На підставі спроб етнографів дослідити народний орнамент в писанках, вишивках та килимах, можна зробити висновок, що наш орнамент був складений не випадково. В ньому криється глибока давнина нашого народу, що потребує докладного істо­ричного дослідження. Для нас, сучасників, ця давнина є дивною казкою, наповненою глибокого таємного змісту.

О р н а м е н т - від латинського "прикрашати", це графічне або живописне зображення, утворене з ритмічно поєднаних геометричних чи рослинних елементів. В орнаменті відображалась символіка оточуючого світу, в якій закладена магічно - захисна функція людини. Основні елементи народного орнаменту являються символами різних стародавніх культур, з якими пов'язані повір'я наших предків. Зародження символіки тягнеться з часів початку створення цивілізації, становлення законів життя та релігії. Зображення знаків-символів притаманне як слов'янській міфології, так і міфологіям різних народів світу.

Мотиви небесних світил, які закладені в основу українського народного орнаменту, пов'язані із стародавньою релігією культу Сонця і Зорі. Виражене символічне значення цих мотивів має прадавнє походження і тягнеться ще з дохристиянських часів. Навіть християнство не в силі було викорінити цієї традиції, а успішно прижилося на тлі закоріненої культури і звичаїв наших предків. Ксенофонт Сосенко у своїй розвідці "Праджерело українського релігійного світогляду" пояснює значення слова "взори". Зокрема він пише, що староукраїнський термін слова "узороч", який і досі вживають на гуцульщині, в перекладі із староіранської дослівно означає "світила з висоти, зорі, звізди". Це слово відноситься до релігії культу Сонця і Зорі. Відгомін тих часів, пов'язаних із зародженням світу, знаходимо в стародавніх колядках.

На підставі спроб етнографів дослідити народний орнамент в писанках, вишивках та килимах, можна зробити висновок, що наш орнамент був складений не випадково. В ньому криється глибока давнина нашого народу, що потребує докладного історичного дослідження. Для нас, сучасників, ця давнина є дивною казкою, наповненою глибокого таємного змісту.

На превеликий жаль закодовані в орнаменті символічна, магічна та заклинальна функції, поступово, з плином часу втрачають своє первинне значення. Жива мистецька творчість в процесі еволюції міняється, знаходячи нові форми та новий зміст. На відміну від писанкарства, в орнаментиці якого і досі збереглася символіка старовинного походження, вишивковий орнамент втрачає своє символічне значення. На сьогоднішній день з усього розмаїття функцій вишивки збереглася тільки естетична.

Не знаючи абетки, не можна навчитися читати чи писати. Так само для розшифровки змісту орнаментального зображення на прабабусиній сорочці, потрібно знати значення знаків-символів, при допомозі яких вона закодувала в вишивку свої мрії, свої уявлення про оточуючий світ. Можливо розшифровка основних знаків стародавньої символіки вишивкового орнаменту надасть наснаги сучасним мисткиням-вишивальницям. Адже саме наше покоління, за якихось 70-80 років, досить далеко відійшло від міцних прадідівських традицій, що береглися і передавались в спадок, як найцінніші реліквії.

Сонце, Місяць і Зорі є персонажами багатьох старовинних буковинських колядок:

Наші предки вважали що небо, це місце перебування Бога з ангелами. З неба, як з вічного царства, вдень ллються сонячні промені, а вночі світить місяць і зірки. З неба падає дощ - животворна вода, без якої не можливе життя на Землі. Небесні світила утотожнювали з родиною в якій Сонце - жінка, Місяць - чоловік, а Зорі - їхні діти, про що співається в стародавніх буковинських колядках:

