Аліна та Каріна Гаєві: "Ми, як пазли, доповнюємо одна одну, формуючи ціле"

 

Аліна та Каріна Гаєві - художниці, ілюстратори, творчі особистості, що працюють під відомим трендовим ім'ям "A&K".

Переможниці конкурсу "Обдаровані діти - надія України", "Україно, зоре моя", "Шевченко в моєму серці", "Золота голка", "Печерські каштани" та ін.

Живуть, навчаються та працюють в Дніпропетровську.

 

Аліно та Каріно, розкажіть про себе: де народилися, де навчаєтеся, чого прагнете?

Народилися ми на Батьківщині матусі, себто в Миколаївській області. Так уже трапилося, що наша матуся з села Доброго, що на Миколаївщині, навчалася у Києві, а нині проживаємо у Дніпропетровську.

Після закінчення школи, з золотою медаллю, ми вступили до Придніпровської державної академії будівництва і архітектури на архітектурний факультет за спеціальністю - дизайн архітектурного середовища, де і навчаємося зараз на 4-му курсі.

Творчість завжди стояла у нас на головному місці, тому всі наші прагнення стосуються саме її. Важко сказати, на сьогодні, чого саме ми прагнемо конкретно, мабуть, це реалізація себе, як особистостей і митців справи яка нам подобається.

Коли розпочали малювати?

Завдяки нашій матусі (до речі, вона єдина хто приділяв нам увесь час, бо з батьком ми не живемо останні двадцять років), ми ще з дитинства були всебічно розвиненими дітлахами: чим ми тільки не займалися і що не робили (це батут, легка атлетика, спортивні і бальні танці, циркова студія).

Бажання малювати, а точніше час, коли ми вирішили займатися малюванням і ходити на студію образотворчого мистецтва припадав на перший клас. Однак, матуся хотіла, щоб ми займалися танцями, але після довгого перебирання і відвідування незчисленної кількості гуртків ми, після восьми років, вже мали чітку визначеність щодо нашого у життєвого захоплення, і це був творчий малюнок. Так, саме творчий, бо художні школи ми відкидали з самого початку.

Отож, у вісім років, ми пішли на художню студію "Фантазія", де і займаємося по сьогодні. Нам пощастило з викладачем, з людьми, які відвідують цю студію з самого початку, тому і досі не покинули це діло. Наш керівник - Ульянова Лідія Вікторівна і по сьогодні допомагає нам у нашій творчій праці.

Коли відчули зацікавленість в інших видах мистецтва (ляльки, в'язання...)?

Наша студія відрізнялась тим, що ніколи не орієнтувалася тільки на одному виді творчості. Лідія Вікторівна заохочувала і давала можливість побачити, дізнатися і спробувати всі можливі види самовираження; це батік, маски, ляльки, паперова пластика, гобелен, не було жодних заборон з приводу "знущання" зі старих меблів, кімнат, стін. Ми вже не кажемо, що малювали не тільки гуашшю, але і аквареллю, пастеллю, вугіллям, сепією, олійною пастеллю, акварельними олівцями, тушшю.

Дар побачити можливості - це теж велике щастя, і цим ми вдячні саме студії. Отут-то ми і зрозуміли, що вже не можемо повністю виразитися завдяки малюнку. Бажання і звичка робити руками у нас ще з дитинства, тому саме до ручної праці ми і прагнули.

У сьомому класі ми пішли на в'язання і, походивши до того гуртка рік, ми вирішили що всьому навчилися. Здобувши навички у в'язанні гачком і спицями, ми сміливо попливли тим кораблем, який зветься "прикладна майстерність".

В'язання ніколи не було тим, за рахунок чого ми вдягали ляльок, ми перейшли зразу на прикрашання себе. Текстиль, як основний засіб створення одягу, в'язка, як єдиний максимально розширений засіб самовираження, принаймні на сьогодні.

