rss
02/16/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#345

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Едвард Козак. Геній, якого ми не поцінували. До 110-річчя від дня народження та 20-річчя від дня смерті

ЕКО – це скорочено Едвард Козак. Це геніальний чоловік, який за словами відомого науковця Михайла Рудницького, «перший в Україні козак, що мав ім’я англійських королів і романтичних трубадурів». А й справді, в Галичині рідко кого з хлопців і колись називали Едвардами (Едуардами). Його брата охрестили Альфредом, а це ще рідкісніший трафунок.

  Title
 

 Титульна сторінка роботи Е. Козака одного з чисел знаменитого журналу «Лис Микита» (Детройт, США)

Едвард Козак народився 21 січня 1902 р. в селі Гірне, тепер Стрийського району Львівської області, хоч дитинство минуло в с. Дубіли. Навчався в Стрийській гімназії. Був пластуном. Коли вибухла Україна і проголошена ЗУНР (1918 р.), обидва брати Козаки зголосилися до УГА. Едвард був чи не наймолодшим стрільцем, меншим за кріс. Тут треба згадати, що їхня мати – Бронислава – була полькою і писала на війну до синів листи польською мовою і журилася, чи вони живі. А вони воювали з поляками…
По прогрі національно-визвольних змагань вчорашні стрільці шукали собі праці, навчалися, одружувалися, але упродовж усього життя пронесли пам'ять про військові звитяги, мріяли про незалежну Україну. Тим-то у творчості ЕКА була постійно присутня тема січового стрілецтва. Листопадові числа знаменитого гумористично-сатиричного журналу «Комар» (1933-39) та знаменитого діаспорного журналу «Лис Микита» (1948-91) були присвячені усусусам і воякам УГА, стрілецьким пісням і, зокрема, такому реальному персонажу стрілецького гумору, як сотник Цяпка-Скоропада.
Не відомо, чи Е. Козак належав до підпільної Української військової організації (УВО), але 1922 р. від був підсудним у процесі УВО. Таких підозрілих хлопців польська влада охоче брала на перевиховання до армії. Так Е. Козак у 1923-24 рр. служив у Війську Польському, де зажив слави початківця-карикатуриста і жартівника.
Після служби в армії Е. Козак назавжди пов’язав свою долю з українською гумористично-сатиричною періодикою та з рідним книговиданням. А треба сказати, що в той час у Львові опинилося суцвіття блискучих художників-карикатуристів, які могли скласти конкуренцію будь-якій європейській подібній творчій братії: М. Бутович, П. Ковжун, Я. Гніздовський, Р. Чорній, Л. Сенишин, М. Левицький і, звичайно ж, Е. Козак. Щодо ЕКО, то він удосконалював себе у мистецьких школах Відня й Любліна та в мистецькій школі славного українського маляра О. Новаківського. Брав участь у виставках Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ), був членом АНУМ упродовж 1932-39 рр. А ще розписував церкви на Львівщині, малював театральні декорації і костюми, забавки, розробляв українські дизайн, плакат, обгортку.
У Львові в ті часи виходив провідний галицький смішний журнал «Зиз», в якому впродовж 1927-33 р. Е. Козак працював ілюстратором і редактором. У скорому часі ЕКО вибився на перше місце з-поміж українських карикатуристів. Він вирізнявся імпровізацією, новизною тем, оригінальними ідеями і великою працьовитістю. А в 1933 р. починається його золота доба, пов’язана з досі неперевершеним українським гумористично-сатиричним часописом «Комарем» (1933-39). Тут він працював ілюстратором і редактором, а сам журнал зажив такої слави поміж українцями, що з місячника перетворився на тижневик і досягнув величезного тиражу – 7000 примірників. Погодьтеся, як на підневільну Галичину, як на недержавний народ, це було винятковим явищем. Варто також нагадати, що під ту пору у Варшаві польські карикатуристи видавали журнал «Муха». Однак можна впевнено стверджувати, що наш «Комар» був більш оригінальним.
У «Комарі» започатковано певну українську часописну традицію: були числа, присвячені Різдвяним святам і карнавалові; Шевченковим дням і Великодню, вакаційні числа, початкові шкільного року, виборчі, листопадові (стрілецькі). Неодмінно у жовтневому числі вміщувався заклик про передплату, а в грудневому з’являвся матеріал «Що кому принесе св. Миколай». А ще карикатуристи малювали українські прислів’я й приказки, крилаті вислови і цитати видатних письменників, творили, нібито дитячі ілюстрації. Згодом ця традиція буде продовжена в еміграційному «Лисі Микиті».
Саме в «Комарі» ЕКО вмістив перші українські комікси, і тому його сміливо можна вважати зачинателем українського коміксу.

