«Що зрілішою стає особа, то менше вона погоджується з тим, щоб її били, — пише прозаїк та есеїст Тарас Прохасько в одному зі своїх текстів. — Що зрілішим стає суспільство, то більшим стає узагальнене небажання бути битим просто тому, що так заведено». Окрім того, автор вважає, що відхід від насильства — це природний шлях еволюції суспільства: «Українська революція останніх днів побудована, власне, на таких базових речах.

Пішов із життя видатний український письменник, лауреат Шевченківської премії Анатолій Дімаров.

Він помер 29 червня, на 92-му році життя.
 
У своїх творах Анатолій Андрійович не боявся змальовувати часи примусової колективізації, Голодомору 32-33 років, масових репресій – тобто тих відрізків історії, на які було накладено суворе табу за радянських часів. Через це з його романів вилучали сотні сторінок.

Від редакції: На той момент, коли наша газета потрапить до рук читачів, світ вже буде знати переможців найпрестижнішого українського літературного конкурсу «Коронація слова». Детальний репортаж з церемонії шукайте в нашому наступному номері, ну а наразі ми розповімо вам дещо про те, чим планують потішити нас організатори конкурсу у найближчому майбутньому.

28 травня 2014 року, о 16:00, у ресторації «Теракота» (готель «Прем’єр Палац»), відбулася літературна подія – прес-конференція з нагоди проведення 14-ї Церемонії нагородження «Коронація слова».
Спікери обговорювали літературну премію, успіхи за минулий рік, план розбудови конкурсу, озвучено теми, актуальні серед цьогорічних учасників конкурсу.
Юрій Логуш, засновник конкурсу «Коронація слова», президент Київської школи економіки, радник Міністра економіки:
«Цього року вийде монографія про переможців «Коронації слова». Все починалося в дуже важких умовах. Але сьогодні порахували, що є 250 нових письменників. Конкурс анонімний, збирає анонімні рукописи, а не видані твори. Павло Коельо казав, що він ніде в світі про подібний конкурс не чув. Немає значення, хто ця людина: письменник, студент, викладач, хірург. Захотілось писати – і все. І хтось цей рукопис прочитає і двічі, і тричі, і врешті буде видана книга. У нас є лауреати, які вигравали не з першої спроби. Це – унікальність».

З першим номером літа на читачів чекає наш традиційний Літературний додаток. На змучених новинами, заклопотаних роботою українців Чикаго чекає приємний сюрприз, заради якого не шкода витратити кілька вечорів на читання. Не будемо приховувати – на вибір твору для літературки неабияк вплинули останні події в Україні та схожість сучасної ситуації на події сторічної давності. Цю схожість відзначають аналітики, публіцисти, історики. Тож пропонуємо вам відволіктися від новин – і зануритися в часи Скоропадського та Петлюри. Адже література формує світогляд і цінності, на основі цінностей формуються політичні погляди, а вже політичні погляди громадян створюють державу. Як приклад можна навести сучасну Росію, де книговидавництво є однією з найприбутковіших сфер бізнесу. І на цьому ж прикладі помітно, наскільки важливо для громадян те, які саме цінності пропагує література їхньої держави. Хибні цінності можуть відкинути державу на століття назад у її розвитку.Тому ми й намагаємося знайомити наших читачів з найкращими зразками української літератури, особливо – історично-пригодницької. Адже найкраще історію країни можна зрозуміти і запам’ятати саме тоді, коли її вивчають за пригодницькими романами. Це не зовсім приємно для істориків, бо пригодницькі версії подій минулих днів частенько відрізняються від наукового трактування, однак від цього факту нікуди не подінешся.

ЙОМУ була огидна ця зустріч. За всяку ціну ВІН хотів її уникнути, але не міг відмовити Болбочану. Командувач Лівобережної групи приїхав зі своїм штабом до Києва зразу ж по зреченню Скоропадського та зажадав зустрічі з НИМ. Посланці, відправлені до Болбочана, всі одностайно повідомили, що запорожці дуже гарно інформовані про обстановку в гетьманському Києві, у тому числі – про глумливі згадки Винниченка та Шаповала щодо самих запорожців. Напевне – Болбочан мав у столиці і власну агентуру, і прибічників з числа політиків. Це означало, що ВІН мав докласти усіх можливих зусиль, аби в штабі запорожців не виникло підозр щодо ставлення до них ЙОГО особисто. ВІН мусив переконати їх у своїй прихильності. Двері розчинилися.

Народився 1976 р. на на козацьких теренах – у місті Запоріжжі. Справжнє ім’я – Дмитро Вовнянко. Закінчив Запорізьку державну інженерну академію. За фахом – інженер-механік. Живе у Запоріжжі, Харкові та Києві. Працював слюсарем-механозбиральником, столяром, майстром на заводі, наладником верстатів ЧПУ, збиральником меблів, менеджером з продажів, конструктором нестандартного обладнання для телекомунікацій, приватним підприємцем. Здобув неоцінений життєвий досвід. Писати почав як блогер, зараз друкується в інтернет-виданнях «Український тиждень», «Політичний дурдом», «Агрогроші», «Історична правда», «Тексти».

Нещодавно презентували другий том графічного роману «Даогопак» на стенді видавництва Nebeskey («Небесний ключ»). Зокрема на IV Міжнародному фестивалі «Книжковий Арсенал» видавці запросили на стенд сучасних козаків – 4 сотню Самооборони Майдану, які за 15 хвилин до презентації заспівали народних пісень.

Минулого року на 89-му році життя відійшла Нонна Хомівна Копистянська. 2014-го їй виповнилося би 90. Відомий український літературознавець – теоретик та історик літератури, богеміст, вона стала організатором Міжнародного науково-методологічного об’єднання-семінару «Проблеми художнього часу, простору, ритму», що діяв з 1997 року в ЛНУ ім. І. Франка.

У нашій родині тато і мама завжди казали: доки душа Шевченка витає над Україною, доти ворогам не здолати українців. Він був для нас вельмишановною, святою людиною. У нашій хатині його портрет завжди висів поруч із іконами святих, біля Ісуса.
Бувало, тато збирає нас у зимовий вечір навколо каганця й починає читати «Катерину», «Гайдамаки»… То був ще передвоєнний «Кобзар», від «Просвіти» у Львові.

1. Припочаткове
Як письменник Юрко Николишин, знаю, не є аж таким прудким учасником публічного літературного життя (все більше – яко видавець чи продюсер). Мабуть, у цій неметушливості й заховані джерела його очевидного духовного спокою, непроминаючого прагнення до негомінкого самовдосконалення. Ніби продовження цієї життєвої тональності: його нова книжка „Бота-Фікс”, Львів, Апріорі, 355 с., 2013 рік.

1. Місія здійсненна
...Кажуть, звичайних читачів назагал стає все менше. Тим паче, коли йдеться про белетристику або ж мудрі есеїстичні тексти. У нас! Бо це аж ніяк, знаю, не є світовою визначальною тенденцією. У добре розвинутому заможному суспільстві читають багато не лише рафіновані розумахи, але й інший різноманітний люд, з дитинства самоприлучений до цієї сфери, як до необхідності, скажімо, дихати свіжим повітрям.

Мирослав Іванович Дочинець (3 вересня 1959, місто Хуст Закарпатської області)– український письменник і журналіст. Член Асоціації українських письменників (з 2003 року).
Народився в сім’ї вчителів. Батько Іван Юрійович закінчив із відзнакою філософський факультет Київського університету, але мусив учителювати в школі-інтернаті й ПТУ, оскільки відбув шість років ГУЛАГу за націоналізм.