Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.

Т. Шевченко,
«Кавказ»

Продовжуємо розмову про політичну апатію - причини, наслідки і шляхи подолання. Цього разу - у Страсний тиждень - спробуймо зачепити мабуть одну з найболючіших причин апатії, котра ранить душу чи не кожного свідомого українця - і далеко не кожен має настільки сильну віру, аби втриматися і не скотитися не тільки в апатію, а й у зневіру...

Чи не кожного дня на фронті гинуть українські воїни. Тільки за березень за офіційними даними - 35 загиблих, за неофіційними - майже 50 (так, добровольців досі офіційно не рахують). У кожного, хто гляне на ці списки, серце крається. Будь-яка війна є жорстокою - але тут гинуть люди, котрі самі, добровільно залишили мирне - і в багатьох випадках доволі заможне і сите життя - заради Батьківщини.

Це мабуть одне з тих найстрашніших випробувань, коли найтяжче змусити себе питання «За що?!» переформулювати у «Для чого?!»...

Найлегше, мабуть, втамувати цей душевний біль буддистам. Трохи легше - атеїстам. Християнам найтяжче - особливо тим, в кого гинуть близькі люди, тим, для кого це не просто світоглядна теоретична дилема, а чи не найболючіше місце власного світосприйняття, місце, де світогляд не витримує і розколюється на дрібні шматки...

Бо якщо вірити, що в цьому світі є Бог - то як Він це допускає?

Хтось змиряється, майже за словами класика «Не нам на прю з тобою стати! Не нам діла твої судить! Нам тільки плакать, плакать, плакать І хліб насущний замісить Кривавим потом і сльозами»...

Хтось намагається просто не думати на цю тему.

Ще хтось відрікається - бо картина не сходиться, тяжко змиритися з тим, що Він є - але нічого не може вдіяти...

Хтось просто втрачає віру.

А ще когось ця вкрай тяжка ситуація спонукає до християнських роздумів.

В попередніх номерах ми вже не раз зачіпали цю тему - спробуймо копнути глибше.

Так, у VIII частині роздумів про надприродні можливості та війну ми вже згадували про те, що з філософської точки зору можна виділити дві логіки - логіку людини, земну логіку,  і логіку Бога - скажімо так, логіку космічну.

Ці дві логіки мають чимало спільних моментів, але їх відрізняє принципове ставлення до життєвих випробувань - і до результату цих випробувань.

Людська земна логіка розглядає випробування як неприємну перешкоду на шляху до щастя - цілковито комфортного, ситого існування у сухому і теплому місці. А якщо у мокрому і холодному - то щоб не надовго, хапнути адреналіну - і назад, у сухе і тепле. Теоретична думка про те, що вихід із зони комфорту є обов'язковим для самовдосконалення, широкі прошарки західного суспільства відвідала не так вже й давно. Про практичне втілення цієї думки говорити ще тяжче, ніж про теоретичне...

Логіка Бога розглядає випробування як обов'язкову сходинку на шляху до вдосконалення душі. А от тіло - то вже таке. На певній стадії людина зможе зцілити своє тіло, сама чи з божою поміччю - але не всі до тої стадії доживають.

Для логіки звичайної людини цілком логічно, що життя є важливішим, ніж проблема вдосконалення  - як цієї ж людини, так і роду людського загалом. Тобто, головне - щоб людина з випробування вийшла жива, а чи стане вона досконалішою після цього - то вже як вийде. Для космічної логіки якраз такий висновок зовсім не обов'язковий. Для душі, у котрої життя вічне, саме питання виживання людини не завше стоїть на першому місці - є питання важливіші.

Тим не менш, в усіх християнських храмах вчать керуватися саме коcмічною логікою, логікою Бога. Схожі теми піднімаються і в храмах багатьох інших земних релігій. Але, на жаль, більшість відвідувачів цих храмів розглядають проповіді більше як казки народів світу, але не як керівництво до дії.

Спробуймо глянути на війну з Росією через призму тієї космічної логіки.

Зазвичай ми бачимо один бік медалі - загиблих хлопців, еліту нації. Є, звісно, хулігани і не зовсім еліта - але навіть вони йшли на фронт захищати свою Батьківщину.

