) – одна з них була дружиною сина того ж Володимира Великого – князя Київського – Ярослава Мудрого, а інша, що померла 1111 р., дружиною його ж онука, також Великого князя Київського – Всеволода І Ярославича "Чернігівського".
Таким чином, дружинами руських князів ставало п'ятдесят три іноземки (з тих, що нам відомі), з якими найчастіше пов'язували свою долю представники Київської, Києво-Галицької та Галицько-Волинської княжих ліній, а князі Полоцької лінії і тут залишалися «найменш популярними».
У загальному ж огляді зазначимо, що з майже двохсот досліджених нами історій жінок, відомих історикам більшою чи меншою мірою, які пов'язані з княжими руськими гілками, княгинями на Русі ставало шістдесят дев'ять русинок (з них – шестеро – не княжого роду), п'ятдесят три іноземки (з п'ятьма вищезгаданими імовірними чужинками) та вісім жінок невідомого родоводу. Тридцять дев'ять відомих нам руських князівен вийшли заміж за іноземців, а долі ще дев'ятьох доньок Великого князя Київського Володимира І Великого є невідомими, як і їхні імена. Звичайно ж, вказані дані не вичерпні, але в цілому є показовими.
Підсумовуючи все вищенаведене, за укладенням шлюбів можна простежити не лише родинні зв'язки тодішніх володарів та дізнатися про долі й імена жінок, пов'язаних з історичним минулим нашої країни, а й, відповідно, періоди злету та падінь могутності Руси, зовнішньополітичну активність князів і її розшир. Однак, слід зазначити, що протягом Х – ХІІІ ст. Русь була і залишалася вагомим чинником у тодішній міжнародній політиці аж до свого остаточного державного розвалу та занепаду.
Павло Гай-Нижник - доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, академік Української академії наук, м. Київ, Україна.