Від редакції:

«Наша людина» у «Фейсбуці» - про роботу у одній із найвідоміших компаній світу, вроджену лінь, комп'ютерні віруси та співпрацю із спецслужбами, а також - про українських хакерів.

Американці звуть його просто - Нік. Він народився в Україні (якщо точніше - у Харкові), закінчив тут школу, а потім виїхав із матір'ю за океан. Там Микола і зробив згодом карколомну кар'єру в сфері ІТ. У його «трудовій книжці» - робота в таких гігантах, як «Майкрософт» і «Фейсбук»! Нині ж він має власну компанію та займається інвестуванням у стартапи, зокрема українські.

36-річний Нік Білогорський розповів «Експресові», як він - емігрант з України - досягнув такого успіху за кордоном, що відбувається за кулісами великих американських корпорацій та де його стежки перетнулись з Бараком Обамою, Джорджем Бушем, Альбертом Гором і Марком Цукербергом...  

- Ніку, це правда, що у «Фейсбуці» не просто великий, а жахливий конкурс серед тих, хто бажає потрапити у їхні стрункі лави? Вам же це вдалося, якщо не секрет - як?

- Так, там був майже мільйонний конкурс на кожне місце! У «Фейсбуці» дуже престижно працювати, й багато хто намагається здобути цю роботу для рядка у своєму резюме. У такі компанії частіше наймають знайомих або за рекомендацією друзів. Я ж познайомився із хлопцями з «Фейсбуку», коли той ще був стартапом. Спочатку спілкувався та дружив зі співробітниками, тим часом працював у компанії «Сонікволл». І коли у «Фейсбуці» з'явилася вакансія фахівця з вірусів, мене на неї покликали поза конкурсом... Пам'ятаю, на співбесіді поставили одне запитання: як визначити, кому належить домен сайта, якщо в нього закритий або стертий «Whoіs record». Я запропонував кілька нестандартних варіантів: наприклад, зайти на сайт, залишити там коментар із посиланням-пасткою, натиснувши на яку автор сайта розкриє свою ІP-адресу... Ось так я опинився у «Фейсбуці».

- І багато там «наших»?

- Українців всюди багато, адже вони одні з найталановитіших програмістів у світі! Коли я там працював, українців у компанії було приблизно десять осіб. Відтоді «Фейсбук» зріс у багато разів, тож, думаю, їх там тепер близько сорока.

- Чи вітають у знаменитій компанії трудоголіків?

- Там тільки такий спосіб роботи і вітають. Працюють удень та вночі. Співробітників, які приходять на дев'яту і йдуть о шостій, у «Фейсбуці» дуже мало. В офісі є душові, їдальні, спортзали, ліжка й усе, що потрібно, аби не йти ніколи. Були випадки, коли люди працювали по кілька днів поспіль без сну!

- Ви мали можливість спілкуватися «по службі» з легендарним Марком Цукербергом. Які його риси - професійні й особистісні - відзначили б?

- Я б відзначив його цілеспрямованість. Його незвичайну манеру спілкування. Його інтелект і швидкість мислення - мені здалося, що він дійсно трохи не від світу цього, він геній. Дуже вимогливий, перфекціоніст. Марк думає набагато швидше, ніж більшість людей. Тому його не завжди легко зрозуміти, але він не підлаштовується під інших. Його не цікавлять гроші, він не витрачає їх направо й наліво, не носить дорогих речей. Марк увесь час думає про глобальне співтовариство, як об'єднати всіх. А ще він дуже багато працює.

- А де ваші шляхи перетиналися з Бараком Обамою?

- Він приїздив у «Фейсбук» виступати перед Марком Цукербергом та співробітниками, як і багато інших американських та світових лідерів. Наприклад, Білл Гейтс, Джордж Буш, Альберт Гор... Це був один із моїх улюблених «бонусів» цієї роботи.

 - Супер! А як вам вдалося потрапити в «Майкрософт»? І чого ви реально навчилися, працюючи в цій компанії?

