У суботу, 16 червня, у задушливий вечір, коли усі відпочивали від денної спеки та складали плани на наступну неділю, в прохолодних, просторих залах Українського Інституту Сучасного Мистецтва чекали на гостей.

Привід був особливий – відкриття нової виставки. Хоча слово «нова» було б не надто доречним. Адже ця експозиція представляла роботи, які були зібрані одним із засновників Інституту – Ахілем Хрептовським та його дружиною Вірою впродовж довгих років. Також у галереї Хрептовських та залі, де, зазвичай, є постійна колекція Інституту, розмістилися роботи ще одного із співзасновників та натхненників – скульптора Костянтина Мілонадіса, котрий пішов з життя у березні цього року. Ініціаторами виставки став мистецький комітет Інституту, який вирішив таким чином вшанувати засновників – людей, котрі ризикнули і успішно створили та розвинули заклад, який і зараз займається модерном у мистецтві.

	Президент Інституту, пані Орися Кардосо	Президент Інституту, пан Олег Коверко (1974 – 1992, 1995 – 2007 рр.)

Колекція подружжя Хрептовських, виставлена на огляд сучасним шанувальникам живопису, інсталяцій та скульптури, охопила 40 робіт таких митців, як Олександр Архипенко, Ігор Дмитрук, Олексій Грітченко, Любослав Гуцалюк, Жак Гніздовський, Олександр Гуненко, Олександра Кочман, Петро Колесник, Рон Костинюк, Грегор Крук, Костянтин Мілонадіс, Єжи Новосельский, Ака Перейма, Юрій Соловій, Юрій Струтинський, Михайло Урбан.
Сама Віра Хрептовська, незважаючи на поважний вік, була присутня на святі. Її присутність надала особливого значення усьому заходу. На фотографії з її заручин з паном Ахілем дивляться двоє щасливих молодят. Поруч стоїть вже літня жінка: та сама краса, та ж цікавість в очах, тільки немає поруч її вірного чоловіка, ентузіаста та шанувальника такого складного для сприйняття мистецтва. Я поспілкувалася кілька хвилин з пані Вірою. Мене вразило, скільки енергії у цієї 90-річної жінки. З якою любов’ю вона говорила про чоловіка. Навіть тепер відчувався легкий флер ревнощів, коли йшлося про його одержимість мистецтвом. На моє дещо жартівливе питання вона також жартома відповіла, що в молодості, певно, вона була на першому місц в його житті, а пізніше – мистецтво. Однак, відчувалося, що в усьому і завжди підтримувала свого чоловіка. Пишалася ним і пишається досі. Це відкриття мало для неї особливе значення, особливе звучання. Бо через мистецтво, відповідаючи на інше питання, вона пізнавала його особистість знову.
Впродовж години збиралася поважна публіка. Здебільшого, гості знали один одного і радо віталися. Розглядали роботи, переглядали відео на моніторі, встановленому у галереї, частувалися. Тим часом, організатори розставили стільці у залі постійної колекції Інституту. Президент закладу – пані Орися Кардосо – як належить господині, привітала гостей. Вона підкреслила важливість експозиції, подякувала пані Вірі за її приїзд.
Наступним узяв слово Голова Ради Директорі Інституту – д-р Павло Надзікевич. Після належної данини виставці та її героям пан Павло порушив питання майбутнього Інституту, підкресливши необхідність у залученні нових членів. Доктор Надзікевич займається фінансуванням установи, і його стурбованість питанням була неприхованою, адже Інститут уже встиг зайняти важливу позицію серед подібних установ у Чикаго, однак майбутнє його є неясним.
Пан Павло слушно зауважив, що сучасне мистецтво є доступним до сприйняття не кожному, і його популяризація – справа непроста.
Наступними виступали один за одним ті, хто тривалий або короткий час був знайомий з Костянтином Мілонадісом. Колишній Президент Інституту, пан Олег Коверко, згадуючи його, не міг стримати сліз. Розчулившись, він ледве міг завершити свій виступ. Він розповів про Костянтина – живу людину, з його слабинками та чеснотами, згадував про Ахіля Хрептовського, котрий, не маючи спеціальної освіти в мистецтвознавстві, захопився ідеєю відкриття Інституту та влаштування виставок українських митців.
Не менш цікавою і дуже живою була розповідь члена мистецького комітету – Олени Смолинець. Доповідач побудувала свій виступ у цікавому форматі – із записів розмов з Костянтином впродовж кількох останніх років. Вона повідала, що телефонувала йому часто (а він ображався, коли вона не могла з ним сконтактуватися) і довгими годинами він розповідав про себе. Перед нами постав образ скульптора – простого митця, грека за походженням, українця за місцем народження, котрий, переживши страшні трагедії – втрату цілої родини, потрапив до Америки через полон і втечу. Не знаючи мови, він потрапив до американської армії і знову опинився на війні – цього разу – корейській.

