6 березня прекрасному Маркесу виповнилося 79.

8 років тому він мало не вмер від раку. Торік він кинув писати.

Хочеться сказати про нього сто тисяч слів. Але писати про письменника - святотатство. Що можна написати про Маркеса, коли уже й сам Маркес кинув писати? І, мабуть, найкраще буде просто мовчки перечитати прекрасні прості слова цього чудового старого із крилами, котрий от уже без малого сто років веде наші серця до любові крізь усі наші найстрашніші самотності, слова, котрі він писав, помираючи, слова, котрими вимолив собі життя.

«... Якби на одну мить Бог забув, що я всього лише лялька з ганчірки, і подарував би мені шматочок життя, я б тоді, напевно, не сказав усього, що думаю, але точно б думав, що говорю.

Я б цінував речі не за їх вартістю, а за значенням. Я спав би менше, більше б мріяв, розуміючи, що кожну хвилину, коли ми заплющуємо очі, ми втрачаємо шістдесят секунд світла. Я б ішов, поки всі інші стоять, не спав би, поки інші сплять. Я б слухав, коли інші говорять, і насолоджувався б божественним смаком шоколадного морозива.

... Якби Бог подарував мені ще одну мить життя, я б одягався просто, валявся б на сонці, підставивши теплим променям не тільки моє тіло, але й душу. Господи, якби у мене було серце, я б написав всю свою ненависть на крижині і чекав би, поки вийде сонце. Я б намалював мрією Ван Гога на зірках поему Бенедетті, і пісня Серрат стала б серенадою, яку б я подарував місяцеві. Я б полив сльозами троянди, щоб відчути біль їх шипів і яскраво-червоний поцілунок їх пелюсток...

Боже мій, якби мені залишилося ще трохи життя, я б НЕ ПРОВІВ ЖОДНОГО ДНЯ, НЕ СКАЗАВШИ ЛЮДЯМ, ЯКИХ Я ЛЮБЛЮ, ЩО Я ЇХ ЛЮБЛЮ. Я б переконував кожну дорогу мені людину в моїй любові і жив би закоханий у любов. Я б пояснив тим, які помиляються, вважаючи, що перестають закохуватися, коли старіють, що це вони старіють, коли перестають закохуватися! Дитині я б подарував крила і навчив би її літати. Старих я б переконував у тому, що смерть приходить не із старістю, а із забуттям. Я стільки всього навчився від вас, люди, я зрозумів, що весь світ хоче жити на вершині, не розуміючи, що справжнє щастя у тому, щоб підніматися вгору. Я зрозумів, що з того моменту, коли немовля вперше стискає у своєму маленькому кулачку палець батька, воно його більше ніколи не відпустить. Я зрозумів, що одна людина має право ГЛЯНУТИ НА ІНШУ ЗГОРИ тільки тоді, коли СХИЛЯЄТЬСЯ НАД НЕЮ, АБИ ДОПОМОГТИ ПІДНЯТИСЯ. Є стільки речей, котрих я б міг ще навчитися у вас, люди, але насправді вони навряд чи стануть у пригоді, тому що, напакувавши усім цим свою скриню, я помираю.

Завжди говори те, що відчуваєш, і роби, що думаєш.

Якби я знав, що сьогодні я востаннє бачу, як ти спиш, я б міцно обійняв тебе і молився Богові, що б він зробив мене твоїм ангелом-охоронцем. Якби я знав, що сьогодні бачу востаннє, як ти виходиш з дверей, я б обійняв, поцілував би тебе і покликав би назад, щоб дати тобі більше. Якби я знав, що чую твій голос востаннє, я б записав на плівку все, що ти скажеш, щоб слухати це ще і ще, безконечно. Якби я знав, що це останні хвилини, коли я бачу тебе, я б сказав: Я люблю тебе, і не припускав, дурень, що ти це й так знаєш.

Завжди є завтра, і життя дає нам ще одну можливість, щоб усе виправити, але якщо я помиляюся, і сьогодні - це все, що нам залишилося, я б хотів сказати тобі, як сильно я тебе люблю, і що ніколи тебе не забуду.