Title Title Title Title 
 Е. Козак. Листівка «На торзі» з циклу «Село» (Мюнхен, 1956) Е. Козак. Листівка «Сусідки» з циклу «Село» (Мюнхен, 1956) Е. Козак. Листівка «Засідка» з циклу «Село» (Мюнхен, 1956) Е. Козак. Листівка «Сільські політики» з циклу «Село» (Мюнхен, 1956)


Карикатури ЕКА в «Комарі» настільки сміливі, гострі й правдиві, що вони й нині залишаються актуальними. Він і його приятелі малювали шаржі на світових і українських провідних діячів, характеризували світову політику, життя в Польській державі, внутрішньополітичну боротьбу в галицькому середовищі. Не оминали різних соціальних станів, мовного питання, виборів, реагували на головні суспільно-політичні події, відтворювали українсько-польські, українсько-єврейські взаємини, виступали проти сталінсько-більшовицької системи в СРСР. Недаремно, коли в 1939 р. більшовики вступили до Львова, то шалено шукали Е. Козака. Але він, на щастя, вже встиг емігрувати до Польщі, до Кракова, де тоді порядкували великі друзі совіцьких комуністів – німецькі фашисти.

 Title 
 

 Е. Козак. Листівка «Український Великдень» (Краків, 1942?)

