Олена Кравчун - відома українська лялькарка, берегиня та популяризаторка нашої культури і традицій. Разом зі своїм чоловіком, художником Сергієм Степановичем працюють у Світлиці Бориспільського міського Центру туризму та краєзнавства учнівської молоді.

Олена Кравчун

Пані Олена розповіла нам, як захопилась мотанками, як сама навчилася їх робити та які вірування і надії побутують у суспільстві щодо ляльки-мотанки.

- Пані Олено, розкажіть, як почалося ваше знайомство з лялькою-мотанкою?

- Приблизно у середині чи під кінець 1980-х, коли я навчалася в інституті, моя мама, 1931 р. н., доглядала мою молодшу доньку. Одного разу я приїхала додому за малою і дивлюся, а вона бавиться зі змотаною з носових хустинок лялькою-немовлятком з намальованим кульковою ручкою личком. Я в мами запитую: а що це - іграшок не було? Каже: «Та оце змотала куклу». Мені, на жаль, не спало на гадку розпитати в неї, що це таке. Я лише знала, що мама народилася перед війною, пережила важке воєнне дитинство, повоєнний голод. І я так розуміла, що інших іграшок не було, тобто, мама зробила те, що робила в дитинстві.

Вже коли мами не було, я побачила ці ляльки на початку 2000-х років. Почала читати дослідників і дізналася, що це називалося «кукла»; і не тому, що це було російське слово, це слово якраз українське. Так називали згорточок, яким, власне, забавляли і годували дитину. Пережовували хліб, замотували у чистеньку ганчірочку, зав'язували вузликом - і це називалося куклою. Дати дитині куклу - це дати вузлик із замотаним жованим хлібом, щоб дитина смоктала і бавилася. Мама розповідала, що у 1941 р. народилася її п'ята сестра, їх було всього восьмеро у бабусі. Коли бабуся йшла на роботу в артіль, то замотувала куклу для Галі - наймолодшої. І мама каже: вона посмокче і засне, а ми тією куклою бавимося. Мала прокинеться, розплачеться, то ми їй знову ту куклу дамо. Оце так жили. Діти геть маленькі були, тому що мамі на той час було 9 років чи 10, а ті сестри були молодшими.

- Тобто, лялька-мотанка починає свою історію з 2000-х років?

- Сучасна, та, яку ми бачимо зараз, так. Взагалі, оцей бум лялькарський почався десь у 1990 роках. Цю куклу українську народну виготовляли різними способами, з різних матеріалів і з різною метою. Саме ж поняття «мотанка» з'явилося на початку 2000-х разом з цією культурою ляльок-мотанок сучасних, з якими я та інші майстрині «граються». Тож «лялька-мотанка» - це слово-новотвір. Раніше в українській традиційній культурі це була «кукла». Ця лялька - антропоморфна річ, уособлення жінки, найчастіше - матері. Вона має всі зовнішні жіночі атрибути: груди, широкі стегна. Найбільша частина - голова. Ляльку мотають найчастіше для того, щоб дівчатка бавилися у доньки-матері. Щоб діти через цю ляльку починали втілювати на рівні підсвідомості свої материнські інстинкти, навчатися.

	З чоловіком Сергієм Степановичем

- Ви сказали, що виготовляли куклу з різною метою, чи можливо, що це був український аналог ляльки вуду?

- От щодо вуду, то я навіть не дуже добре знала, що то таке. Часто буває на виставках, ярмарках люди, молодь, особливо чоловіки, проходячи повз мене (от саме так: «проходячи повз мене») кажуть: «А-а-а-а, це - вуду». А що таке вуду? Я так зрозуміла, що це лялька, на якій роблять якісь магічні дії. Я почала шукати хоч якісь згадки про це. Було ж цікаво, чому люди про таке говорять. То я вам скажу, ніде нічого такого не знайшла.

Хоча в Олександра Найдена в першій книжці «Українська народна лялька» є фотографія ляльки, яка використовувалася в магічних цілях. Щоправда, то була лялька з глини, на ній було видно сліди проколів, і, очевидно, вона було зроблена якраз з цією метою. Немає фактичних згадок, щоб в українській традиційній культурі таке було поширено. Припущень є багато, але від усіх жінок, до яких я зверталася щодо використання ляльок у магії, чула, що то великий гріх, не дай Боже таким займатися.

