Від редакції:
Навчальні заклади Ліги плюща – мрія будь-якого студента. Андрій Удовиченко – про омріяний вуз, FOMO і муки вибору…

Я навчаюсь на юриста в одному з університетів Ліги плюща, а саме – Корнелльському. Розповім про свої враження, починаючи від вступу і до закінчення першої сесії. Почну з умов – чим мене вразили американські викладачі та колеги-студенти, чому вибрати предмети – неймовірно важко і яке місце в навчанні посідає нетворкінг.

Початок

По-справжньому вірити, що вступив до такого університету, починаєш, коли приїздить ось такий шалик. І хоча на ньому «Сornell Law School», відчуття таке, ніби це Гоґвортс. Саме тоді з’являється це відчуття, що попереду – один з найкращих років у житті.
Розташований Корнелл у маленькому місті Ітака у штаті Нью-Йорк. Спеціально заснований у такому місці, щоб студенти не відволікалися від навчання. Тому треба до нього ще дістатися. Дорога з Харкова тривала понад добу. Незважаючи на стомленість, вже наступного дня я пішов досліджувати місто та наш кампус.

Вибір та відповідальність

Ще в Україні, через електронні ресурси університету починаю обирати предмети, які буду вивчати. Так вийшло, що з обов’язкових предметів у мене лише один і той вступний, тому довелося витратити декілька тижнів на планування.
Тільки на осінь я обирав приблизно зі 120 предметів (і це лише у юридичній школі!). Окрім цього, можна вибирати курси на інших факультетах або відвідувати ті, де вистачає вільних місць. Загалом кількість предметів сягає декількох сотень. А взяти можна лише 5-8 на семестр, інакше буде перевантаження.
Обрати – важко. Думаєш про усе – від спроможності й бажання вивчити предмет до кількості кредитів, актуальності для майбутньої кар’єри і можливості втулити заняття в загальний розклад.

Fomo

Реальна проблема серед студентів – це FOMO (fear of missing out – страх пропустити все цікаве). Бо вибір курсів тут – це як обирати, які саме з фантастично смачних шоколадних цукерок тобі з’їсти, а потім дивитися на решту з них і слухати розповіді одногрупників про те, як їм смачно. Так, деякі з моїх друзів потрапили до юридичної клініки, разом з якою потім на декілька тижнів полетіли до Африки захищати людей від страти. Інші отримали можливість попрацювати з провідними юристами у тій сфері, що їх цікавить.
Як мені здається, це одна з основних відмінностей підходу до освіти. Якщо в Україні я міг обрати лише сам ВНЗ та певний факультет і, може, один-два факультативи, то тепер мені треба приймати зважені рішення. Корнелл допомагає самостійно планувати своє майбутнє, а не вказує, як треба жити. Це додає мотивації і відповідальності. Вже нема жодного предмету, де можна сказати: «це застаріла фігня, я не хочу вчити цей маразм, краще куплю методичку». Кожен обраний курс безпосередньо впливає на пошук роботи і приносить задоволення від навчання. Крім того, я можу вивчати не лише право.
Обравши декілька цікавих предметів, потрапляю у чергу. Деякі курси дуже популярні і на них передбачено 50-100 місць. Інші ж серйозно обмежені за кількістю учасників. Так, деякі семінари вміщують лише 10 людей або навіть менше, а охочих – 100.
У результаті я зареєструвався на якомога більше курсів, а потім відкинув ті, які не сподобалися після першої спроби, наприклад, через вимову лектора або після усвідомлення, що курс мені не потрібен.
Якщо ж бажаючих все одно більше, ніж вільних місць, на деякі курси потрапляє той, хто раніше зареєструвався, а місця для інших розігруються в лотерею. Інколи щастить, і той самий курс повторюється у наступному семестрі. Якщо не потрапив з першого разу – отримаєш перевагу наступного.

Інфраструктура

Чи не перше, що помічаєш – це комфортна інфраструктура. Із бентежного минулого в Україні згадую, що під час навчання постійно доводилось чекати у коридорі, доки прийде староста та відкриє двері (я, щоправда, ніколи не розумів, що саме і від кого ми захищаємо, бо більшість аудиторій це буквально стіл та стільці, ще й не дуже комфортні). Якщо у старости не виходило, проходили дебати, хто візьме ключ та поверне його назад.
Іноді відповідальний спізнювався і ми чекали у коридорі разом із викладачем, який за це суворо на усіх дивився, а потім сварили безвідповідального відповідального. Причому коридори були вузенькі та місць там ніколи не вистачало. Люди, що бігли на пари, постійно перечіпалися через ноги.
У Корнеллі я можу спокійно зайти в будь-яку аудиторію хоч за 10 хвилин до пари, хоч за годину, дістати ноут і готуватися до заняття. Тому український виш почав забуватися як страшний сон. Я більше не думаю про те, де мені «можна» вчитися. Я обираю, де мені краще.
Бібліотека, зони відпочинку, туалети та навіть спортзал відкриті 24/7.
Працювати з підручниками дуже комфортно. У нас є доступ до величезних баз різних бібліотек. У будь-якому місці, в будь-який час. Якщо ж чогось в електронній бібліотеці нема, але у є паперовому форматі, то завжди можна дуже швидко відсканувати потрібний документ або підручник. Так роблять часто, оскільки підручники іноді коштують дуже дорого – понад $300. Тоді студенти купляють один на всіх. Інші матеріали викладачі надсилають на електронну пошту або завантажують на спеціальний сайт курсу.
По усьому університету розкидані також принтери. Так, колись мені серед ночі, в дощ, треба було роздрукувати квиток на автобус. Куди бігти? Звичайно, до бібліотеки. Швидко роздрукував квиток, зробив собі чай, відлежався трохи, поки не закінчиться дощ та пішов додому.