Водночас з роботою в «Комарі», Е. Козак у видавничому концерні І. Тиктора (Львів, 1933-39) проілюстрував десятки книжок, календарів «Золотий колос» та ін., а ще – малював ілюстрації до найпопулярнішого українського дитячого журналу «Дзвіночок» (Львів, 1931-39), який виховав національно-свідоме й культурно-естетичне покоління галичан. Про «Комар», «Золотий колос» і «Дзвіночок» у Галичині пам’ятали до наших днів, а рідкісні примірники цих вартісних видань, всупереч небезпеці в комуністичну добу, переховували, читали і потайки зичили одні одним. Скільки минуло літ, а згадані вище часописи й календарі не втратили своєї значущості й привабливості. Ось де сила великого таланту і правди!
Отже, у 1939 р. Е. Козак встиг утекти від більшовицької розправи, і опинившись у Кракові, де під ту пору гуртувалися провідні українські втікачі-тимчасові емігранти, влаштувався в «Українському видавництві» (Краків, 1940-44). Там блискуче ілюстрував книжки і найпопулярніший під ту пору дитячий журнал «Юні друзі», а також – журнал «Дорога». Там побачили світ кілька його кольорових листівок та ілюстрований знаменитий твір І. Франка «Лис Микита» (1944). У німецькомовному часописі «Krakauer Zeitung» («Краківський час») (Краків, 1940-41) він теж працював карикатуристом. Його карикатури надибуємо в деяких числах провідних тогочасних газет «Львівські вісті» і «Краківські вісті», у часописі «Наші дні». ЕКО стає активним членом Спілки українських образотворчих митців (СУОМ) і впродовж 1941-44 років бере жваву участь в її житті. У Кракові в той період він очолював мистецький гурток «Зарево».
По відвороті совіцьких військ з Галичини в 1941 р. Е. Козак, як і більшість його приятелів-митців, повертається до Львова, де, незважаючи на воєнні події, велося українське культурно-мистецьке життя. Зокрема, небуденним явищем стала з’ява театру-ревю «Веселий Львів» (1942-44).
Створений він був на зразок європейських розважальних театрів малих форм і ставив перед собою мету плекати українську популярну міську культуру. Творці були готові до таких завдань, оскільки більшість з них навчалася в Європі, бачила і знала Європу. Е. Козак писав тексти сценаріїв, малював декорації і подавав різні ідеї. Дуже швидко «Веселий Львів» полонив галицьку публіку, а пісні з його концертних програм стали популярними в молодіжному середовищі.
Досить сказати, що цей ревієвий театр давав щотижня 5-6 концертів при переповнених залах, а влітку 1943 р. мав успішні гастролі містами Галичини. Виступав «Веселий Львів» і перед дивізійниками. До слова сказати, в творчості ЕКА присутня й тематика Дивізії «Галичина», хоч він сам не належав до цієї військової формації. Здається, його карикатури з’являлися і в дивізійній  газеті «До перемоги!», а згодом, на еміграції, ЕКО намалював багато карикатур на дивізійну тему та проілюстрував багато книжок дивізійників.
У 1944 р. подружжя Едварда і Марії Козаків під час великого ісходу нашої нації опинилося в переселенчих таборах на території Німеччини. Тут знову варто наголосити, що українці не сиділи в тих тимчасових помешканнях за кавою й цигарками, але творили в кожному таборі маленьку Україну. Там були українські церкви, гімназії, аматорські театри, рукописні газети, видавництва, ремісничі цехи, спортивні дружини. Чужинці, які контролювали певні зони Німеччини й Австрії (американці, англійці, французи) були приємно вражені і здивовані організаційними здібностями наших людей, їхньою дисципліною, любов’ю до церковного життя і замилуванням до мистецтва та співу.
У тих дуже бідних і тривожних умовах ЕКО очолив Українську спілку образотворчих митців (УСОМ) – мистецьке об'єднання, яке постало у Мюнхені (Німеччина) на початку 1947-го (за іншими джерелами – 1945-го) і діяло до 1951 р. УСОМ гуртувала митців різних мистецьких напрямів, які тоді жили, здебільшого, у таборах переміщених осіб у Німеччині й Австрії; влаштувала кілька виставок, брала участь у міжнародної виставці УНРРА в Німецькому національному музеї у Мюнхені (1947), видала два випуски ілюстрованого журналу «Українське Мистецтво» і кілька альбомів та монографій.
З відомим німецьким містом Мюнхеном пов'язаний короткий, але плідний період творчості ЕКА. Тут у 1948 р. він започаткував кольоровий гумористично-сатиричний журнал «Лис Микита», який став феноменальним явищем нашої сміхової еміграційної періодики. Досить згадати, що політичні карикатури ЕКА з «Лиса Микити» передруковували провідні європейські часописи.

Title Title  
 Е. Козак. Листівка «Попереду Цяпка…» з циклу «50-річчя УСС» (Нью-Йорк, 1965) Е. Козак. Листівка «Гей, видно село…» з циклу «50-річчя УСС» (Нью-Йорк, 1965) 