І досить тяжко подивитися на ще інший бік медалі: а звідки раптом в ці країні взялося таке неймовірне людське багатство? Звідки раптом взялися всі ці люди, котрі проміняли земну логіку на логіку космічну? Бо суто із міркувань земної логіки кидати Паризьку оперу, чи успішну фірму в Італії, чи успішний бізнес у США, та навіть успішну кар'єру в Києві  - і йти захищати Україну - це нонсенс, безглуздя. Набагато логічніше було би втікати від тої війни, куди очі бачать - але ж ні!

Поставити Батьківщину вище, ніж власне життя, наражатися на смертельний ризик - це вже зачатки тієї космічної логіки, котра цінує досконалість душі вище, ніж комфорт тіла.

І саме цю ідею скільки років в Україні намагалися витравити, виполоти - а впродовж минулого сторіччя - то й разом з християнством, до речі. А за 25 років Незалежності ще й всіляко намагалися той дух притлумити - зневірою і популяризацією, скажімо так, не найкращого способу життя. Але ж таки ні - звідкись взялася така кількість людей, буквально народжених з цією логікою. Загалом, це вже диво - не набагато менше, ніж воскресіння Лазаря. Скажімо так - хтось же ж послав саме в цю країну стільки самовідданих і жертовних душ. Це не таке вже й просте явище, не кожна країна, м'яко кажучи, може ним похвалитися... Навіть за спеціального виховання виростити таке самовіддане покоління нелегко - а тут не просто виховання не було, тут всі сили російської пропаганди десятиріччями працювали на те, щоб таке явище стало неможливим. А таки ж воно є!

Ще один важливий момент. Уявімо собі, що Пілат не прислухався до натовпу, Ісуса не розіпнули. Хід історії пішов би в інший бік. Якщо подумати - ця жертва була потрібна не Богові, а людям. Без наочного демонстрування процесу, як людина зі своєю земною чутливістю до болю і смерті відрікається від комфортного життя - і переходить до рівня Воскреслого Бога, курси людяності для початківців, на жаль, мали би набагато менше прихильників і послідовників.

А тепер подумаймо про ще один важливий момент: уявімо, що Ісус після Воскресіння залишився би з людьми. Ставлення людей до Нього? Ставлення Його до людей: особливо усвідомлення того, що ти можеш змусити мертвого ожити, змусити живого (фактично гіпнозом) зробити ту чи іншу дію, але не можеш їх впросити бути людяними з власної волі... А ще й знаючи Його повагу саме до людського вибору і людської волі... Зараз це назвали би демократичністю... Особливо усвідомлення того, що ти не побоявся піти на смерть заради цих людей, заради них помер і воскрес - але для них це замалий аргумент, недостатній для того, щоб відмовитися від нечесного заробітку чи обману...

А тепер повернімося до нашої війни.

Ми плачемо над загиблими - а чи робимо ми все, що в наших силах, для того, щоб ті, хто повернувся з війни живим, не відчували, що їхні побратими померли намарно? А чи комфортно би вони почувалися серед нас, знаючи, що їхня добровільна смерть заради нас не стала для багатьох із нас достатнім аргументом, щоб відмовитися від нечесного заробітку чи обману...

Чи достатньо ми докладаємо зусиль для того, щоб ті герої, котрі повернулися з війни живими, не захотіли піти на смерть знову - але вже від безвиході?...

Ну і про оптимістичне. Людство таки розвивається, спостерігає за Природою, розшифровує її секрети, творить свої - великі і маленькі - дива. Більшість звичних для нас речей 2 тисячі років тому здавалися би дивом. От, для прикладу, один з найновіших напрямків науки - оптичні вихори, частинки захоплюються в одному місці і з'являються в іншому. Можливо, за якихось там кілька десятків років у такий спосіб переноситимуться і більш масштабні предмети. Можливо, ще за якийсь час ми таки дізнаємося, що достеменно Він сказав Лазарю.

Але чи знатимемо ми, що сказати людині, щоб вона відмовилася від брехні, підлості і нечесних заробітків? І, що головне - чи доживемо ми всі, всією планетою, до того моменту, коли зможемо знайти достатні аргументи?..

Відповідь на це питання залежить від всіх нас. І - від Того, Кого ми згадуємо у ці святкові дні, входячи у ворота храму...

 

(Далі буде)