Для того, щоб зрозуміти, що відсутність скромності у захцянках - одна з найголовніших проблем людства, багато не потрібно - достатньо подивися довкола, чи хоча б зайти у Фейсбук. Втім, є підозра, що якби людям розповідали про користь скромності, а також про різницю між скромністю та самоприниженням, ситуація була б зовсім іншою...

Відсутність скромності псує людям найрізноманітніші плани у найрізноманітніших сферах. От береться вчорашній студент шукати роботу, але хоче собі або посаду, не відповідну його знанням і досвіду, або ж так само не відповідну зарплатню... Зазвичай, у тому випадку, коли сісти на шию нема кому, а жити за щось треба, після кількох десятків невдалих співбесід рівень забаганок знижується, або ж зростає рівень професійної підготовки, креативності і бажання працювати - і людина долає неймовірні перешкоди на шляху до своєї мети. Таким чином, з одного боку, рівень захцянок стає нижчим, з іншого боку - зростає рівень підготовки і працездатність, тобто, різниця між захцянками і можливостями зменшується. А ще й якщо з'являється самоіронія, котра помагає помічати свої помилки і легше ставитися до критики - то прогрес стає просто космічним.

Набагато тяжче помітити проблему нескромних захцянок у романтичних стосунках. Особливо коли партнер вдає з себе гібрид золотої рибки і джина з пляшки, мовляв, проси, що хочеш.

І добре, якщо людина, котрій пропонують такі щедрі дарунки, себе тримає в руках. Але в більшості випадків, рано чи пізно руки слабнуть, пильність притуплюється, і з язика вже саме зривається: «А принеси-но мені черевички, які цариця носить...»

	В часи «Вечорів на хуторі біля Диканьки» ще не було ні Фейсбуку, ні Інстаграму, і не надто скромним красуням доводилося хвалити себе перед дзеркалом, а їхнім залицяльникам і взагалі дозволяли тільки крадькома заглядати у вікно. Кадр з фільму 1961 року

А далі у більшості сюжетів є три варіанти розвитку. Або - щонайменше три.

Перший варіант: якщо трапиться правильний Вакула, то він відразу побіжить за черевичками. (Деякі, щоправда, ще біжать топитися, але кризові варіанти ми наразі не беремо до уваги). Якщо Вакулі пощастить, і чорти його носитимуть достатньо довго (це важливий момент!), Оксана встигне 150 разів пожалкувати про свої захцянки, 250 разів розкаятися і таки закохатися до того рівня, щоб якщо не відмовитися від черевичків, то хоча б продемонструвати, що черевички вже не мають значення.

Другий варіант, набагато гірший: якщо замість чортів Вакулі трапиться золота рибка, котра виконує бажання майже миттєво, і Оксана не встигне посумувати, пожалкувати і 150 разів розкаятися. Після нового корита вона захоче бентлі, потім палац, потім перетвориться на вередливу бабу з кепським характером, навіть якщо зовні залишиться красунею. І вдовольнити її захцянки буде нереально - людину заноситиме, і в найгіршому випадку вона настільки порине в інфантильність, що вимагатиме світового панування, навіть ціною ядерної війни. От такими от дивовижними бувають зв'язки народних казок із міжнародною політикою... У меншому масштабі зазвичай це закінчується тим, що один партнер вимагає дедалі більше й більше, інший або ж врешті-решт йде геть, або ж терпить, допоки вистачить нервів і здоров'я.

Третій варіант: хтось один (або й обоє) подумає, мовляв, а чи не занадто ця Оксана знахабніла?

І тут все залежатиме від того, кому саме прийде до голови ця думка. Якщо вона всерйоз прийде до голови Вакулі, то на цьому стосунки можуть і скінчитися, принаймні на якийсь час. Якщо ж вона прийде до голови Оксані, то історія має шанси на щасливе продовження, і то доволі довге. Особливо якщо наша умовна Оксана надумає зменшити свої захцянки до звичайних черевичків і таки відповісти умовному Вакулі взаємністю, чи хоча б борщем пригостити. І тут вже подальша доля стосунків залежить від того, як вчинить Вакула із її пропозицією: чи братиме все, що пропонують, і ще й другу порцію вимагатиме, а чи спробує лишити свої захцянки у більш-менш прийнятних межах.

Брати трошки менше, ніж пропонують, і давати трошки більше, ніж просять - це і є секрет довготривалих стосунків, щоправда, у випадку, якщо його дотримуються обидва суб'єкти стосунків.

Ще один секрет полягає в тому, що людські стосунки у будь-якій сфері не зводяться до суто ринкового обміну подарунками і бонусами. За будь-якими бонусами, подарунками і навіть за зарплатнею стоїть щось трохи більше, ніж суто матеріальний еквівалент.

І проблема нескромності та надмірних захцянок зазвичай зводиться до банального нерозуміння суті цього «трохи більшого».