У Мюнхені Е. Козак на виставці отримав першу премію за картину «Ярмарок». Тут видав комплект прекрасних кольорових листівок на тему українських народних пісень (1949), а згодом, коли він уже перебрався до США, в цьому місті з’явився друком ще один блискучий комплект кольорових листівок – «Село» (1956). Рівних цим виданням у нашій гумористичній філокартії нема!
У 1949 р. багато українців роз’їхалося з Німеччини в різні материки – подалі від СРСР. Сім’я Козаків вибрала США. Ще не розпакувавши валізи, Е. Козак узявся продовжувати своє періодичне видання – у Нью-Йорку в 1950 р. почав виходити «Лис». Але вже наступного року Козаки перебралися до м. Воррена під Детройтом, де «Лис Микита» став на тверді ноги. Було створено однойменне видавництво на чолі зі старшим братом Едварда – Альфредом Козаком.
Отже, від 1948-го і до 1991-го Е. Козак видавав найпопулярніший гумористично-сатиричний часопис української діаспори – «Лис Микита». Спочатку він виходив тричі на місяць, але незабаром став місячником, а коли редакторові минуло 87, то часопис з’являвся лише кілька разів на рік.
За «Лисом Микитою» можна скласти собі чітке уявлення про світові події кінця 1940-х – 1980-х, про життя нашої діаспори і підрадянської України. ЕКО і його приятелі-письменники й художники залишили нам цілу панораму українського життя, обличчя провідних діячів діаспори й світу. Шкода, що все це не осмислено й не поціновано в Україні…
У США, в той початковий період, Е. Козака прийняли на роботу на канал Американського телебачення «WWJ-TM Channel 4» (Детройт, 1951-54), де він, услід за диктором, ілюстрував дитячі казки. Ця передача викликала шквал глядацьких захоплень, і ЕКО отримав майже 20 тисяч листів.

 Title 
  Е. Козак. Напис і рисунок на особистому бланку. 1980-і

Водночас на кіностудії «Jam Handy Film Studio» (Детройт, 1952-57) він працював художником багатосерійних кольорових телекартин, за що отримав три перші місця на Всеамериканському конкурсі. Як згадував під час нашої зустрічі в американському місті Парма його син Юрій, тоді сім’ї жилося добре, бо тато добре заробляв. Але щастя потривало недовго, бо в особі Козака дехто побачив великого конкурента і почав, як у нас кажуть, шукати на ньому ґудза. В США до українців, на відміну від Канади, ставилися неприхильно. Майже в кожному новоприбулому українцеві, передусім, західному, вбачали фашистського поплічника і ворога людства. І хоч ЕКО не служив ні в поліції, ні в Дивізії «Галичина», ні навіть не був членом ОУН, йому таки не вибачили деяких моментів з його творчості.
ЕКО знову стає українським митцем-емігрантом, для якого щільно зачинили ворота в американську карикатуру й живопис. Правда, бували випадки, коли американські карикатуристи крали в нього ідеї, і він в одному з чисел «Лиса Микити» натякнув цим крадіям: «Семе, не кради!».
Отже, ЕКО видає свій знаменитий часопис і низку листівок, ілюструє українські книжки та часописи, зокрема, дитячий журнал «Веселка», який на еміграції став продовженням довоєнних дитячих журналів «Дзвіночок» і «Юні друзі». Він також розписує церкви, малює театральні декорації, підставки під склянки, рукописні листівки.
Як член УСОМ, бере участь у виставках у Відні, Копенгагені, Мюнхені, Детройті та інших містах, у Світовій виставці українських митців (Торонто, 1982), у щорічних виставках на українському курорті в м. Гантері (США). Серед відомих ЕКОвих картин такі: «Володимир Великий», «Весілля», «Український ярмарок», «Покутський ярмарок», «Стара корчма», «На Україні», «Село», «Гуцульська ніч», «Трембіти кличуть», «Кумове», «Лісовий чорт», «Мольфар», «Леґінь», «Гуцулія», «Дівчина з птахою», «Лис Микита», «Мамай», «Їдуть до міста», «В чересі кріс», «Дума про козака Голоту», «Чорний козак» та інші.
Розповідають, що коли ЕКО привозив на цей курорт, званий «Союзівкою», свої твори, то їх розкуповували упродовж кількох днів. На цьому славному курорті ЕКО оформив декорації головної залі, про цей курорт він багато писав і малював у «Лисі Микиті».
Його пензлеві ми завдячуємо ювілейному комплекту кольорових листівок (12 штук) «В 50-річчя УСС», який побачив світ 1965 р. в нью-йоркському видавництві «Червона Калина». Всі мініатюрні твори ЕКА сповнені великої любові до січових стрільців, до їхнього героїчного чину і трагічного кінця. Тут маляр знову взяв за основу відомі стрілецькі пісні і подав нам чудові зразки українського військового живопису.
За 70 років активної творчої праці ЕКО створив до 1000 картин, тисячі карикатур й ілюстрацій. Основна тема творчості – українське село, Львів, політика, українська еміграція, Гуцульщина, українська історія. Сам автор досконало знав український світ, його ментальність, культуру, історію. Його пензлеві притаманний великий оптимізм і динаміка, чудова колористика й оригінальні сюжети. Техніка виконання – олія, темпера, гуаш, акварель, акриліка та ін. Творчість ЕКА позначена глибоким знанням України і української людини та є новаторською і наскрізь національною. Мистецькі твори Е. Козака зберігаються у багатьох українських і зарубіжних музеях, у приватних збірках та в багатьох українців світу.
Українська діаспора широко відзначала 70- та 90-річний ювілеї ЕКА. Йому присвячено багато віршів, на нього малювали шаржі провідні наші художники. Документальну кінострічку про Едварда Козака сфільмував американський режисер українського походження Ярослав Новицький.