До речі, Тетяна Семенівна Федорова - одна з найперших лялькарок в Україні, котру я вважаю своєю вчителькою в лялькарстві, завжди каже про те, що дуже багато зайвого, надуманого є про ляльок. Саме така інформація відлякує людей.

- Можливо, у фольклорі, в казках трапляються якісь згадки?

У Світлиці

- У Павла Чубинського є «Труди етнографічно-статистичної експедиції в Південно-Західному краї», яку він очолював. У третьому томі цих «Трудів» записано 30 бориспільських казок. Ми з чоловіком захотіли їх видати (ми живемо у Борисполі). Тому що праці Чубинського - багатющий етнографічний матеріал, жодного разу не перевидавалися після 1872-76 років, відколи були вперше видані. Так от, коли ми передруковували ці казки, я їх сама перенабирала на комп'ютері. Одна з казок називається «Дівчина-вошивий кожушок», це - аналог казки про Попелюшку, можливо, це навіть джерело, з якого потім з'явилася Попелюшка. У будь-якому разі, сюжет дуже схожий.

Там є такий момент, коли дівчина приходить на могилу до своєї матері і плаче, що батько хоче з нею одружитися. Мати каже: загадай йому те та се, але він усе виконав. Тож коли вже нічого не допомогло, мати сказала: «Прийди додому, змотай 9 куколок, постав їх колом і звертайся до них: «Здрастуйте, куколки, прощайте, куколки, здрастуйте, куколки, прощайте, куколки». Скажеш так 9 разів і перейдеш на той світ, де він тебе не знайде. Отакий варіант магічного використання ляльок я вичитала. Це вже точно на 100% зафіксовано у народній бориспільській казці. Тобто, в народі вірили, що можна таке зробити.

- Душа ніби 9 днів перебуває між світами.

- Власне, і числами я цікавилася. 9 - це тричі по три, одне зі сакральних чисел світу. У нашому житті ми не все можемо знати і точно сказати, що це є таким, а це не є таким. Зі мною траплялися цікаві випадки, і неодноразово. Можливо, це збіги, я не знаю, але от таке було, що колись придбали у мене люди ляльку. Конкретно до мене приходять дівчата минулого літа: «Дайте нам таку от ляльку, наша однокласниця у вас купила ляльку з двома дітками. Вони з чоловіком не могли мати дітей, а оце вона народила двійню. Дайте нам таку ж ляльку». Таке було. Приїжджала до мене жіночка: «Зробіть мені ляльку. Я у вас колись придбала нерозлучників (робила я колись таке), подарувала доньці, і тепер вона виходить заміж. А в нас навіть надії не було. Характер у неї жорсткий, вона така бойова по натурі, а тут виходить заміж. Так от зробіть тепер ляльку на весілля. Хочемо, щоб їй було щасливе подружнє життя». Такі випадки, мабуть, у кожного лялькаря є.

- Такі позитивні історії, пов'язані з мотанками.

- Звісно. А ми тут раптом будемо відлякувати людей від цієї ляльки і будемо казати, що це вуду, магія. Ляльку робили, зокрема, останнім часом, для гри, для розваги, для заспокоєння. Марко Грушевський писав, що кожна дівчина, котра виходила заміж, везла зі собою в скрині цілу купу ляльок, які були для неї зроблені, щоб вона бавилася, і які вона вже сама робила. Ось я свою першу ляльку змотала для того, щоб було на що одягнути вишиту сорочку, я саме вчилася шити. Я усвідомлювала, що мого вміння не вистачить, щоб пошити сорочку на себе чи на доньку, а от з одягом для ляльки впораюсь.

Жіночий стрій Середньої Наддніпрянщини. На сорочечці і фартушку використані вишивки Кіровоградщини	Лялька Щедрість

 

- Пані Олено, як ви навчилися мотати ляльки, це ж, мабуть, непросто?

