Від редакції:

Українські студенти, котрі їдуть вчитися до США, трапляються доволі часто. Набагато цікавіше явище - американські студенти, котрі їдуть вчитися до України. Отже, українська освіта - очима американки...

Батьки Анастасії Сендунь у 1993 році емігрували з України в Чикаго, США, і вже там за два роки народилася Анастасія. Сьогодні вона вивчає політику у Джорджтаунському університеті, у самому серці Вашингтону. А нещодавно завершила навчання і в Українському католицькому університеті, де досліджувала проблему освіти та соціальної справедливості. Дівчина розповіла нам про власні дослідження, особливість американської вищої освіти, а також поділилася враженнями від перебування в УКУ.

- На якій програмі навчаєтесь у Джорджтаунському університеті та чому обрали цей виш?

- У вересні я переходжу вже на четвертий курс навчання, вивчаю подвійну спеціальність - політику та іспанську мову. Ще у школі мене цікавили історія, географія та економіка, але тоді я не розуміла, що все це і є складовими політики. Тож коли вже заповнювала вступну анкету, обрала саме цей напрям.

Навчатися у Вашингтоні, поруч із Білим домом, це мрія для людини, що вивчає політику. Тому в університеті я почала багато вчитися, занурюватися у міжнародний та зокрема - латиноамериканський контекст. Особливо зацікавилася порівнянням американської політичної системи із системами інших країн. Вивчала історичні, географічні та політичні передумови, щоб зрозуміти, як країни створили ту систему, яку мають зараз.

- В університеті ви почали досліджувати проблему рівного доступу до освіти. Чому саме це?

- Мене завжди цікавила тема освіта та рівності доступу до можливостей навчання. Більший інтерес з'явився після роботи над проектом «D.C. Schools» , який організовує Центр соціальної юстиції. Вони співпрацюють із громадою іммігрантів D.C. (округу Колумбія - прим. ред.), щоб забезпечити їм доступ до навчання англійською мовою.

Тема імміграції близька моїй родині, адже для Америки мої батьки спершу були звичайними переселенцями. Я зростала з цією думкою та цікавилась, як можна допомогти, зменшити соціальну травму людям, які опинилися у чужому середовищі. Вже на першому році навчання я дізналася про програму роботи з іммігрантами різного віку та статусу: з дітьми в школі, з майбутніми вступниками, з дорослими. Під час проекту я відвідувала клас двічі на тиждень, спілкувалася з учнями у школі. Більшість була з Латинської Америки та Африки, батьки їхні переїхали в Америку за останні три роки.

Було дуже цікаво спостерігати за цим процесом і усвідомлювати, наскільки повинен докладати зусиль вчитель, щоб не тільки передати інформацію, але й мову. Багато дітей не розмовляли англійською на високому рівні. Навіть у свої країні вони не мали доступу до такого високого рівня освіти, а тут вона ще й чужою мовою. Тому для мене було важливо зрозуміти, як можна скористатися досвідом, який уже мають діти, щоб передати їм потрібну інформацію.

- Чому вирішили приїхати на навчання до України, в УКУ?

- Поштовхом стали мої наукові зацікавлення, хоч я і не думала, що вони приведуть мене до України.

Все почалось зі стипендійної програми Education and Social Justice Summer Eellowship, яку організовує мій університет. Щоліта обирають 4-5 студентів та відправляють в різні країни, щоб вони у місцевих вишах досліджували питання освіти або соціальної справедливості. Коли студенти подаються на програму, то не знають, куди їх відправлять - це щось на кшталт лотереї. Хоча, думаю, зважають на володіння мовою країни, бо тоді більше шансів, що дослідження буде проведено ефективно.

Я сподівалася, що мене відправлять до Латинської Америки, але все виявилось не так просто. На зустрічі мені повідомили, що, по-перше, я пройшла відбір і, по-друге, маю шанс обрати з двох варіантів: або Домініканська республіка, або Україна, де мають контакти з Українським католицьким університетом.

Я розуміла, якщо не поїду в Україну, - туди відправлять іншого студента. А щоб проводити дослідження бажано знати мову країни та бодай базові знання про її історію та культуру. Тому вирішила, що буде неправильно не обрати Україну, якщо я знаю багато про неї та володію мовою.

- Чи знали щось про університет до поїздки?

- Сьогодні у Чикаго дуже багато говорять про УКУ, а в українській церкві постійно оголошують про візити гостей з університету. Я ж дізналася про існування вишу ще під час навчання у школі українознавства. До нас тоді приїжджав президент УКУ, Борис Ґудзяк, і багато розповідав про цей університет у Львові. Я знала певні загальні речі: що він є сучасним, престижним, з новими будівлями. А коли побачила все на власні очі, мене вразило, наскільки він подібний до університетів в Америці. Я розумію, що в Україні цей університет інший, але сам дух дуже подібний. І це мене позитивно здивувало.