Основне наше кредо, якщо можна так сказати, це - ніколи не зупинятися і прагнути до ідеальної якості, на скільки це можливо. Під таким гаслом народжувалися ті основні ідеї і твори, які ви зараз бачите. Ляльки - останнє, але не завершальне наше захоплення. Саме в лялечках поєдналися ті вміння, які скопилися протягом десятиліть: і малювання, і робота з матеріалом, і в'язання, і крій, і пошив одягу. Тобто можна сказати, що саме під час перебування на студії ми і відчули порив до іншого виду мистецтва. Не було якогось переломного стрибка, просто одного разу ми вирішили, чому б не зв'язати собі якусь річ, а потім - чому б не продовжити то діло, тому що і людям подобається, і нам до смаку.

У такому, скажімо юному віці, вам вже вдалося здобути не одну перемогу. Розкажіть трішки по конкурси у яких ви брали участь і про перемоги, котрі отримали ваші роботи.

Багато перемог ми отримували ще навчаючись у школі. Тобто, це були конкурси дитячого малюнку, власне з нього все і почалось. Вперше наші художні роботи відмітили, коли нам було дев'ять років - на міжнародному конкурсі, тоді наші дві роботи пройшли відбір і потрапили на виставку - це , можна сказати, було перше визнання.

Взагалі всі конкурси малюнку, в яких ми приймали участь ми вигравали по черзі.

2000 рік - Аліна виграла обласний конкурс "Обдаровані діти - надія України" в номінації живопис.

2001 рік - Карінина робота потрапила на всеукраїнський конкурс дитячого плакату "Україно, зоре моя", який проходив у Києві.

У 2004 році проходив всеукраїнський конкурс «Шевченко в моєму серці», у художній номінації Алінина робота отримала Диплом 3-го ступеня.

Наступного року в цьому ж конкурсі ми разом отримали спеціальну премію - путівку в художній будинок відпочинку до міста Седнєва.

Ще наступного року ми створили нашу першу колекцію одягу "Re:акція" і вже навесні 2006 року вона пройшла до півфіналу VI міжнародного конкурсу "Печерські каштани". Восени того ж року колекція була представлена в міському конкурсі модельєрів-дизайнерів одягу "Золота голка", де зайняла третє місце. Це дало право на участь в обласному конкурсі, який відбувся взимку. В обласному конкурсі наша колекція виграла в номінації "прет-а-порте". В травні цього року з'явився текстильний конкурс "Феєрія барв" в рамках VIII міжнародного конкурсу "Печерські каштани" у Києві. Ми представили на ньому свою нову колекцію ляльок "Весілля", і в номінації "Експеримент" вона отримала перше місце. Фінал конкурсу проводився в AKKA-international, де зазвичай проводяться київські сезони мод.

Хто допомагає - підтримує вас у творчих пошуках?

На першому місці, звісно стоїть матуся. Саме її вчасне невтручання у творчій процес дало змогу розвинутися таланту, який маємо.

На другому, хоча не можна сказати, що це таки друге місце, звісно наш незмінний керівник і друга мама - Лідія Вікторівна. Без її вчасного втручання і уваги, можливо не було б нічого. Отак і виходить, що без першого не було б другого, і навпаки.

Нам у житті пощастило один раз - ми народилися разом і це дало змогу до швидшого розвинення майстерності.

Аліна для Каріни, а Каріна для Аліни є самим великим критиком. Також нам пощастило з людьми, які нас оточують, вони є для нас взірцем. Наприклад, брати-близнюки-письменники Капранови, вони теж є патріотами близнюків і тому вдягаються однаково. Підтримки багато, як і критики, адекватної звісно. Нас підтримує весь "АРТ-Вертеп" на чолі з Тимофієм Хом'яком, Бекір, наша студія, де ми вже майже п'ятнадцять років, всі рідні.

Чи ви схожі одна на одну як дві краплі води, чи є хтось із вас - лідер, а хтось - колективіст? Хтось - інтроверт, хтось - екстраверт?