Давні геометричні вишивкові взори були дуже простими і складалися в основному із кругів, ліній та зигзагів у вільній сполуці. З плином часу вироблялися виразніші сполуки ліній, утворюючи складніші елементи та площини. На Західній частині України, зокрема в гірських районах Буковини та Гуцульщині, геометричний орнамент зберігся майже в незмінному стані. Насамперед це пояснюється географічним положенням цих земель, так як неприступні границі Карпат були своєрідною перепоною для новітніх впливів з боку інших держав. Також буковинці та гуцули з великою пошаною ставились до звичаїв та обрядів своїх пращурів, які були для них законом, що вимагав строгого пошанівку. Це було суттю життя народу, якої не можна легкодушно зректися або змінити. Таке ставлення наших предків до життя безумовно вплинуло на збереження давніх елементів в орнаментиці. Український геометричний орнамент, витримавши наступи різних течій та стилів, зумів зберегти своє первісне значення в своїх основніших формах.

Як уже зазначалося, до основних знаків-символів геометричного орнаменту належать коло, зіркоподібні, хрестоподібні, ромб з його різновидами, трикутник, лінія, меандр, "S" - подібні мотиви.

Геометричній формі кола споконвіків надавалося магічне значення. Ця фігура безпосередньо пов'язана з небесними світилами, про що свідчать стародавні пісні: "Ой колом, колом до гори сонце іде", або "Ой зійди, зійди, ясний місяцю, як млинове коло". Свароже коло символізує зодіакальний сонячний рік. У цьому зоряному царстві дванадцяти зодій, за прадавніми віруваннями наших предків, живе Бог небесного вогню Сварог. Зодіакальний сонячний рік - коло Свароже - найбільше його творіння, над яким Сварог трудився для подолання мороку хаосу та пітьми. Саме тому на Свят-вечір запалюють Живим вогнем дванадцять полін із найкращого дерева, а дванадцятьом сузір'ям Сварога готують дванадцять жертовних страв. Цей знак у давнину слугував цілою системою оберегів від сил темряви. Вважалося, що силам темряви протистоїть хід Сонця від Сходу до Заходу.

На стародавніх українських орнаментах, як вишивкових, так і писанкових, небесні світила возвеличені в різноманітній символіці у вигляді кругів, квадратів, променів, восьмираменевих зірок.

За народними віруваннями Сонце зародилося із золотого яйця, тому головним атрибутом Великодня, разом із паскою, є яйце. Саме на Великдень сонце воскресає, і великодні писанки фарбують в червоний колір та розписують при "живому вогні". Сонце створене богами для того, щоб освітлювати і зігрівати Землю, адже основою родючості всього живого є тепло і вода. З давніх-давен наші предки поклонялися Сонцю, приносячи йому в жертву ритуальний священний хліб-коровай. Коровай, що завжди має сонячну круглу форму - один із найдавніших магічних засобів замовлення плодючості. Він також є образом небесного весілля, в якому Сонце - наречена, а Місяць - молодий.

Сонце - то велике коло, яке котиться небом, а коло - символ єдності, цілісності, безкінечності.

Наші предки уявляли Сонце і Місяць як родину - сестру і брата або подружню пару. У весільному ритуалі Місяць - символ молодого, а вечірня Зоря - символ молодої. Від священного подружжя Сонця і Місяця народилися Зірки. Також за стародавніми віруваннями у Місяці закладено символ світлих богів - рівносторонній хрест, променями якого є чотири тижні місяця. На сьомий день кожного тижня місяця міняються його фази. Тому сьомий день (неділю) називають святим днем.

В давнину наші пращури старалися починати важливі справи під час народження місяця. При повному місяці буковинки починали шити весільні сорочки та шириньки (весільні хусточки, якими молода обдаровувала гостей).

Згідно з одним із найдавніших міфів "Зоря, ключі, роса і мед" - Зоря на світанку ключем відмикає небесні ворота і випускає Сонце на небо. Сонце наздоганяє дівчину-красуню Зорю, що втікає, і вона стає криницею. З неба падає свята роса і запліднює землю. Бджоли п"ють росу і приносять мед. Народжується життя...