- Розкажіть про дослідження, яке проводили в УКУ. Які результати?

- Під час дослідження на тему «Вища освіта та соціальна справедливість» , я проводила інтерв'ю зі студентами та викладачами університету. Мені було важливо зрозуміти, як мислять українці - мої ровесники та люди віку моїх батьків, і чи знають про виклики соціальної справедливості, які існують у вищій освіті. У годинній розмові розпитувала, як вони розуміють саме поняття соціальної справедливості, чи помічають проблеми соціальної освіти, чи достатньо якісна, на їхній погляд, освіта в Україні, які її слабкі та сильні сторони.

Коли я готувала ці запитання, то не була впевнена, що зможу достатньо зрозуміло пояснити що мене цікавить, але практично всі розмови виявилися вдалими. Від кожної людини я почула щось таке, що викликало внутрішню реакцію - «Вау, це справді варто було почути» . Цікаво, що у відповідях людей приблизно п'ятдесятирічного віку, на питання «Що для них соціальна справедливість?» дуже відчутне відлуння радянського минулого. Вони відповідали, мовляв, знаєте, в Союзі було ось так: нам багато обіцяли, і те, що декларували як справедливе, насправді таким не було. Тобто ці люди і хочуть користуватися цією фразою, але їм видається, що вона робить систему ще менш справедливою.

Люди, які виросли у старій системі, розуміють соціальну справедливість тільки у поєднанні із проблемами минулого. Це певна історична травма і мені здається, що люди, які виросли вже у незалежній Україні, не мусять аж так кваліфікувати свою відповідь, пояснювати, знову зазирати у радянське минуле. Тоді з'являється інстинктивне розуміння цього явища і думаю, що українська молодь вже має це відчуття. Майже всі студенти відповідали, що соціальна справедливість - це коли всі мають доступ до певних благ, коли систематично люди мають рівні права і можливості.

- Як американці розуміють соціальну справедливість і що означає це явище для вас?

- В Америці соціальна справедливість - це дещо контроверсійна фраза, яка насправді дуже розділяє людей. Тобто є певні теми у розмовах про неї, на які люди мають різні погляди. І як тільки ви торкаєтесь цих тем, то важко знайти спільну мову.

Для мене соціальна справедливість - це розуміти, як впливають певні процеси на різних людей - у чому вони можуть бути обділеними, а в чому привілейованими. І цікаво створювати такі обставини, щоб забезпечити їм рівні права та можливості. Соціальна справедливість - це не просто говорити, що люди повинні мати рівний доступ до певних можливостей, але докладати зусиль, щоб це відповідало дійсності.

- Чи відмінне розуміння соціальної справедливості в українських та американських студентів?

- Мені здається, що бачення подібне. Якщо розпитати українського і американського студента, то відповіді будуть практично однаковими. Відрізнятимуться лише приклади. Американський студент говоритиме про расизм, сексизм, оскільки в Америці зараз дуже багато обговорюють цю проблему. Тобто погляди відрізнятимуться лише в тому, як соціальна справедливість зачіпає життя, але відчуття цієї проблеми буде спільне.

- Як освіта може впливати на соціальну справедливість?

- Добра освіта є джерелом правильного розуміння соціальної справедливості. Якщо людина виростає у науковому середовищі, де її спонукають думати критично, то поступово у неї формується розуміння, що вона може мати доступ до того, до чого інші не мають. Звідси починається пошук справедливості в суспільстві.

Освіта, зокрема університетська, має пояснювати студентам світ так, щоб ті не просто могли розпізнати певну ситуацію, а й розуміти історичні та психологічні фактори її виникнення. Тоді вони розумітимуть як її виправити, якщо вона несправедливою.

- Які враження на вас справила систему освіти в Україні?

- Мені здається, що освіта в Україні перетворилася на формальний процес і держава не думає, як готувати учнів до майбутнього. Тобто дитина, яка зараз йде у перший клас, почне працювати приблизно за 20 років. Але чи можемо ми уявити, як зміниться світ за цей час, які навички будуть потрібними? Я думаю, що в Україні це питання не так гостро стоїть і, виглядає, що тут вже вирішили, що дитині треба знати за двадцять років. Тобто бракує інновацій.

- Повертаючись до вищої освіти. Як сприймають навчання в університеті українські та американські студенти? Чи подібні ці студенти?