Хто знає нас не надто довго дивується, як нас можна розрізняти, а поспілкувавшись більше дивується, як нас можна плутати. Звісно що ми схожі, але характери маємо різні. Ми як пазли, які доповнюють одне одного, тим самим формуючи ціле. Не можна сказати, що маємо лідера.

Справа в тому, що до певного віку не знали слово "я", ну не те щоб зовсім не знали, просто ми його не вживали. Навіть розмовляючи по телефону говоримо "ми", не дуже любимо коли до нас звертаються на "ти", вважаємо, що то є якесь нехтування іншим. Коли люди більш ніж все життя живуть разом, то випрацьовується певна специфіка стосунків. Звісно, що ми сваримося, але не доведи Боже, комусь влізти у ту сварку - буде винен третій, ми миттєво згруповуємося і весь той потік слів вивалюємо на нього.

Повертаючись до питання, мабуть, все ж таки Аліна - більш екстраверт, а Каріна - інтроверт. Лідерство і колективістська схильність проявляється по черзі, це виходить само собою, не те щоб ми щось розплановували.

Які особливі риси Аліни, котрі не має Каріна? Які особливі риси Каріни. Котрі немає Аліна?

Саме головне, це те, що Аліна - лівша, а Каріна - правша. По цьому нас дуже довго розрізняли на студії і у школі. Ми дзеркальні близнюки, тож маємо однакові риси, просто у когось вони перевернуті з ніг на голову. Ото, мабуть, і всі різності, більше немає.

Чи не могли б розповісти як ви працюєте? Як розпочинається творчий процес? Як зароджуються ідеї?

Початок творчого процесу ніяк не можна зафіксувати.

По-перше, наша творчість досить різноманітна, тож і процеси відбуваються зовсім різні. Наприклад, малюнок - це індивідуальна справа кожної з нас, а от створення ляльок, одягу, декоративних елементів - це спільна праця, спільна творчість.

Спочатку, звісно, зароджуються ідеї, щодо наступного втілення, але визначити потім, хто ж все таки запропонував, складно. Нам здається, що ідеї великих проектів виникають одночасно в нашій уяві, а вже потім деталі, додаємо по черзі.

Ми все обговорюємо, тобто можемо навіть не малювати ескізів до нової колекції, а лише розмовляти про якийсь конкретний костюм, і просто створюємо уявну 3D-модель перед очима. Після детального обговорювання беремося до роботи.

От, наприклад, ляльки ми не робимо кожна свою! Ми робимо разом усіх - бо вони мають бути нашим спільним творінням. Просто ми розподіляємо працю над ними, і кожна робить щось одне, але для всіх ляльок, то може бути одяг, взуття, обличчя, волосся. Тобто лялечка наповнюється деталями від кожної з нас, і можна сказати, що ми працювали над нею в чотири руки (сміються - примітка від О.Л.), по черзі, звісно.

Чи потрібно мати якийсь спеціально створений настрій, а чи працюється спонтанно?

Модільяні казав, що написати картину - це недовго, тільки довго - прийти в стан, щоб написати картину.

Настрій потрібно мати в усякому випадку добрий! Просто буває настрій більш сприятливий до малюнку, більш - для в'язання, для створення одягу, для прикрас, для розмальовування магнітиків, для вироблення сумок, для ілюстрування книжки або ще для чогось. Він все одно виникає через зовнішні якісь ситуації, і щоб його створювати спеціально, треба контролювати, або змінювати зовнішні події, або просто своє відношення до них. Ще у нас існують місця для творчості -це можливо навіть важливіше від настрою. Це наш дім і наша студія "Фантазія", там скрізь добра атмосфера і добре, продуктивно працюється. А ще крім настрою, є потреба, наприклад виставки або конкурси. Про них, як правило дізнаєшся майже в останній момент, тож на роздуми просто не вистачає часу.

Яка ваша улюблена палітра? Чим подобається малювати найбільше?

