Поспішають люди у неділю рано, заповнюють храм, після ранішньої Служби вітають один одного в аудиторії при каві, спілкуються перед робочим тижнем, поволеньки гортаючи свої розповіді. А поруч – діти: у розкішних білих сукнях, віночках – дівчатка, у повних джентльменських трійках – хлопчики.

Десять  восьмиліток чекають запрошення до першого Причастя в аудиторії церкві св. Миколая; не бавляться, як зазвичай, покірно слухають останні настанови сестер-монахинь, позують фотографам. Потік дитячий струмок за вівтарними хлопцями з патериціями через Riсe Street до високих сходів центрального входу.
Тиша, велелюдність, червона килимова доріжка, що навпіл розділила величний храм напружили дитячі нерви, тільки автоматизм попередніх репетицій не давав помилитися. Навіть підбадьорливі усмішки родичів, знайомих не понижували серйозності моменту. Зворушливо було дивитися на пустунів, яких ми знаємо, і бачити їх такими незвично відстороненими.
Урочиста Літургія почалася. Отець диякон Михайло Городиський читає Євангеліє. Далі маленькі віряни зосереджено слухають проповідь отця Богдана Налисника, пароха Катедри святого Миколая. Діти вчора вперше тримали іспит сумління. Маленькі провини бентежили душі... Легкість по сповіді, по покуті наводили дітей на роздуми про причини і наслідки того, що творять, за що доведеться нести відповідальність. З плином часу її все більше – «за плечима»! І тільки той, хто готовий дбати про чесноти, а потім ділитися щедротами внутрішнього світу, віддавати – справжній багатій у цьому житті.
...Була колись жінка, що ходила до Храму і стерегла всі релігійні ритуали, так, як робить більшість людей... Та одного разу на молитві до Пречистої відкрилася їй істина абсолютного наближення до Бога; наповнилося життя змістом рідкісної краси і значимості, абсолютно відмінним від існування, що вела вона досі! Хоча і сім’я, і всі справи були любі їй, та не було у її душі стільки піднесеної радості від служби для добра, була тільки звичайна втома... Як отримала таке відкриття та жінка, почала жити інакше; вся сім’я зрозуміла, відчула, розділила хвилю небесної радості єднання з Господом, котра вщерть напуває душу духовною водицею, що ніколи не приносить спустошення від того, що ділишся нею.
Такі слова настоятеля храму святого Миколая учні школи при церкві всотували, здавалося, як спрагла земля – воду швидкої зливи: хвилина – в очах повне розуміння, тільки... так цікаво і незвично бути в дорослих костюмах і сукнях справжніх наречених! І знову дітки – сама уважність...
Минуло немало часу з пори, коли сестри-монахині почали підготовку до першої сповіді. Діти постали перед височиною духовної праці у питаннях віри, коли опертися можна тільки на щось переконливе, витлумачене через приклади з короткого дитячого досвіду та розповідей батьків, священика, сестер-монахинь. Регулярне відвідування Божого храму, сповіді, свята Євхаристія зроблять ширшою річку віри, вичистять дно, зміцнять береги і не доведеться психологічно залежати сьогоднішнім неофітам від сумнівних задоволень: алкоголю, наркотиків, борсання у нечистих стосунках. Вони одержать справжню  радість і силу від Отця нашого Небесного.
Святе Причастя і вручення сертифікатів, що підтверджують факт проходження через першу Сповідь і Причастя кожною дитиною, теж були хвилюючими. Діти, навіть по закінченні всієї церемонії, не могли повернутися до свого щоденного образу маминих і татових вередунів: фотографії на пам’ять відображають серйозні личка, великі очі, строгі пози.
А далі – святкування і подарунки, фотосесії і відеозйомки. Батьки організовували сімейні і дружні бенкети у ресторанах, кафе. Нам хотілося, щоби сьогоднішня подія вкарбувалася у пам’ять маленьких сердечок назавжди!

 Фотографії автора