Він належав до когорти чільних подвижників Української Греко-Католицької Церкви, які в надзвичайно складній і драматичній першій половині XX століття на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким не тільки визначали стратегічний курс Церкви, а й впливали на суспільно-політичне життя західноукраїнського краю.

Перемиcький єпископ Йосафат Коциловський розділив трагічну долю автохтонних українців Лемківщини, Західної Бойківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя, яких у 1944-1951 роках брутально вигнали з прабатьківських земель.

Владику, який рішуче відмовився співпрацювати з новим режимом, тобто агітувати парафіян переселятися на територію радянської імперії, зрештою, самому туди податися, спецслужбісти винесли в кріслі з єпископської палати й кинули на вантажівку. Про життя Йосафата Коциловського, його посмертні митарства, автор цих рядків писав у книзі "Наш владика" (вид. 2-ге, Львів, 2002). Скажу лише про суть "митарств". Отець забороненої тоді УГКЦ Й. Каваців 30 років тому переніс останки владики зі села Чапаєвки під Києвом і поховав їх на Янівському цвинтарі у Львові, потім на цвинтарі села Яблунівка Стрийського району, а від 1998 року їх зберігають у Благовіщенській церкві (вул. Б. Хмельницького) міста Стрия.

Була навіть ситуація, коли ніхто не знав, де мають упокоїтися мощі Владики. Найбільше потерпав о. Й. Каваців, який навіть жалкував, що затіяв цю справу, якої не схвалював Святоюрський клір. Із приїздом в Україну Папи Івана Павла ІІ в червні 2001 року й беатифікацією 29 мучеників за Христову віру, серед яких був і єпископ Йосафат Коциловський, поклали, здається, край непорозумінням. Тоді преосвященний Кардинал Любомир Ґузар сказав про побудову в митрополичому саду собору святого Юра у Львові Пантеону отців-мучеників, де мали б спочити й останки перемиського Владики. Ідея чудова, але з огляду на перенесення резиденції УГКЦ у столицю України, її реалізацію, як нам здається, відкладуть на невизначений термін.

Водночас зберігання мощів блаженного Йосафата Коциловського у стрийській церкві вважаємо тимчасовим явищем. Передусім тому, що споруда церкви не є пам'яткою, тобто не підпадає під Закон України "Про охорону культурної спадщини", а з нею й мощі, чого не повинно бути, коли мовиться про таку постать. По-друге, на сторінках часопису "Місіонар" за 1933 рік виявлено факт - владика Йосафат волів, щоб його поховали у Крехівському Василіянському монастирі святого Миколая, до якого в нього нуртувала особлива любов, бо тут він постригся в ченці й запропонував збудувати поряд на Побійній горі Хресну дорогу.

Ці неоднозначні питання, а також питання вшанування сумної річниці порушило суспільно-культурне товариство "Надсяння". Було вирішено, що в неділю, 18 листопада, вирушити у Стрий, де в Благовіщенській церкві о 1:00 годині пополудні отці Й. Каваців і В. Процик відправлять Літургію за упокій душі Раба Божого Йосафата, настоятелів інших храмів, насамперед Василіянського чину. А київська філія надсянців, яка опікується першим похованням Владики, організовує богослужіння за участю отців греко-католицької та православної (київської) конфесій.

Добрим словом також хочеться згадати осередок із Калуша на Івано-Франківщині, який часто навідується на свою малу батьківщину, що на заході Сянока, звідки пішов у безсмертя Йосафат Коциловський. Члени осередку, які мають добрі стосунки з місцевим населенням, подбали, щоб пам'ять про Владику увічнили меморіальними таблицями, знаками в селах Ялин (в церкві якого його охрестили) й Пакошівка, де єпископ народився. Існують чутки, що місцеву школу хочуть назвати іменем Коциловського.

У Львові, де Йосафат Коциловський студіював на правничому факультеті університету, його теж пам'ятають - ще 1992 року одну з вулиць міста назвали його іменем. Відтак на будинку № 30 з'явилася таблиця, але, як не прикро, з огріхами - "М. Коціловського". Зауваживши їх, в одній із газетних публікацій я натякнув, сподіваючись, що хтось із місцевих урядовців виправить помилку. Свята наївність!