Матеріал малюнку підбирається в залежності від настрою. Це така певна формула, або шлях до художнього твору: настрій\ідея\матеріал\. Довгий творчій шлях характеризується пошуком, пошуком ідей, пошуком форми та техніки, пошуком матеріалу, в якому тобі легше самовиразитись.

Сьогодні ми можемо сказати, що Аліна - це графічний живопис, а Каріна - живописна графіка. Залежно від уподобань підбирається відповідний матеріал.

Улюблена палітра, все ж таки, формується на теплій гаммі, але звісно, що ми не відкидаємо таким чином холодні кольори.

Кожна картина сама задає своє колористичне забарвлення.

Довгий час основним матеріалом Каріни були акварельні олівці, вона винайшла свою авторську техніку, потім вони були додатком до туші.

Аліна ж, останнім часом, віддає перевагу туші без вводу в малюнок кольору взагалі. Творчій шлях довгий і малюємо ми багато: і пастеллю, олійною пастеллю, і фарбами, і олівцями, і тушшю.

Можливо завтра нам буде подобатись щось нове, зовсім інша палітра, але то вже буде завтра ...

Чи маєте улюблених художників?

Улюблених художників звичайно багато - сучасників і класиків. У кожного подобається щось окреме, якісь деталі, знахідки, манера . Так, наприклад, у Пабло Пікассо подобаються роботи створені саме в «Рожевий» і «Блакитний » періоди, а от його кубічні і супрематичні роботи, вже не викликають великої цікавості.

Подобається Сарьян - своїми чистими кольорами, Шагал, Піросмані - примітивізмом форми і наївністю сюжетів, Гюстав Клімт не може не вражати!..

Нам подобається Мікеланджело Буанаротті своєю харизмою, і тим, що він так багато зробив за життя.

З сучасних художників - це Женя Гапчинська, Сергій Савченко. Вони здебільшого працюють, як художники-ілюстратори в живописній манері. Нам з сестрою притаманне більше графічне виконання, але нас захоплює простота і лаконічність форм саме цих художників.

У вашому доробку є ілюстрації до дитячих казок? Чи надходили пропозиції від видавництв щодо втілення ілюстрацій на сторінках дитячих книг?

Так, ми маємо ще і ілюстрації. На жаль, сьогодні немає часу займатись ґрунтовно справою, яка не є точним нашим захопленням, тобто маємо на увазі те, що малюнок і книжкова ілюстрація це дві зовсім різні речі. Коли художник сідає за ілюстрування, він зразу стає маленьким і не має ні ідей ні техніки. Тому нам, на основі нашого творчого малюнку замовили книжку, а вже потім з'явилися ілюстрації. Це довгий процес і тому ми не маємо жодної своєї ілюстрованої книжки, тому що часу зараз замало, а цей процес часу забирає забагато. Займаємось цим не так давно, у порівнянні з усім іншим, тільки останні півтора роки. Усі пропозиції надходили від місцевих дніпропетровських видавництв. Все у стані роботи, але, думаємо що скоро можна буде побачити наші ілюстрації на сторінках дитячої книги. Принаймні дуже хочеться, і до цього є всі приводи.

Ляльки від "Аліни та Каріни Гаєвих" дуже схожі на них самих, погоджуєтеся?

(Сміються. - примітка від О. Л.) Вам видніше!!! Звісно, коли відбувається процес народження ляльки вона, хочеш не хочеш, а буде схожою на своїх творців. Кожен мистецький витвір є продовженням авторів і тому може бути, що певною мірою це є віддзеркалення. Ми не надаємо перевагу хлопчикам чи дівчаткам, але все ж таки складається, що дівчаток більше, то мабуть, тому що їм можна заплести косички і хвостики. Лялечки різні, але мають одну спільну рису, яка і називається "Аліна & Каріна".

Як довго створюється одна лялька?