От візьмімо роботу. Наш вчорашній студент, котрий шукає або відразу високу посаду, або відразу велику зарплатню, робить, у залежності від випадку, або одну, або другу помилку. Почнемо із зарплатні.

Ваша зарплатня на роботі - це не тільки гроші, котрі ви можете обміняти собі на ті чи інші товари й послуги. Ваша зарплатня - це ще оцінка якості вашої праці, вашої професійності і потрібності суспільству. Коли ви відразу вимагаєте велику зарплатню, а вам її не дають, це означає, що десь там у оцінці згаданих параметрів ваш погляд не збігається із поглядом роботодавця чи суспільства на той момент. Трапляється таке, що через певний час суспільство може переглянути свій погляд - і не факт, що працівник до цього часу доживе. Однак люди із завищеними претензіями трапляються набагато частіше, ніж невизнані генії. Тому якщо з оцінками якості, професійності і потрібності у вас не склалося, у вас є ще один вихід - припустити, що ваш талант у межах Всесвіту не такий вже й великий, робити те, що подобається (тобто отримувати щонайменше половину зарплатні у валюті позитивних емоцій і натхнення), прислухатися до критики і дивитися на свої помилки. Виконання цих простих маніпуляцій зазвичай забезпечує і кар'єрний ріст, і професійний розвиток, і вже як наслідок - збільшення частки зарплатні у більш приземленій валюті, доларах чи гривнях.

Особливої уваги заслуговує висока посада: окрім бонусів, котрі всім відомі, ця субстанція має такі особливості як підвищена відповідальність, підвищений ризик, і дуже високі вимоги... насамперед до самого себе. Бо якщо щось у вас на цій посаді не вдасться, то підлеглі питатимуть насамперед з вас. І звинувачуватимуть насамперед вас, навіть якщо причиною проблем будуть їхні ж помилки... Тому якщо вас не беруть на високу посаду, а з власним бізнесом ще не склалося, звісно, можна працювати на невисокій посаді і ображатися на світ. А можна трошки обмежити свої захцянки і подумати про підвищення рівня своїх вмінь, відповідальності і якості роботи. А там рано чи пізно і посада більша прийде сама. Але посада не може бути самоціллю, вона надто мала для цього у масштабах Всесвіту.

Дещо подібне - і в стосунках.

Століттями жінок вчили, що чоловік має забезпечувати жінку. За цим коротким гаслом стояло набагато ширше явище: малося на увазі, що основне для жінки - це гроші, котрі мав би їй забезпечувати чоловік. Але ж людині, як чоловіку, так і жінці, робота дає не лише гроші - а й так звану соціалізацію, авторитет у колах колег, натхнення, самореалізацію, зацікавленість не тільки вузьким родинним колом, а й набагато більшою частинкою світу. Самі лишень гроші цього не дадуть, навіть якщо чоловік приноситиме їх у величезних кількостях. Цікава робота дозволяє жінці також не тероризувати рідних гіперопікою і не робити з них  центр Всесвіту. Люди - вони всього лишень люди, і на посаді Центру Всесвіту їм зазвичай тяжко.

Інша крайність тієї ж медалі - це спроба уявити жінку гібридом пральної та посудомийної машин, віника-швабри та мультиварки, який ще й має у вільний час вихваляти чоловіка. На щастя, технічний прогрес трошки полегшив людству розуміння суті хатньої роботи, і зараз навіть найінфантильніша у побутовому сенсі людина спроможна вдовольнити свої побутові потреби, принаймні, якщо вона заробить собі на домашню побутову техніку. Щоправда, на початках технічного буму такої техніки не одного чоловіка підкосив когнітивний дисонанс: а навіщо ж мені дружина, якщо я можу сам?

Так от: інші люди нам даються не для того, щоб робити за вас те, що ви можете зробити й самі.

Відмовлятися від обміну «товарами і послугами» не варто - однак варто пам'ятати про скромність і не гребти все, що тобі пропонують. Тим більше не варто вимагати того, що не пропонують, або ж того, чого взагалі не можуть дати. Вічного кохання, «закінчити АТО за кілька годин», швидкого миру і безкоштовного сиру вимагати як мінімум не варто. І не тому, що не знайдеться людей, котрі вам то пообіцяють. Такі люди знайдуться. Але ціна їхніх послуг і їхнього обслуговування вашої інфантильності може виявитися надто дорогою. І найбільша шкода від такого «обслуговування інфантильності» полягає в тому, що, чекаючи на те, поки добрий чарівник виконає ваші неймовірні захцянки, (або ж скаржачись світові на те, що такого чарівника вам ще не трапилося) ви втрачає час, котрий можна використати для самовдосконалення і розвитку. Якщо, знову ж таки, подивитеся на свій час з погляду Всесвіту, то легко зрозумієте, що людині його дається дуже мало. Надто мало, щоб витрачати його на нескромні захцянки.