Переможець «Х-Фактора» Михайло Панчишин - про перемогу, зіркових тренерів і чесну боротьбу.

Мушу зізнатися: сам не дуже добре співаю, але тільки-но на телебаченні з'являються мистецькі шоу, я - серед глядачів. Коли дізнався, що на «Х-Факторі» на СТБ перші складні випробування успішно пройшов земляк з містечка Рудки, на Самбірщині, Львівської області, Михайло Панчишин, щосуботи у мене, наче ритуал, був свій «Х-Фактор» з переживаннями, голосуваннями, розкрутками і... перемогою. Коли Михайло здобув основну нагороду, я з почуттям виконаного обов'язку написав на своїй сторінці у соціальних мережах: «Ми виграли «Х-Фактор»! Хлопака з Рудок показав клас. Ми ним пишаємося, бо наш - найліпший!». Наша розмова відбулася за дві години до Нового року, щойно Михайло вийшов з київського потяга у рідних Рудках...

- Не сподівався, що мене прийдуть зустрічати так багато людей - друзі, родичі - обійми, вітання. Не думав, наскільки всі чекали цієї передачі і переймалися моєю долею.

- Де зустрів перші хвилини 2018-го?

- Перепросив батьків і поїхав із друзями на свою тусовку у село Колбаєвичі. Хотілося просто відпочити. Мої батьки приїжджали на прямі ефіри. Знаю, це було непросто, бо де Рудки, а де Київ, але їхня підтримка була неймовірною...

- А хто вони у тебе?

- Батько - робітник, майструє меблі, мама - приватний підприємець. Гарно співають. У мене таке враження, що мама вдома частіше співає, ніж розмовляє... Вона довго не здогадувалася, що і я вмію співати. Мої захоплення гітарою сприймала як дитячі забаганки, які минуть.

- Маєш, бодай, музичну школу за плечима? Якби ти колись думав підкорювати пісенні олімпи, то міг би через «не хочу» та нерви викладачів здолати якусь музичну грамоту?

- Мене віддали в гурток малювання, але художник з мене не вийшов. Та я одразу зрозумів, що художник з мене буде кепський...

- ...І тоді батьки віддали тебе у кулінарний коледж?

- Може, думали собі, що кулінарія - то вічне, що жоден кухар голодним не залишався. Я вчився, але зрозумів, що й кулінарія - не моє, почав прогулювати заняття. Хоча починав отримувати смак до кухонної справи, бо спробував себе у ролі кухаря-сушиста у Львові. Ніби не зле виходило, але коледж покинув. Коли я потрапив на «Х-Фактор», мені зателефонували з коледжу: «Михайле, прийди хоч свій диплом забери»... Значить, закінчив!

- Пишеш музику?

- І пишу, і, як правило, виконую. Тому мені було складно співати на «Х-Факторі» ті твори, які казали виконувати. Але на то не було ради...

- Я б не сказав, що нав'язані твори давалися тобі складно. Запам'ятав твоє виконання незабутніх «Мальв» Володимира Івасюка. В одному місці забув слова - це так було задумано, щоб розчулити слухача, чи розгубився? Ти казав, що це твоя улюблена пісня, яку виконував колись для своєї матері.

- Улюблена. Я добре знаю слова, але перед цим ефіром у мене через хворобу зірвався голос. Була проблема: чи треба мені виходити на сцену. Мій рідний брат - на десять років старший за мене, зараз у зоні АТО... Я пам'ятаю, як через мої Рудки везли загиблих на війні Героїв, всі люди ставали навколішки і молилися - для мене це було вражаючим і хвилюючим моментом... На сцені, коли почав «Мальви», злилося все воєдино - і любов до матері, і туга матерів, які втратили своїх синів, і мій спогад про брата. І тоді не збагнув, що діється, але не почув своїх слів. Очі округлилися від несподіванки, але, Богу дякувати, хутенько себе опанував. Може, збоку це виглядало як задумана «зупинка», але ні...