Якщо враховувати всі етапи народження, від планування до остаточного рішення і останньої крапки, то приблизно місяць. Але то тільки в індивідуальному порядку, чого в нашій практиці буває рідко.

Ми намагаємось робити колекції ляльок, тому виходить швидше, коли лялька не одна. Гуртом легше і веселіше. Колекції обдумуються і обговорюються довше, але у життя втілюються швидше. Звісно іноді бувають індивідуальні, дещо екстремальні, замовлення, тоді буває і швидше.

Відомо, що ви презентували не одну колекцію одягу, як наприклад «Червоно-чорно-біла колекція одягу від Аліни та Каріни Гаєвих». Чи зустрічаєте людей у своєму місті, а чи в будь-якому іншому у одязі створеному вами? Які відчуття переповняють вас при тому?

Так, іноді зустрічаємо людей у своєму одязі і дуже радіємо з того. Тому що приємно бачити своє мистецтво, приємно що людині подобається, приємно, що річ дійсно тривка і якісна. З "Червоно-чорно-білої" колекції найпопулярнішими виявилися головні убори, а коли людина іде в такому капелюсі по місту це неможливо не помітити. Іноді речі купуються з галереї, і ми не знаємо людей в обличчя, але згодом зустрічаємо на вулиці і тихенько собі посміхаємось. Дуже вдячні, коли знайомі помічають на інших наші вироби - значить все ж таки вони відрізняються від інших.

Часто, замовляючи щось вдруге, нам розповідають про реакцію оточуючих на перший виріб - це дуже приємно, бо головне щоб одяг, прикраса чи аксесуар подобався, був якісним і оригінальним. Від тієї радості і захоплення інших ми переповнюємося новими враженнями, ідеями і творчим натхненням. Бо все робиться для радості інших, ніколи не буде результату, коли ти робиш для себе. Це є сильним поштовхом до улюбленої праці, до придумок, до нових ідей.

Що показували на прет-а-порте -"Re:акція"?

На прет-а-порте "Re:акція" був показ одягу "Червоно-чорної-колекції", вона тільки-но повернулася з VI міжнародного конкурсу "Печерські каштани", який проходив у Києві і ми хотіли представити її у своєму місті. Показ проходив в рамках всеукраїнського літературного туру "Карл-Маркс тур" з презентацією книжки "Капітал" Сергія Жадана і книжки "Хулігани" Юрка Покальчука, відбувся в приміщенні кав'ярні "У Бєкіра".

Ви постійно берете участь у різноманітних презентаціях культурних подій України? Яка презентація вас вразила найбільше? Розкажіть про неї.

Це мабуть все ж таки була презентація книжки братів Капранових!

Насправді всі презентації в яких ми беремо участь, нам подобаються, інакше ми би просто не витрачали на них час і зусилля. Але презентація книжки «Розмір має значення» Капранових запам'яталась найбільше.

Ми вже певний час товаришуємо разом з авторами, то коли дізнались, що вони приїздять до міста, вирішили, що це має бути щось цікаве. До того ж той факт, що і ми і Капранови - близнюки, був вирішальним. Отже, ми зробили показ колекції : ВІД близнюків, ДЛЯ близнюків і НА близнюках.

Місяць ми шукали близнючок по місту - це були знайомі і не знайомі нам пари близнючок. Деяких нам радили, деяких ми знали, а деяких просто випадково зустрічали на вулиці. Ми зібрали шість пар і вдягли їх в одяг нашого виробництва, створений для близнючок. На презентації перед виступом братів Капранових відбувся показ одягу. Здається, що такого подвійного стандарту не очікували навіть самі Капранови. Всім сподобалося, всі були задоволені!!

Відвідуючи літературні події, ви, певно спілкуєтеся із письменниками. Чиї твори із сучасників вам подобається читати?