Викладачі

Один з моїх викладачі в Корнеллі сказав: «Правило 20 хвилин – якщо ви працюєте над питанням чи частиною питання, але прогресу не відчуваєте, зупиніться та напишіть мені. Я не хочу, щоб ви даремно витрачали час. Я підкажу вам, як рухатися далі, і напишу всім іншим cтудентам, якщо вважатиму, що це корисно для усіх».
В Україні у мене були чудові викладачі. І сюди я потрапив завдяки їх допомозі. Але дуже крутих викладачів була меншість. Це люди, які любили свою роботу, а не читали з папірця, не змушували студентів чекати під дверима, не знущалися зі студентів через власні дитячі комплекси. Вони дійсно прагнули навчити. На жаль, у нас такі викладачі – аутсайдери, бо кидають тінь на усю систему.
У США я бачу саме таких викладачів, яких в Україні поки що меншість. Вони поважають кожного студента, розуміють свій предмет не лише з прочитаних книг, але і з власної практики. Вони дійсно люблять те, чим займаються, створюють свої курси, бо університет дає таку можливість. Цього року, наприклад, у нас був предмет під назвою Sharing economy (це про такі компанії, як Uber, Airbnb, Couchsurfing і про те, як вони змінюють суспільні відносини), який вела запрошений викладач з Ізраїлю.
Нема більше годин очікування під кафедрою, щоб щось спитати. Усім можна написати на пошту і майже гарантовано отримати відповідь того ж дня. А ще до усіх студентів викладачі звертаються поіменно навіть у величезному класі. І ні, це не через пам’ять, як у слонів, а через один прикольний лайфхак. Замість традиційного журналу тут використовується аркуш з іменами та фотографіями студентів і деякою іншою інформацією. Саме його застосовують під час опитування студентів.
Викладачі часто приносять нам на семінари закуски. Від цукерок до пончиків. В якийсь момент нас навіть кличуть на вечерю усією групою, щоб ми могли поспілкуватися у менш формальних умовах – тут це традиція.

Студенти

Студенти тут також вражають. Спочатку – мої одногрупники – це 114 людей з 34 країн світу. Китай, Франція, Індія, Бразилія, Німеччина, Латвія, Тайланд та багато інших. Різного віку, походження та з різними цілями. Тут є і вчорашні студенти, і власники юридичних фірм, і вчені, і працівники державних органів. Але усіх їх об’єднують жага, вміння і той важливий факт, що усі вони, в першу чергу, хороші і старанні люди.
Далі, залежно від обраного курсу, групи перемішуються. Ми вчимося разом як з іншими іноземними студентами-юристами, так і з місцевими. Часом присутні – представники інших факультетів (інженери, економісти тощо).
Якщо традиційний образ юриста – це злий зануда або адвокат диявола, то усі мої нові друзі йому абсолютно не відповідають. З кожним є про що поговорити і чому навчитися – від навичок китайської каліграфії до діджейства і акторської майстерності. Кожен іноземний студент знає від двох до п’яти мов і завжди радий допомогти сусіду із їх вивченням.
Моя подруга з Китаю, наприклад, вже вчить українську.

Нетворкінг

Нетворкінг – це святе. Для того, щоб і викладачі, і студенти краще один одного знали, тут постійно проводяться різноманітні заходи, де усі можуть зустрітися, гарно поїсти, випити і поспілкуватися. Вітальне барбекю, ранкова кава, винні тури, походи, екскурсії та купа іншого.
Крім цього, до університету постійно запрошують різних юристів, політиків чи інших діячів, що дають короткі лекції і також знайомляться зі студентами. Іноді такі зустрічі ведуть до стажування чи спільної роботи. Ми вже зустрічалися з партнерами дуже великих фірм, колишнім членом адміністрації Обами, представниками компаній типу Apple чи Amazon.
Студенти також можуть пропонувати, кого саме хотіли б почути, бо усі зустрічі та інші заходи в основному організовують численні студентські організації.
Жодного примусу для таких заходів не існує. Замість цього нас мотивують їжею. Якщо якогось дня є запрошені гості – можна не готувати обід чи вечерю і просто посмакувати безкоштовним ланчем – піцою, суші або буріто.