Title  
 Е. Козак. Карикатура «Семе,
не кради!», 1950-і
 

ЕКО – талановитий письменник-гуморист, який публікував дрібний гумор під псевдонімами Коко, Зиз, Косий, Пік, Авенір Люшня, Гриць Зозуля, Майк Чічка, Мамай у львівських часописах «Зиз», «Комар», «Дзвіночок» і в закордонному «Лисі Микиті». Автор низки жартівливих та іронічних віршів: «Ярмарок», «П’яте через десяте», «Ранок» та ін., ревю, шлягерів. У його листах Гриця Зозулі, які вміщував «Лис Микита» від 1948 р. і які були надзвичайно популярні – різні філософсько-жартівливі оповідки на тему України та української еміграції, які користувалися великою популярністю, а образ Гриця Зозулі вивели на сцену такі визначні актори закордонної України, як Й. Гірняк, В. Довганюк та інші. Твори Е. Козака у виконанні Й. Гірняка вийшли окремою платівкою у США в 1970-і, а у виконанні Л. Ліщинського – на окремій аудіокасеті «Чесна еліто!» (США, 1990-і). ЕКО – автор двох книжок гумору: «Гриць Зозуля» (Детройт, США, 1973) та «На хлопський розум Гриця Зозулі» (Детройт, США, 1982). Писав галицько-львівською говіркою з домішками власних словотворів.
Не збагнути радості патріарха нашого сміху, коли пробуджувалася до нового життя його рідна Україна. У 1990 р. він, 88-річний, з двома синами, вирушає до Львова, де на його честь влаштовують велике прийняття – організовують виставку його робіт, а через два роки присвоюють йому звання почесного громадянина Львова. Він таки ступив на землю Лева, куди не встигли його вірні побратими-письменники Ікер (І. Керницький) і Бабай (Б. Нижанківський). Він таки побачив те славетне місто, про яке вони марили довгих 40 з гаком літ, куди їм було заборонено повертатися, але вони їхали, йшли і летіли до нього у своїх віршах, гуморесках, карикатурах і споминах. Це був тріумф великого митця, тріумф творчий і життєвий!
Та прикро, що на 21-му році незалежності України не видано жодного альбому цього геніального українця, блискучого карикатуриста, неповторного майстра нашого рідного сміху! Його також не занесено до жодного видання про видатних українців, а багато навіть освічених українців, навіть українських карикатуристів, узагалі нічого не знають про ЕКО!
Помер Едвард Козак 22 вересня 1992 р. у м. Воррені (США). Про нього казали, що він – вершок гумориста, що він – та людина, котра «не дозволяє нам відійти від нас самих»…
Микола САВЧУК, заслужений артист України, письменник-гуморист, журналіст, м. Коломия.

«Коронація слова» готує корони для золотих українських письменників

Любомир Т. Винник: «Нагорода від Прикарпаття для мене – це додатковий стимул допомагати Україні здобувати світове визнання»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com