“21 вересня, в день Різдва Пресвятої Богородиці у Львові на Личаківському цвинтарі відкрили пам’ятник народному артистові України Іванові Мацялкові. Саме в цей день 1954 року народився Іван на Львівщині в селі Батятичі.

29 липня 2007 року не стало Івана Мацялка. Сонце його життя закотилося за обрій, заплакало небо і земля, а українська пісня вбралася в журбу. Пісенна зірка піднялась до небесних світил, де назавжди залишиться у полоні неба. Бог захотів почути українські пісні у виконанні Івана Мацялка, бо його вустами співала українська земля, небо і сонце. Він був і залишається найпрекраснішим тенором України, з таким божественним голосом, який люди всього світу не можуть наслухатися. Іван ніби виливав правду з цеберця свого серця й піснями розмальовував землю у всі барви веселки. Йшов по світі у вишиванці, в дорогу брав з собою скрипку і співав, співав, співав. “Гей, зі Львова до Мукачева, а з Мукачева до Києва”… та й по цілому світу, літав сокіл з гуртом “Соколи” і піснею закликав: “Хлопці підемо, боротися будемо за Україну, за вольнії права”!.. Він оспівував рідну матінку Україну, вклонявся Богові і щебетав: “Знай, дитино, що земля та і все, що нам треба – і вода, і гай, і поле – все нам дане з неба… Все – це дари Божі”. Іван Мацялко гойдав пісню у колисці яворовій. “Колиска яворова”, яка це пісня! “Колиско, моя яворова, на денці лона твого дитинно колишеться слово, начувайся, сину його…” Пісень, у виконанні Івана було багато і кожна пісенна перлина з калинового намиста України. Голосом Іван володів так, як найкращий художник світу – пензлем. В піснях все оживало навкруги. Він співав так переконливо, що, коли слухав пісню “Гілка Калини”, в думках ніби виконував його наказ: “Гілку калини, птахи, візьміть за море синє її несіть. Без України на чужині хтось доживає літа сумні…”, в думках перелітав океан і з сльозами на очах занурювався в роздуми. А й справді: “Нам доля не дозволила в єдиній родині жити в щасті і добрі. Шептати разом на Різдво молитву і на Великдень славити Христа…”

Його ж пісенна доля переміщалася в часі і просторі. Він був учасником декількох музичних колективів, але його творчою колискою був гурт “Соколи”. Брат Михайло створив цей гурт і став його провідником. З великим музичним колективом з тернових вінків вони визволяли забуті стрілецькі та повстанські пісні, з пісенних скринь народу виймали такі пісні, які ще співали діди і прадіди. Іван Мацялко та Марія Шалайкевич – це два ангели, які виконували українські пісні голосом неба. А пісня “А зорі та зорі” у їхньому виконанні була ще й справжнім театральним дійством. Історія в мистецтві для Івана визначила особливе місце, і він вже сам став історією. Народна артистка України Марія Шалайкевич і сьогодні разом з гуртом “Соколи” зачаровує світ українськими піснями, але, на превеликий жаль, вона не зможе більше дивувати людей тим незвичайним дуетом, який вони створювали з Іваном на сцені.
Пригадалась перша репетиція концерту гурту “Соколи” у київському Палаці “Україна”. Концертом керував вже сьогодні покійний головний режисер-постановник і директор палацу Шарварко. Він був присутній на репетиції. Спочатку Марія виконала пісню “Мова колискова”, а коли вони разом з Іваном заспівали дуетом, то пан Шарварко підскочив з крісла і дуже емоційно закричав: “О, це воістину народний гурт, гідний представляти Україну!”
Брати Мацялки виховані в такій родині, де Україна і український народ були найбільшим багатством світу. Всі стежки від батьківської хати вели до церкви. Молитва і пісня з самого ранку вже сиділи у них на ганку. Співала мама, співали сади і городи – все співало навкруги, бо у затишній хатині збирались музиканти всього села, а де музика – там і пісня. Брат Михайло завжди був поруч у житті Івана з самого дитинства і до тих днів, коли Іван смиренно йшов на зустріч з Богом. До останніх хвилин свого життя він не звертався до лікарів, не ходив по шпиталях. Його сила духу була такою незламною, бо у його жилах текла кров борців-героїв. Він був сином Ганни та Олекси, які на честь батька Івана, січового стрільця назвали наймолодшого сина. Батьки думали, що Івась стане священником, а він став найвідомішим співаком-патріотом рідної Неньки України; сином-соколом, що підносив українську пісню до зірок. Синочків-соколяток у родині Мацялків було троє.
Брат втрачає брата. Хто може розповісти про цей біль? Вуста мовчать, бо серце розривається у грудях. Михайло поховав за один рік двох братів. Старший брат Василь помер 1 січня 2007 року, а молодший Іван 29 липня цього ж року. Він довгий час не концертував, не організовував концерти гурту “Соколи”. Його серце було таке зранене. Є біль, який самому треба пережити. Михайло переміг свій біль, бо не міг жити без музики і пісні. Він випустив диск “Пам’яті мого брата”. На ньому у його ж виконанні звучить улюблена пісня Івана “Чому козаче сумний ходиш”. Рік тому у Львові відбулися концерти “Він був співаком від Бога”, які організували рідні і близькі Івана Мацялка. На концертах, поруч з відомими зірками, співала дружина Валентина та донечка Гануся.