- Михайле, коли ти йшов на кастинг, відчував якийсь комплекс, страх, мовляв, туди приїдуть більш музично підготовані, а ти - пацан з невеличкого містечка Галичини...

- Не мав часу на страх. Перед кастингом мені сказали виконувати не той твір, який собі запланував, а зовсім інший. Це добре, бо якщо хочеш бути артистом, треба бути готовим до несподіванок. За три дні до випробування треба було підготувати і гідно виконати твір, який мені дали як домашнє завдання. Три дні був у гіркій праці, тому на кастинг прийшов втомленим і невиспаним, але все вдалося.

Хоча коли мої друзі штовхали мене на кастинг, я впирався. Справді, був трохи невпевненим. Казав: «Пацани, цього року «пролітаємо», вчимося ставити голос, працювати на артистизм, а вже наступного - піду». Але вони наполягли і «випхали» мене у 2017-му. Хлопці, дякую!

- Які враження справили на тебе зіркові тренери?

- Відчував допомогу професіоналів. Щирі люди, не відчувалося, що це зірки...

- Скільки відсотків у твоїй перемозі належить Дмитрові Шурову?

- Може, 30, може, 40... Він, як тренер, працював найбільше зі своїми підопічними. Дмитро поставив на мою перемогу увесь свій талант і досвід, бо рано втратив інших своїх конкурсантів, і тільки я у нього залишився. Я не міг підвести... Він став мені другом. І не лише мені, а й моїм батькам. Обіцяв приїхати в гості у Рудки, запрошував мою сім'ю до себе.

- Між учасниками були дружні стосунки чи ворожі?

- Може, щось не те скажу, але журналісти, які готували з нами інтерв'ю, іноді провокували конкурсантів на якісь скандали чи негативні висловлювання одне про одного. Я їх розумію, вони роблять шоу, їм потрібна інтрига, щоб глядачі обговорювали, але ми всі мужньо трималися і не піддавалися на «провокації», бо насправді були і залишаємося друзями.

- Мене цікавить останній тиждень на «Х-Факторі». Ви залишилися лише з Юрком Юрченком - знаним з дев'яностих артистом, який збирав стадіони. Чи не відчував на собі психологічного тиску з його боку, мовляв, він - знана зірка, а ти наразі ніхто. Бо місцями здавалося, що Юрко доволі зухвалий і на сцені і у висловлюваннях на адресу зіркових суддів.

- Юрко - виважена культурна людина. Але він - артист із досвідом, і добре знає, як довкола себе створити шоу. Те, чого я наразі не вмію. Я не знав його перед тим, як прийти на проект, бо Юрко - кумир моїх батьків. Розшукав в Інтернеті його записи, щоб зрозуміти, з ким маю справу. Крутий чоловік... Перед тим як востаннє вийти на сцену на оголошення остаточного підсумку народного голосування, не знаючи, хто візьме першість, ми обнялися, подали один одному руки і щиро побажали успіхів. Він зовсім не зухвалий.

- Як витратиш гроші, зароблені на «Х-Факторі»?

- Якусь частину коштів витрачу на власну розкрутку. Через два-три місяці глядач почне забувати «Х-Фактор». Якщо сам не працюватиму над собою, нічого не буде. Свято прямих ефірів - не лавровий вінок, це початок складної праці на майбутнє, такий собі копняк під зад.

- Не сумніваюся у тому, що ти здобув своїх шанувальниць, і вони не пробачать мені, якщо не запитаю, чи твоє серце вільне?

- Вільне. Але наразі у ньому музика. Хочу віддати себе творчості.

- Тебе запідозрили у стосунках зі солісткою гурту «Казка»...

- Це була лише дружба, нічого більше.

- Навіщо тобі на шиї татуювання дівочих губ з червоною помадою?

- Це - наслідки юнацьких дурощів. Тепер думаю, як цього позбутися. «Х-Фактор» мене круто змінив... навіть не знаю, чи друзі впізнають мене таким, яким став...

 

Автор: Роман Іванчук

Джерело: «Високий Замок»