«Гуманітарка» обіцяє стати одним із головних пропагандистських коньків нової влади.

Це визнають в розмовах люди, близькі до формування владної пропаганди. Йдеться, підкреслимо, не про гуманітарну політику загалом (до якої належить і освіта), а про те, що по-чесному слід було б назвати «ідеологією».
Чому це так, зрозуміти неважко.

Опинившись при владі, регіонали замислилися, що робити з одним з головних своїх передвиборчих козирів – проблемою узаконення російської мови в Україні. Її вирішення може коштувати втратою держави, а невирішення – значної частини виборців.

Мовна тема була однією з головних, на якій базувалася передвиборча риторика Віктора Януковича.

Трактати Мірандоли, Декарта, Спінози, Бекона, Канта, Гегеля, Ніцше...- це дороговкази доби, які стали передумовою формування нинішньої світоглядної системи. Хтось може переконувати, що наше сьогодення- це час постгуманізму. Хтось обстоюватиме думку, що ми- на шляху повернення до другої теократичної епохи. Зрештою, осмислення нинішніх реалій- справа майбутнього. Натомість з позиції нашого часу, як здається, значно важливіше розібратися з минулим, знайти центральні точки формування світогляду.

Карпа з гарбузом і чоловіком прийшла захищати українську мову

азвичай активні в ЗМІ учасники і творці сучукрліту та інші любителі поплакати над долею української мови та української книги проігнорували акцію протесту проти скасування постанови про обов'язкове використання української мови в школі.

Попри зимовий сезон, у суботу 20 лютого біля Конституційного суду України виріс невеличкий пагорб із гарбузів.

Майже сто років тому український історик Михайло Грушевський сказав: "Якщо ми, українці, хочемо, щоб нас поважали інші народи, то треба, нарешті, почати з поваги до самих себе. " Коли це "нарешті " стане нормою, нам не відомо. Проживаючи в Америці, в україномовному оточенні, багато з нас, новітніх емігрантів, не задумуємося над збереженням в своєму середовищі національної культури, мови, звичаїв, української самобутності. Усе це вже напрацьовано.

Разом із декларованою свободою слова в українському культурному суспільстві та мас-медіа дуже швидко стала поширюватися ненормативна лексика. Так, саме та, яка складається із матерних слів. Якщо хтось не знає, то повідомляю: мат- це лайливі, непристойні слова, пов'язані з поняттями сексуальної сфери.

Не буду поширюватися на тему того, що ця лексика історично не властива цнотливим українцям, оскільки чудово знаю, що є у нас і соромітницькі пісні, і чумацький та козацький фольклор, і народні обряди з ризикованими жартами.

Ця стаття була написана ще два роки тому. Проте на сьогоднішній день її актуальність не зменшилась, навіть навпаки...

На 16-му році незалежності України ми мали б говорити про те, як розвивати й удосконалювати виражальні засоби української мови. Наприклад, думати, як утворити назву особи за її належністю до певної країни чи нації. Бо якщо від назви країни Іран ми творимо назви осіб іранець, іранка, то не знаємо, як утворити такі ж назви осіб чоловічої й жіночої статі від назви країни Ірак.

Ну, чому так буває, що коли мадам Богохульська зблискує своїм своєрідним інтелектом при стабільно вимкненому ай к'ю, нікого, хто б поставив їй діагноз, поруч нема?

У п'ятницю на "Свободі слова" вона відкрила неабияку Америку і, можна сказати, потрясла науковий світ. Точніше - на шоу вона тільки повторила те, що перед тим записала спеціально для російського телебачення.

Які слова страхітливі- дволикість,

дворушництво, двозначність, двоєдушність!

Двомовність - як роздвоєне жало.

Віки духовної руйнації.

Змія вжалила серце нації.

Історія Української мови

У кінці XIX ст., коли українська народна мова в художній літературі пройшла вже столітній шлях свого розвитку, а в публіцистиці зайняла дуже вагоме місце (це був час Франкового "Життя і слова", галицьких часописів "Зоря", "Діло", "Народ", "Громадський голос" і солідного загальноукраїнського "Літературно-наукового вісника") і завоювала собі місце в науці ("Записки НТШ"

Українські діячі культури і науки в боротьбі за українську мову та розширення сфер українського мововжитку

Друга половина ХІХ ст. ознаменувалася піднесенням національної свідомості та мовно-національним відродженням українців, засвідчивши багатий і невичерпний потенціал української літературної мови, незважаючи на всі урядові заборони і цензурні утиски.

Завдяки зусиллям представників свідомої національної інтелігенції вдалося відстояти в боротьбі з царським урядом право української мови на існування та подальший розвиток.

Чи можна стверджувати,
що освіта в Україні має хоч якийсь національний характер? Навряд. Але ж чи не найбільше саме освіта формує особистість. Національна свідомість плекається ще у шкільні роки. Чи можна думати, що українська школа і освіта взагалі сприяють набуттю українською мовою всіх належних їй прав і можливостей?

Проблемна ситуація українських шкіл полягає в тому, що, наприклад, в Донецькій області функціонує тільки п'ята частина шкіл з державною мовою навчання.