Важко зрозуміти біль Іванової дружини Валентини, який важким каменем ліг на груди. Радість сімейного щастя їй назавжди затьмарила туга. Життя продовжується і, не знімаючи чорну вуаль, Валентині Боднар щодня потрібно виходити на сцену, адже вона відома талановита аритстка львівського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

А що вже робиться в серденьку Ганусі – єдиної донечки Валентини та Івана Мацялка? Татко так її любив і його не стало. Якби він пишався сьогодні її успіхами у гімнастиці! Розгортаючи хмарини, він дивиться на свою донечку з неба. Як вона підросте, то зрозуміє, що так, як в неї серденько болить за татком, болить серце в України, адже, він був улюбленим сином Матінки Землі.
Як композитори і поети-піснярі розстаються з виконавцем своїх пісень? Для них їхні пісні, як новонароджені діти. Пісням вони дають життя. А виконавець у своєму серці несе їх до людей. Зазвичай, батьки пісенних творінь залишаються у затінку, а сонце слави приходить до артистів, до їхніх дітей.
Вадим Крищенко, поет, заслужений діяч мистецтв України написав: “Як болять слова, та промовчати не маю права. Ніяк не можу прийти до тями і усвідомити, що немає Івана Мацялка… Прекрасний співак, народний артист України, поборник рідної української пісні, справжній патріот отчої землі – таким був і таким залишиться в нашій пам’яті Іван Мацялко”.
Вадим Крищенко пригадує про довгі роки їхньої співпраці і товаришування, про їхню першу пісню “Слов’янська врода”, яка отримала таку популярність, що майже кожного дня звучала на українському радіо. Вони разом записали багато пісень: “Дві зорі”, “Коли приходиш ти”, “Чарівниця”, “Погадай мені циганко”, “Русалонька”, “Жінка з блакитними очима”. Композитори: Остап Гавриш, Олександр Злотник, Геннадій Татарченко, Олександр Осадчий, Мар’ян Гаденко, Володимир Домшинський залюбки працювали з Іваном. Крищенко добрав такі теплі й щирі слова про Івана як людину, які й не завжди знайдеш у щоденному лексиконі, пригадавши нам, що “ чудовий митець був завжди охайний і зібраний, елегантний, з почуттям власної гідності і вирізнявся серед співочої братії своїм внутрішнім і зовнішнім “решспектом”. А його слова “Піднімаю очі до неба, бо вірю, що наш побратим десь там, і кажу: чуєш, Іване? Ми підставляємо душу твоїй пісні, ми не забудемо тебе!” сльозами падають у серце. А ще Вадим Крищенко вірить, що патріоти рідної пісні зроблять телефільм про Івана Мацялка, поки не загубились телевізійні та радійні записи.

Іван Мацялко завжди радо давав інтерв’ю для української діаспори Чикаго на радіо “Міст” та радіо “Голос України”. Він прекрасно розумівся в політиці і ніколи не стояв осторонь найбільших державних подій. Збереглася родіо програма, в якій одночасно було взято інтерв’ю до парламентських виборів у таких українських зірок, як Ігор Яснюк, Роман Рудий, Віктор Павлик, Степан Гіга, Гриць Драпак, Марія Бурмака.. і Іван Мацялко.
Які мудрі слова промовляв він у радіопросторі. Яким чистим і щирим він був у своїх переконаннях. Запис зберігся і ми обов’язково передамо його в Україну. А ще, зберігся диск, де розмова з Іванком Мацялком відбувалася незадовго до його смерті. Заледве я вловила смуток в його голосі, як він зібрався з останніх сил і так бадьоро промовляв найтепліші слова до людей діаспори, бажаючи всім людям щастя і добра. Після його слів захотілось поставити пісню: “Чи знаєш ти?” Ця пісня була записана з гуртом “Світозари” у Тернополі. З Тернополем і з відомим гуртом у Івана пов’язано багато приємних творчих спогадів і філософських роздумів.
Пам’ятник у бронзі, на ньому – Іван Мацялко, у повний зріст з мікрофоном у руці. Пам’ятник мовчить, але наші серця завжди будуть співати пісні, які співав Іван. Родина і меценати, палкі шанувальники української пісні подбали, щоб наступні покоління українського народу, люди з усього світу, могли прийти на Личаківське кладовище і низько вклонитися українському синові і українській пісні.