Ми прочитали всі твори Тараса Прохаська, хоч насправді ніколи не спілкувались з ним. Нам подобаються твори Юрія Андруховича, вірші Сергія Жадана. Нещодавно відкрили для себе поезію Макса Бородіна - читали і не могли відірватись (хоча насправді до поезії ставимось не з особливим захопленням). Виявляється, що він народився і живе в Дніпропетровську, хоча познайомились ми на форумі видавців у Києві. У Бородіна вірші здебільш російською мовою, але це зовсім немає значення і ніяк на нас не впливає.

Для багатьох митців творчість - це самовираження, самовдосконалення, саморозвиток...А чим є для вас творчість?

Для нас це теж і самовираження, і самовдосконалення, і саморозвиток. Та саме головне, що творчість для нас - це задоволення, в якому ми собі не можемо відмовити. Ми малюємо - бо не можемо не малювати, створюємо одяг - бо не можемо не створювати... Ну і звісно, коли ми це все так часто робимо - то воно само собою вдосконалюється, стає якіснішим (одяг), змінюється (малюнок).

Над чим працюєте зараз?

Зараз закінчуємо четвертий курс, готуємось до практики, яка буде проходити у місті Познань (Польща), туди їдемо від академії на проектувальну практику на місяць. Продовжуємо малювати, працюємо над книжками.

Літо вирішили присвятити праці саме над ілюструванням, тому що за рік назбиралося нової інформації, нових вражень і ідей.

Плануємо нову колекцію одягу, ми подали графічне зображення і одну одиницю готової моделі на тиждень львівської моди Lvivfashion week , який буде проходити у Львові у листопаді цього року. Ще не маємо від них відповіді, але якщо все вийде, то будемо готуватись прискорено туди. Також маємо декілька ідей з щодо виставок.

А на кінець року хотіли б прийняти участь у конкурсі молодих дизайнерів-модельєрів "Новый взгляд", який проходитиме у нашому місті.

Обов'язково залишаємо час на творчі ідеї, які іноді переходять в основне русло нашої праці і роботи.

Це, начебто, вийшло трохи і планування, але воно все так поряд, що неможливо відділити теперішні вподобання від майбутніх.

Як проводите вільний час?

Вільного часу обмаль і водночас ціла купа. Бо наша діяльність це і є те, чим ми займаємось у вільний час. Ми не приходимо додому знесилені і втомлені. Буває, що вдень вирішуєш питання, а о 20:00 з натхненням летиш додому до улюбленої праці, тобто на роботу. Ми самі вирішуємо коли можна відпочити від малюнка і перейти до в'язки, або до моделювання одягу чи формування нової ідеї.

Це виглядає приблизно так : ми по черзі переміщаємося кімнатою від одного діла до іншого, наприклад, від в'язання до швейної машини, від шиття до малювання, від малювання до креслення чи малювання чогось іншого.

Часто вільний час проводимо в кав'ярні "У Бекіра", але тільки у справах, щоби поєднати приємне з корисним. Вільний час - це також присутність наша на усіляких літературно-мистецьких заходах, які проводить МА "Арт-Вертеп", але і там ми встигаємо обговорити всі питання, які нас турбують.

Вільний час проводимо на студії, де збираються люди з якими поряд вже понад десять років. Спілкування з людьми яких ми любимо - це і є проведення вільного часу, іноді його катастрофічно мало, але іноді й того досить.

Улюблена справа забирає весь вільний час і є одночасно роботою, що не менш приємно, бо таке нечасто трапляється. Кожен день плануємо по різному, ніщо так не втомлює як одноманітність, тому і не відчуваємо всієї важкості праці, тому і відчуваємо себе завжди у вільному часі.

Знаю, що вам дуже подобається подорожувати. Чи багато країн відвідали? Які враження привозили?

Подорож - це завжди прекрасно, тому при будь-якій можливості намагаємось подорожувати. Були у Польщі, Туреччині, Чехії, Великобританії - кожна країна особлива по своєму. Але завжди було приємно повертатись, це не говорить про те що ми такі вже патріоти, але факт є фактом (Сміються. - примітка від О.Л.)

