Продовження. Початок в №16-24

Згадувала, як на Красному дворі князя Всеволода били челядинців і слуг княжі приставники, який страх панував там у найтемніших закутках, яка затурканість, усе летіло стрімголов, штурхалося, лаялося, сварилося, лякалося й остерігалося- не княжий двір, а дика пуща, набита звірами, де менші дрижать перед більшими, а ті- перед найбільшими.

Згадувала київські княжі розповіді про волхвів, розповіді, пронизані страхом і ненавистю, волхви малювалися якоюсь незбагненною потаємною силою, яка вічно повставала проти князя і його воєвод, проти єпископів і священиків, вони загрожували спокоєві й усталеності, з волхвами неминуче змикалися холопи, смерди, вони йшли за тими бунтарями слухняно й розсваволено; били, грабували, громили, нападали і на княжі двори, і на церкви, хотіли раз напасти навіть на Печорську обитель, аж ігумен Феодосій перелякався і втік до Чернігова, посилаючись на те, що, мовляв, не хоче бути в Києві, коли там сидить Святослав, який неправдою захопив княжий стіл.

Продовження. Початок в №16-23

Що вона могла знати?

- У дитинстві Журина вселила в мене віру про добрих чеберяйтаків,- сказала вона Кирпі.- Живуть у нашій землі, ніхто їх не бачить, а присутні повсюди. Доброта ж від них так і розпромінюється.

- Чеберяйчики?- всміхнувся воєвода.- Це ті, з великими бородами?

- Вони безбороді. Молоді вічно.

- Де ж таке бачено- вічно молоді? Вічно молодими бувають тільки дурні. Ось навіть ти змінилася.

Продовження. Початок в №16-22

______________________

- Ми з найсвятішим папою співчуваємо вам, ваша величність... Вам випало таке тяжке життя. У вас не було порадника. Абат Бодо? Він не порадник- лиш сповідник, Його місце в сповідальні-парлаторіумі. До речі, у Каноссі прекрасні парлаторіуми. Ліпші, ніж будь-де. У свій час ми з найсвятішим папою Григорієм подбали про це. Ви, ваша величність, матимете власний парлаторіум, це так прекрасно, ваша величність. Кожному треба помагати знести тягар свого життя. Бесіда з богом- що може бути ліпше?

Продовження. Початок в №16-21

______________________

Дівчина метнулася до скринь, хапливо діставала одяг, прикраси, корону, золото, самоцвіти. Шурхіт коштовних тканин, тьмаве сяяння золота, зблиски діамантів у сутіні вежі. Вдруге в житті надягала Євпраксія урочисті шати імператриці з піднесеністю, що межувала з непам'яттю. Вперше це було перед вінчанням у Кельні і ось тепер, коли відважилася вбратися так, щоб здобути собі волю.

Одягання забрало багато часу, і чоловіки вже неприховане тривожилися, але Євпраксія була мов суцільний спокій.

Продовження. Початок в №16-19

______________________

Не знала, що імператор замкнений у Вероні, оточений звідусіль, зіпхнутий на самий край Італії, коли ж хотів стрітися з угорським королем Владиславом, аби зажадати помочі, то Матільдин муж Вельф не пропустив його крізь гірські проходи.

Іноді людині ліпше не бачити, не чути, не знати. Тоді можеш зосередитися на собі самій, спитати себе: що я можу знати? Що повинна робити? На що сподіватися?

Спитала про це абата Бодо. Той відбувся звичним: блаженні, хто діє в ім'я господнє.

- А хто діє?- зухвало поцікавилася вона.

- Ті, хто йдуть по путі господній.

- Хто ж іде?

Продовження. Початок в №16-19

______________________

Церква, тримаючи землю, розведе свої балачки про те, що власність зло, а бідність благо, що царство небесне належить тим, хто, як птиці небесні, не сіє й не жне, і цими дурними розбазікуваннями неминуче наштовхне тупоумних селян на думку захопити цю землю для себе. Вони дарують церкві благо, махнувши на свою долю рукою, погрязаючи во злі, бо ж ліпше погрязнути во злі, маючи землю, аніж не маючи нічого. Дурний би був імператор із своїми баронами, коли б став спокійно ждати, що з того всього вийде.