Ніхто не може бути певен, що для нього настане його завтра. Сьогодні, можливо, останній раз, коли ти бачиш тих, кого любиш. Тому не чекай чогось, зроби це сьогодні, оскільки якщо завтра не прийде ніколи, ти жалкуватимеш про той день, коли у тебе не знайшлося часу для однієї усмішки, обіймів, одного поцілунку, і коли ти був надто зайнятий, щоб виконати останнє бажання.

Підтримуй близьких людей, шепочи їм на вухо, як вони тобі потрібні, люби їх і поводься з ними дбайливо, знайди час для того, щоб сказати: "мені шкода", "пробач мене", "будь-ласка і спасибі" і всі ті слова любові, які ти знаєш.

НІХТО НЕ ЗАПАМ'ЯТАЄ ТЕБЕ ЗА ТВОЇ ДУМКИ. Проси у Бога мудрості і сили, щоб говорити про те, що відчуваєш. Покажи твоїм друзям, які вони важливі для тебе. Якщо ти не скажеш цього сьогодні, завтра буде таким же, як учора. І якщо ти цього не зробиш ніколи, ніщо не матиме значення. Здійсни свої мрії. Ця мить прийшла».

 

13 сентенцій про життя

 

• Я люблю тебе не за те, хто ти, а за те, хто я, коли я з тобою.
• Жодна людина не заслуговує твоїх сліз, а ті, хто заслуговують, не змусять тебе плакати.
• Те, що хтось не любить тебе так, як тобі хочеться, ще не означає, що він не любить тебе всією душею.
• Справжній друг - це той, хто буде тримати тебе за руку й відчувати твоє серце.
• Найгірший спосіб сумувати за людиною - це бути з нею поруч і розуміти, що вона ніколи не буде твоєю.
• Ніколи не переставай посміхатися, навіть коли тобі сумно, хтось може закохатися у твою посмішку.
• Можливо, у цьому світі ти всього лише людина, але для когось ти - увесь світ.
• Не витрачай час на людину, що не прагне провести його з тобою.
• Можливо, Бог хоче, щоб ми зустрічали не тих людей до того, як зустрінемо ту єдину людину. Щоб, коли це трапиться, ми були вдячні.
• Не плач, тому що це закінчилося. Посміхнися, тому що це було.
• Завжди найдуться люди, які заподіють тобі біль. Потрібно продовжувати вірити людям, просто бути трішки обережнішим.
• Стань краще й сам зрозумій, хто ти, перш ніж зустрінеш нову людину й будеш сподіватися, що вона тебе зрозуміє.
• Не прикладай стільки зусиль, все найкраще трапляється зненацька.

 

Довідка

 

Завдяки своїй майстерності письменник здобув популярність як майстер "магічного реалізму". Читачеві його ім'я відоміше завдяки роману "Сто років самотності", за який Маркес отримав в 1982 році Нобелівську премію з літератури: «за романи і розповіді, в яких фантазія і реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цілого континенту».

(Gabriel Garcia Marqeuz) народився в Колумбії в місті Аракатака - невеликому банановому порту на березі Карибського моря 6 березня 1928 року. Сім'я була великою, і він був старшим з шістнадцяти дітей. У дитинстві письменник був особливо близький з своєю бабусею: вона розповідала безліч легенд і міфів, які згодом вгадуватимуться в творах Маркеса.

У 1947 році Маркес вступив на юридичний факультет Колумбійського університету. У тому ж році в боготській газеті «Спостерігач» була опублікована його перша повість «Третя відмова». Трохи пізніше Маркес стане кореспондентом "Спостерігача".

У 1961 році письменник разом з сім'єю переїде в Мехіко, де зароблятиме на життя сценаріями і журнальними статтями. У 1967 році з'явиться знаменитий роман «Сто років самотності», який буде розкуплений у перший тиждень після видання.

Сам письменник визнає вплив Фолкнера. Багато літературних критиків відзначають деяку схожість його манери з Пассосом, Вулфом, Хемінгуеем.