Пані Віра Хрептовська біля фотографії із заручин з паном Ахілем Хрептовським	Ляля Кучма, Андрій Гудзан, Ричард Хант, Люба Маркевич, Орест Гриневич

Доповідачі: Джон Девід Муд, Олена Смолинець, Адріана Кочман	Пані Віра Хрептовська отримує квіти

До кінця життя він мав дуже скромний побут, не отримавши матеріального забезпечення, на яке мав право, навіть від американської армії. Зате він зберіг вічний поклик до творчості, любов до кінетичних скульптур, до яких він закликав торкатися і підштовхувати до руху глядачів. Про це та історію зародження інститутів сучасного мистецтва в Чикаго та UIMA, зокрема, детальніше розповіла Адріана Кочман.
Розпочала вона свій виступ-лекцію з невеликого жарту, повідавши, що засновники Інституту – Ахіль Хрептовський, Костянтин Мілонадіс та Михайло Урбан – вирішили створити цей заклад «за пивом та жартами». На той час (йдеться про 1971 рік) Мілонадіс та Урбан вже організовували невеликі виставки українських художників, а Хрептовський з дружиною мали вже солідну колекцію робіт сучасних українських митців. То був не випадковий час. У Чикаго вже розвивалася ціла течія сучасного живопису та скульптури, ще починаючи від відкриття Museum of Contemporary Art у 1967 році в одноповерховому приміщенні колишньої пекарні на Michigan Avenue.
Дивовижно, як українські митці вловили цей дух інноваційного мистецтва та зростання його популярності. В UIMA це позначилося не лише у виставках, але й концертах, літературних вечорах. Розповіла Адріана також і про самого Костянтина Мілонадіса, про його стиль на межі інженерних розробок та скульптури. Роботи покійного митця зараховані до течії конструктивізму, який набув популярності ще на початку 20 сторіччя. Поділилася доповідачка й особистими спогадами про талановитого митця, з яким була знайома впродовж багатьох років. Вона зазначила, що його роботи – живі, у вічному русі, завжди будуть нагадувати ту позитивну енергетику, яку випромінював сам Костянтин Мілонадіс.
У той вечір чимало було згадано і про Ахіля Хрептовського у присутності його вдови, про Мілонадіса. Особливо було приємно те, що відкриття відвідав його давній приятель, відомий скульптор – Ричард Хант та Джон Девід Муді, котрі добре знали митця.
На завершення вечора коротеньке слово-подяку взяла пані Віра Хрептовська, котрій на знак  шанування вручили квіти.
Офіційна частина відбулася, вшанування засновників Інституту теж. Але відчуття незавершеності залишилося. Наприкінці вечора я мала розмову з Павлом Надзікевичем, котрий висловив неприховану стурбованість відсутністю молоді. Чого гріха таїти, більшість з присутніх були людьми дуже поважного віку. На виставках та інших заходах в Інституті зрідка можна побачити молодих людей. Але це буває нечасто. Інститут є унікальною установою, створенням та існуванням якої ми повинні пишатися. Тут проходять не лише цікаві експозиції, але й концерти, презентації книжок. Так, домінуюча англійська мова на подібних заходах відштовхує потенційних відвідувачів «із новоприбулих». Над цим обіцяли замислитися представники дирекції закладу. Навіть на цьому вечорі виступи відбувалися обома мовами з перевагою англійської. Тим не менш, мистецтво має одну, художню мову. Навіть, якщо воно модернове. А Інститут чекає на сучасних шанувальників сучасного мистецтва.