- Річ у тому, що коли я захотіла пошити сорочку, у хаті ляльок не мала. Я собі згадала, як ми були в четвертому класі. Однокласниця листувалася з дівчинкою з Болгарії. Вона прислала нашій однокласниці двох маленьких лялечок-мартиничок. Дві маленькі лялечки, червона і біла, жіноча і чоловіча фігури. У Болгарії першого березня їх прикріплюють до одягу і носять, поки не почують спів пташки. Вірили, що так швидше настане весна. Ось я згадала про це і за аналогом цих мартиничок змотала ляльку висотою десь 20 сантиметрів. Цього було достатньо, щоб одягти сорочечку. Пізніше, коли я побачила ляльки, мотані з тканини, то мені захотілося потрапити на якийсь майстер-клас. Тоді якраз з'явилося таке поняття. Але не щастило мені. Ми з чоловіком дуже багато їздили: і в музей Івана Гончара, й архітектури та побуту в Пирогові, і на фестивалі, ярмарки, які були, на Андріївський узвіз у Києві, на «Країну мрій», на «Трипільське коло»... Ну ніде не могли потрапити на ті майстер-класи. То закінчився вже, то буде завтра. Тоді я думаю: ну невже я сама не здогадаюсь, як це робити, і почала експериментувати, творити. Змотувала, тоді шила стрій.

- Чому ви виріши одягати їх саме у національні строї?

- Тут я завдячую одному з чоловіків (котрі завжди відігравали важливі ролі в моєму житті); у даному випадку це Юрій Мельничук з музею Івана Гончара. Здається, у 2009 році вийшов календар з його колекцією українських строїв. Я була просто вражена. Вперше побачила, наскільки різноманітні строї в Україні. Розуміла, що всіх не відшию, але захотілося мати хоч таку колекцію з 12 ляльок, як була на тому календарі. Коли шукала, як костюми шити, то вже дивилася, в кого і як різні ляльки зроблені. То я вам скажу, костюми я шила кращі, ніж мотала ляльки. Зараз, коли відбувається якась нова виставка, думаю: оце гарній стрій, на виставку піде, я би тільки виправила в ньому оце, це й оце. А сорочки гарні, сорочки мені подобаються. Бачу, що лялька вже старенька і вже їй хрест поїхав, треба перемотати. Роздягаю ляльку, дивлюся, що там під вбранням, думаю: мамо моя рідна, ото я намотала! Тепер інакше ляльки роблю.

 

Отак я сама навчалася. А коли вже навчилася, тоді мені пощастило побачити майстер-клас, та й Інтернет тоді у мене з'явився. Думала: люди показують, а я до цього сама йшла, роками. Вже почувалась впевненою майстринею і навіть сама проводила майстер-класи. Так от у мене склалося, і, в принципі, я цьому рада. Тепер до мене жіночки приходять, щоб я їх навчила. То завжди кажуть: «О, які у вас впевнені рухи». Ну так, звісно, я вже понад 10 років мотанками займаюся.

- Отже, перша лялька з'явилася років десять тому?

- Так, я ж працюю з 2006 року. Вже тоді у мене стояла перша лялька. У мого чоловіка був невеличкий бар, там я її й поставила. Пам'ятаю, що просили тоді: продайте, продайте. А я от - ні, не продам, як це продати? Це ж моя Господинька. Довго не продавала, поки мені це нецікаво було. Збирала свою колекцію.

Лялька Щедрість	Дівочий стрій Переяславщини, Київська обл.

 

- Зараз ваша зацікавленість переросла в лялькарський бізнес, і чи має така справа перспективу?

- Ляльки продаються, але мети продавати їх особисто в мене нема. Коли мене запрошують на якусь виставку, у мене починається паніка, що ляльок для виставки маю дуже мало. На мою думку, лялькарство буде розвиватися, людям це цікаво. Три роки тому ми створили Творчий клуб «Спілка митців Борисполя», і мене обрали головою. Я спочатку думала, що ми зібралися тільки заради того, аби створити отаке щось на зразок Андріївського узвозу в Борисполі і продавати свої вироби. Але потім зрозуміла, що ні, бо якщо ми будемо думати лише про продаж своїх виробів, то перетворимося на торгашів. Слава Богу, нас таке минуло. Чи буде це прибутковим бізнесом, сумніваюсь. Якщо людина хоче займатися і займається серйозно лялькою, то це будуть відповідні вироби. Якщо ж хочуть робить це тільки для продажу, то це також помітно, і це - інший рівень.