Продовження. Початок в №16-18

______________________

Євпраксії хотілося сміятися й плакати водночас. А то зіскочити зі своєї білої імператорської кобили, сплестися руками з отими розвеселено-незграбними, заспівати й собі: "Біла кобила березу везла, на льоду впала та й розбила. З гори покотилась, на пень настромилась..." А в баронських замках знов нескінченні учти, виснаження величчю, нестерпна запобігливість.

Продовження. Початок в №16-17

______________________

ПРОЗРІННЯ

Прозріння було запізніле, недоречне й марне. У Кведлінбурзі шість років жила мовби в якомусь напівсні, серед бурмотіння молитов, старовинних текстів, безглуздих переляків, легенд, недомовок, натяків, пліток, усе довкола було безнадійно старе, усе в спогадах про минувшину, про святих, імператорів, абатис, втрачені надії, затруте життя.

(Продовження. Початок в №16)

 

ШЕСТИЛІТТЯ

У державного мужа кожен вчинок, кожен крок розрахований на майбутнє. Минуле згадується лише тоді, коли воно так чи інакше слугує цій єдиній меті. Тим дивнішими б мали видаватися Генріхові несподівані бажання, що заволоділи ним у Кведлінбурзі. Йому неспогадано несподівано захотілося розповісти про все, що зазнав од покійного тепер уже папи, і розповісти не комусь там, а руській княжні. І це тоді, коли вже не хотілося вловлювати злукавлених жіночих поглядів, коли все набридло, утратило привабливість і значення.

Українська класика

 

Загребельний Павло Архипович (1924 – 2009)

Ще донедавна Павла Загребельного називали єдиним живим класиком української літератури. Таким він був для кількох поколінь. Час, в якому він жив, визначив його долю, відбився в його творчості, в якійсь мірі обмежив її жорсткими рамками. Але, не зважаючи ні на що, Загребельний був відомий всім. Тематика його творів настільки широка, що охоплює читачів різних вікових категорій. Його романами захоплювались школярі, зачитувались дорослі. Були й такі, що дорікали Загребельному процвітанням в умовах української радянської літератури. Проте затьмарити його талант, применшити його значимість не вдалось нікому.
Для багатьох читачів саме історичні романи були найцікавішими. А для тих, хто навчався в радянських школах, вони були чи не єдиним джерелом пізнання справжньої історії українського народу.
Взимку Павла Загребельного не стало. Для нащадків він залишив понад 30 прозових творів, які увіковічать його в пам'яті читачів назавжди.
Пропонуємо вашій увазі один з видатних історичних романів П. Загребельного «Євпраксія».

Світова література

Переклад Миколи Мещеряка

 

Жорж Сіменон

Жорж Жозеф Крістіан Сіменoн (фр. Georges Joseph Christian Simenon, 1903, Льєж, Бельгія-1989, Лозанна, Швейцарія)- франкомовний письменник бельгійського походження, один з найбільш відомих у світі предстаників детективного жанру в літературі. Прославився завдяки серії детективів про поліцейського комісара Мегре.Народився в 1903 році в Льєжі в сім'ї скромного службовця страхової компанії.

У 1922 році він отримав французьке громадянство.

Початок найбільш знаменитої серії своїх творів про комісара Мегре Сіменон поклав у 1929 році, ставши підписувати твори своїм справжнім ім'ям- Жорж Сименон. Всього вийшло 80 творів, де діє легендарний комісар Кримінальної поліції.

У 1945 році Сименон виїхав у США, де він прожив 10 років і створив низку соціальних романів про життя в Америці. В 1951 році письменник був обраний членом Бельгійської Академії наук. У 1955 році Сименон повернувся до Європи і поселився в Швейцарії.

Творчість Українського Чикаго

Маєм те, що маєм

Не знаходжу пояснення,

А чи аргументи,-

Їдуть люди з України

На всі континенти.

Приживаються, як можуть,

Гризуть перепони,

Бо гадають - доробляться,

Зароблять мільйони.