- У «Майкрософт» я потрапив на стажування, ще коли був студентом університету. Скоріш за все, це стало можливим завдяки хорошим рекомендаціям з місця мого першого стажування - в одній канадській компанії, яку, поки я там працював, купив «Майкрософт». Отож це було везіння... Якщо чесно, то була досить нудна робота, але добре оплачувана. Перше, що я там зрозумів, - у майбутньому уникатиму праці у великих корпораціях, таких, як «Майкрософт». Там дуже велика бюрократія і багато хороших ідей не перетворюються у продукти...

- Ви жили та вчились у Канаді, куди свого часу емігрували з України. А як, власне, опинились у США - в Кремнієвій Долині? Це був щасливий випадок чи ваша початкова мета, до якої ви прагнули?

- Колись, ще в університеті, перед іспитами, я злітав у гості в Долину. Мені там дуже сподобалося, і з'явилася мрія. Пізніше, приблизно через п'ять років, працюючи в канадській ІT-компанії, я став шукати щось краще, й тоді мене «захантив» рекрутер із Долини - запропонував переїхати до Каліфорнії. Мені пообіцяли подвоїти мою канадську зарплату, а ще - погоду з 300 сонячними днями в році. І ось я тут, і, попри шалені ціни, наразі жодного разу не пошкодував про переїзд.

- До речі, які риси сприяли вашій кар'єрі за кордоном, а які, навпаки, її гальмували?

- Мені допомагали віра в себе й амбітність. Результати мене тішили, але недовго, весь час хотілося більшого. Знаєте, у мене також сильно розвинена екстравертність: я люблю спілкуватися з незнайомими людьми і знаходити нових друзів - це допомагало. Що заважало? Часто не вистачало терпцю й організованості. Заважала також вроджена лінь, потрібна велика сила волі, щоб перемагати її кожен день... А взагалі формула успіху в моєму житті складається з чотирьох компонентів: талант плюс амбіції (на мій погляд, без амбіцій людина не стане успішною), плюс праця і плюс удача.

- Ви маєте якийсь рецепт, як боротися з лінню?

- Ой, це складне питання. Моя система боротьби з лінню - торгуватися і домовлятися з самим собою: закінчиш певну справу - тебе чекає якась розвага або винагорода. Так простіше розпочати, а потім втягуєшся. Ще один спосіб - розповісти про свої плани на майбутнє й важливі справи іншим: родичам чи друзям. І тоді вони цікавитимуться, як успіхи з цими планами, й це буде підстьобувати тебе працювати над ними.

- Ви фахівець із кібербезпеки. Чому вас «прибило» саме до цього берега і що на те вплинуло?

- Це воля випадку. Просто найперша робота після університету в мене виявилася у «securіty». Там мене навчили багато чого, що я знаю сьогодні: як функціонують віруси та як їх ловити. І, ввійшовши у світ кібербезпеки, почавши працювати з вірусами, дуже важко з цього «вийти». Так у 2004-му я знайшов свою нішу. Ну й ще, можливо, вплинули прочитання в дитинстві «Маніфеста хакера» та перегляд голлівудських фільмів на цю тематику - «Sneakers» і «War Games».

- Чи доводилося вам мати робочі контакти з ЦРУ або ФБР? Ну, як це показують у тому ж кіно... І в яких випадках?

- У «Фейсбуці» це було частиною моєї роботи. Мої зустрічі з представниками спецслужб та розслідування відбувалися щомісяця. І нині ФБР іноді залучає мене до своїх вірусних розслідувань, але я не є їхнім співробітником. Виступаю в ролі консультанта з питань вірусів, хакерських груп, наприклад, пов'язаних із Росією або Україною...

- А що ви думаєте про хакерські атаки Росії під час президентських виборів в Америці? Наскільки така небезпека, що йде від Москви, й далі існує?

- Це вже підтверджений факт, що російські хакерські групи (можливо, державні) вплинули на вибори у США. Вони зламали пошту демократів і викладали знайдене на «Вікілікс» у потрібні моменти - щоб непопулярність Клінтон перевищила боязнь Трампа. Знаєте, війна в кіберпросторі - це війна за наші думки й голоси. Пропаганда є величезною загрозою, вона триває, і ми побачимо цьогоріч схожі історії на виборах у Франції та Німеччині.

