Поетичну теку Левка Скопа нещодавно доповнили дві збірки : «Ти було» і «Новий день, старі сліди», що вийшли одна за одною у Дрогобицькому видавництві «Коло» (2013). Ця поезія викликає безліч асоціацій, намагатися аналізувати її марно, а відчути своєрідний ритм – навіть у свідомому порушенні ритмомелодики вільного вірша чи задля «наївної» рими – можна.

Близнюки
На останнім кордоні миті
не порушу законів тиші.
Що я вміла на цьому світі?
Хліб пекти і писати вірші.

Так роздвоїли дні і ночі,
що не вмію замкнути коло.
Вічність має Христові очі
і знайомий з дитинства голос.

То був голос моєї Музи.

Набат
Вставай, Україно, і стар, і млад!
Боротись за волю нас кличе набат!
Стогне Вкраїна, затоптана в пил!
На подвиг зовуть наші предки з могил!
Вставаймо же, браття, сини України!
Піднімемо неньку з тяжкої руїни!

Україно моя, рідна земле батьків,
Де ліси і лани неозорі.
Запах квітів рясних, шелест трав запашних,
Спів дзвінких солов’їв у діброві.
Ця родюча земля, де пшеничні поля,
Що колосяться рясно під сонцем,
Ваблять око не тільки братів і сестер,
А й тиранів від інших обочин.

Ось Рай…
Все та ж сосна над тим же самим морем.
А ми мремо, не мирячись із Часом.
Пейзажем цим до нас Господь говорить:
«Ось Рай. В такому буду вас стрічати».

Пливи до вічності
Коли в гріхах – частіше згадуй Реріха,
Його безмежність, небо, гори, сніг.

Я вітрила здійму, і червоні, і чорні, і білі,
І троянду штормів кину в вир до безумців могил,
Не шукайте мене, Вам не стане ні часу, ні сили –
Бриг Кохання летить крізь віки без керма і вітрил.

Я сама повернусь, ще й не згаснуть навіки Стожари,
Я колись повернусь, хоч Додому й нема вороття,
Я до Вас повернусь синім снігом над Кіліманджаро,
Тангом Пам’яті й Туску на вічному святі життя.

Львів’янка Наталя Трохим – письменниця, перекладачка, педагог та організатор оригінальних літературно-освітніх заходів. Авторка трьох поетичних збірок, низки художніх перекладів, лауреат премії ім. М. Рильського. Не тільки перекладає сама, завдяки чому можемо читати український переклад з англійської «Опівнічних дітей» Салмана Рушді, «Пітера Пена» Джеймса Баррі, «Пофараонимо» Джеремі Стронґа, а й залучила до цікавої і захопливої праці перекладача й рідних дітей, і гуртківців літературно-перекладацької студії «Голос».

Коли ми молимось,
То розмовляємо з Богом!
Коли ми молимось –
На праведну дорогу
Господня нас рука веде
І від усього береже!

Молитва
О, Боже мій милий,
О, Боже єдиний!

КРАЇ БАЧУ

Дорікаю раз бармену:
– Ти про себе дбаєш!
І чому це ти, Абраме,
Всім не доливаєш?

Той уздрів, що він попався
Під руку гарячу...
– Вибачай, уже старий став
І погано бачу.

В останні роки в Україні розвелося купа молодих поетів, а літературна критика майже не виконує своїх функцій, вважає поетеса, перекладач, критик і літературознавець Маріанна Кіяновська. Отже, дещиця літературно-поетичної критики…

Поняття “поетичного покоління” здається мені насамперед поняттям “території”, і так було, є і буде, причому ця причетність до “території” присутня і на рівні книжкової чи культурної журналістики (інформація про фестивалі, книжки), і на рівні критики (“свої” про “своїх”, а часто– і насамперед для “своїх”), і на рівні самоідентифікації середовищ і окремих поетів; і на рівні місця “поетичного покоління” у соціальній, політичній, ідеологічній реальностях тощо.

Весна вдягнула білі сорочки,
Розмалювала яблуневим цвітом.
Горять кульбаби, мовби свічечки,
На килимі з зеленим оксамитом.

А вишні білі у моїм саду
Стоять, неначе наречені пишні.

Ти, Віфлеєме, що в землі Юди,
Зовсім не останній серед міст Юди,
Бо з тебе вийде правитель,
Який буде пастирем
Народу Мого – Ізраїлю.
Михей 5:1-2
Їхали царі до Віфлеєму,