У Польщі були у Гданьську, у Познані - тобто на півночі, купались у Балтійському морі і скажемо, що воно гірше за Чорне, бо відразу відчувається, що море дивиться на північ.

А от у Туреччині море краще за наше, Егейське, взагалі вважається самим солоним і чистим на території Туреччини. Але звісно не за морями ми туди їздили: особливі люди, особливі традиції, риси - все це вражає, від чого змінюється світогляд і бачення світу. Чехія вразила архітектурою і старовиною, було дуже приємно за їхнє ставлення до минувшини, за те як нація слідкує за історичним спадком, чого не скажеш про Україну. Великобританія - правова столиця, що тут ще сказати, але наряду з цим вони мають якесь дуже розвинене відчуття стилю, тобто повну його відсутність. Мабуть таки, ми не бачили більш різноманітного поєднання одягу і стилю ніж у цій державі. Сучасна архітектура також вражає. Враження різнобічні - іноді нас переповнювало від захвату іноді від обурення, але все то є приводом до нових мистецьких творінь, враження спонукають до нових ідей. Інформація - єдине невичерпне русло, і доступність до нього є великим багатством.

Окрім того, будь-які подорожі впливають на творчість. Ступінь впливу залежить не від місцезнаходження, а від діла, за яким ти їдеш в ту чи іншу країну.

Здебільшого за кордон ми їздили відпочивати і набиратись нових вражень, а коли ти просто турист, то і враження певною мірою однобокі. Рідко траплялось поїхати цілеспрямовано саме у справах, а коли видавалась така можливість, то це впливало і на світогляд і на творчість.

Іноді просто поїздка до Києва, але конкретно на конкурс або якийсь захід перевертала все ставлення до власної творчості, як наприклад це було, коли ми вперше потрапили на "Печерські каштани" і представили там свою колекцію одягу. Саме тоді ми зрозуміли, що працювати треба більше і більш детальніше пропрацьовувати кожну модель. Треба мислити глобально і конкретно ставити собі задачі щодо вираження своєї власної думки, своєї ідеї.

Кожна наступна ідея, незалежно в чому вона виражається, чи то лялька, чи то одяг чи малюнок - є відображенням автора, і щоб спостерігач оцінив і розгледів задум, треба, по-перше, ясно собі уявляти ідею задуму, його сенс і навіщо ти це робиш взагалі, а, по-друге, конкретно виражати його за рахунок матеріалів і техніки.

Куди мрієте поїхати? Що мрієте побачити? І про що мрієте взагалі?

Поїхати мріємо у Відень, в Іспанію, в Прибалтику. Звісно є конкретні країни, які б хотілося відвідати. Також хотілося б більше впізнати свою країну - Кам'янець-Подільський, Одеса. Будь-яка подорож також ще залежить від людей, які знаходяться поряд.

Мріємо побачити архітектуру Антоніо Гауді, Хундертвассера, бо їх творчість - це метаморфоза сприйняття і ставлення до проектування в цілому.

Ми хочемо побачити щось нове, про що ще не знаємо сьогодні.

Ми мріємо, тому мрій маємо цілу купу. Починаючи від конкретних і до глобальних, майже нереальних.

Мріємо про майстерню у Празі, про творчій злет, про якийсь глобальний захід, де можна буде задіяти цілу купу людей, де можна буде виразитися, це якийсь нереальний показ скажімо на купі супутників які знаходяться навколо Сатурну, формуючи з себе коло.

Ще глобально мріємо про світ без війни, без злоби, про вічне життя, не фізичне, а духовне, про справедливість, про любов, про радість. Щоб кожна людинонька була на своєму місці, щоб не було розчарування. Про духовну свободу, про легкість у стосунках, знову ж таки про любов.

Хочеться залишити в собі те зерно творчості на все життя, ростити його і вдосконалювати.

Аліно і Каріно, щиро дякую вам за розмову! Успіхів та натхнення вам!