- Існує різниця у розумінні студентами самого навчання. В Америці, якщо студент вступає в університет, то використовує можливості максимально, старається проявити свої здібності, активно долучається до різних проектів. Піти в університеті в Америці - це розпочати окремий етап життя, за який потрібно себе знайти. В Україні ж зазвичай перехід від навчання у школі до університету досить плавний. Навчання у виші перетворилося на щось, що має бути «само собою». Тому дуже багато людей мають вищу освіту, і вже не сприймають її, як щось особливе.

Також студенти в Америці шукають багато практики під час навчання, щоб отримати навички і знайти роботу у майбутньому. Вони розуміють, що є речі, яких неможливо навчитися, сидячи в аудиторії. Наприклад, якщо студент хоче стати дипломатом, то як реально навчитися цієї професії? Можливо моделювати якісь ситуації, але усіх ситуацій не придумаєш. Тому єдиний вірний шлях - постійна практика.

У деяких випадках мотивують здобувати реальний досвід ще й позики за навчання, які студент має сплатити упродовж певного часу. Звісно, таким студентам страшно уявити, що навчання, на яке вони взяли гроші у борг, не стане ключем до працевлаштування, а, отже, швидкого повернення боргу. В Україні така модель не працює, тому і практичний досвід за час навчання не сприймають як щось обов'язкове.

Але якщо говорити про студентів УКУ та Джорджтаунcького університету, то мене здивувало, наскільки вони подібні. Думаю, це пов'язано з тим, що мислення молоді стає глобальнішим, чого раніше не існувало. Скажімо, сорок років тому молодь в Україні мала зовсім інше життя, аніж молодь в Мексиці, Франції чи Канаді. Сьогодні глобальний доступ до інформації формує універсальне мислення і тому студенти у всьому світі стають справді подібними.

- Що найбільше сподобалось в УКУ і що, на вашу думку, варто було б змінити чи покращити?

- Найперше мене вразило, як в університеті люди ставляться один до одного - усі дуже відкриті, приємні, постійно спілкуються, обмінюються думками. Те, що навчання тут якісно відрізняється, можна помітити навіть прогулюючись навчальними корпусами, спостерігаючи за розмовою викладачів з студентами. Я приємно здивувалася, наскільки багато можливостей для навчання мають студенти УКУ у порівнянні з більшістю вишів України.

Не впевнена, що щось варто змінювати в університеті. Це невеликий виш і, думаю, зараз потрібно зрозуміти, наскільки великим він має стати, і як справлятися з темпами швидкого росту, щоб не втратити моральної основи. Особисто мені буде цікаво побачити, як за декілька років університет відповідатиме на ці виклики і чи триматиметься задекларованих цінностей.

А ще - було б добре, якби й інші університети в Україні переймали таку модель роботи. Не намагалися перетворитися на УКУ, а використали позитивний досвід університету, щоб знайти свою особливість, свій дух та ментальність, які були б природними саме для них.

- Чи плануєте пов'язати своє майбутнє з дослідження українських проблем?

- Як я вже казала, спершу мене дуже цікавила Латинська Америка. Я вивчала іспанську й португальську мови та хотіла пов'язати свою наукову діяльність з дослідженням цього регіону. Але коли вперше минулого року відвідала Україну, то відчула, як поступово моє рішення змінюється. Я побачила, наскільки важливими є проблеми, що існують тут. Зловила себе на думці, що мене цікавлять безліч питань: від того, що буде з політичною системою в Україні, до того, як люди розмовляють між собою і чому вони мислять саме так.

Звісно, зіграло роль і моє українське коріння - я відчуваю певну відповідальність перед країною. І це спонукає мене робити певний внесок в її розвиток. Тому у майбутньому я обов'язково шукатиму можливості приїхати, допомогти, долучатися до різних проектів.

- Що б ви хотіли порадити українським студентам?

- Молодь в Україні відрізняється від своїх батьків і це дає мені надію на майбутнє країни. Тому, якщо я мала б можливість звернутися до українських студентів, молоді, то сказала б наступне: якщо вам хтось каже, що ви молоді та нічого не знаєте, не дослухайтеся до цього. Ви народилися у незалежній Україні і це ваша держава. Коли ви народилися, вона не була «під кимось» і це має спонукати вас будувати її такою, якою ви хочете. Я цілком усвідомлюю, що це нелегко, адже ще діють неповороткі політичні, культурні, соціальні системи, які, здається, неможливо міняти. Але все можливо, якщо ви не будете байдужими, і станете джерелом змін та передумовою гідної країни, в якій захочете жити.

 

Автор: Оксана Левантович

Джерело: «Студвей»