- Періодично виникають скандали і з українськими хакерами, котрі щось зламують на Заході, у тих же США. Такі історії поліпшують реноме наших ІT-спеціалістів у профсередовищі чи навпаки - додають мінусів?

- У нас дуже розумні люди. На жаль, мало інфраструктури, де вони могли б працювати легально, і багато хто вибирає нелегальні способи збагачення. Та кожен хакер, який щось ламає у Штатах, псує репутацію країни, з якої він «прийшов». З їхньої подачі страждає й український імідж. Нам перестають довіряти і побоюються працювати в бізнесі, отож мінусів більше.

- Багато хто, приїжджаючи в Україну, зазначає, що наша держава дуже змінилася за останні три роки. Ви це відчуваєте?

- Так, я помічаю зміни на кожному кроці. Країна стала більш українською, тут частіше чути українську мову, всюди національні прапори і в усіх містах збільшилася частка людей, готових брати активну участь у розвитку суспільства, що мене тішить. Але я бачу й погіршення економіки, те, як сильно впала купівельна спроможність людей і як сильно зросло прагнення виїхати за кордон.

- Якраз про це я хотів спитати: згідно із соцопитуванням, 55% молодих українців рвуться сьогодні назавжди полишити рідну країну. Що ви їм порадите? Як пробитися на Заході? І яких помилок при цьому варто уникати?

- Ті, хто хоче, - поїдуть, якщо зможуть. Я бажаю цим людям успіху: щоб вони змогли реалізувати себе де завгодно, були щасливі й не забували свою батьківщину - поверталися, підтримували, брали активну участь у житті діаспори. (Мій співрозмовник, до речі, був ініціатором Євромайдану в Сан-Франциско, а потім створив благодійну організацію «Нова Юкрейн». - Авт.). Головне ж, що знадобиться на Заході, це досконале володіння англійською мовою. Я раджу вивчати її глибоко і змушувати себе кожен день практикуватися.

- Чимало українців їдуть також працювати до сусідів - наприклад, у Польщу. Наскільки велика в Канаді проблема переманювання робочої сили до США? Чи ваш випадок усе ж нетиповий?

- Так, ця проблема є скрізь. Риба шукає, де глибше, а людина - де краще. Тут це називається відтік мізків - «braіn draіn». Знаєте, Канада пропонує хороший рівень життя, але у США все ж набагато більше можливостей і щодо грошей, і щодо кар'єрного зростання. Тому найамбітніші канадці, власне, їдуть у Штати.

- Я десь читав, що перші гроші ви заробили із сапкою: пололи грядки в заможної пані. Це правда чи байка?

- Це правда. Полов, поливав та саджав троянди. Мені було 16 років, і я подавався на різну роботу, наприклад, у «Макдональдз», але мене взяли тільки на цю - садівником. А через якийсь час я влаштувався на наступну роботу, вона в мене теж була цікавою - я сидів на телефоні й обдзвонював людей, ставив їм запитання за списком та записував у комп'ютер їхні відповіді. Тобто проводив політичні соцопитування. Це був дуже хороший досвід роботи над своєю впевненістю, оскільки чотири з п'яти чоловік, яким я додзвонювався, посилали мене подалі й кидали слухавку... Звичайно, багато хто, переїхавши до Америки, використовує будь-який спосіб заробити свої перші гроші на кишенькові витрати.

- Ніку, щось ми все про роботу та про роботу. А як ви відпочиваєте після «hard day», тобто важкого дня?

- Я люблю співати і грати на гітарі та роялі. Дуже люблю плавати, бути на природі, ходити в гори, у походи на байдарках. А останнім часом відкрив для себе квест-гру - «Escape from the room» («Вийти з кімнати»), коли тебе з друзями замикають у кімнаті з різними загадками і потрібно за годину розгадати їх та знайти вихід. Загалом добре знаходити час на відпочинок й уже «еscape» не з кімнати, а з рутини. І не переживати через дрібниці!

Автор: Богдан Бондаренко

Джерело: «Експрес»