Ми продовжуємо розмову про політичну апатію – причини, наслідки і шляхи подолання. Минулого разу ми зупинилися на потребі ревізії інтересів і чіткого розмежування, що своє – а що не зовсім. Саме на цьому місці вмудрилися спіткнутися більшість тих громадян, котрі, здавалося би, хоч трохи подолали політичну апатію.

«А ти не плутай свою особисту шерсть з державною», – казав герой радянського фільму. Майже всі радянські герої ту шерсть вмудрялися поплутати. І, що сумно, пост-радянські, і навіть післямайданівські герої частенько вмудрялися зробити то саме. Ну хоч як та прилипне до руки як не державна шерсть, то державна копійка. Як не для себе, то хоч для дітей, внуків (рідше – округу, села, чотириюрідних племінників і так далі).

Якщо з розрізненням інтересів на купки «мої» і «не мої» ще якось народ дає раду, то з купкою «не мої, але погано лежать і можуть мені згодитися» взагалі страшна біда. Ніби здавалося б, і знає людина все, і розуміє – а таки «рука тягнеться». Хоча, здавалося би, всі казки всіх народів світу всілякими найрізноманітнішими способами пояснюють, що чуже чіпати не можна. І ніби проста й зрозуміла теорія – а як тільки доходить до практики, так і хочеться хвіст іншої ящірки підібрати про запас…
І як тільки до людини цей чужий хвіст потрапляє – все, інтереси спільноти відходять на другий план, і загалом на питанні корисності людини для суспільства можна писати «пропало». Там, де справа не стосується її «хвоста», людина ще може дбати по інтереси спільноти. А от там, де справа стосується «хвоста»… А кожен нечесним способом нажитий «хвіст» має тенденцію до розростання – і от вже куди б людина не рипнулася, що б не сказала – все того «хвоста» стосуватиметься, брехати доведеться дедалі частіше… І – привіт апатія, депресія, нудьга і збочені розваги, а разом з ними – ще й щире непідробне презирство громадян до діяча, котрий ще нещодавно здавався надією нації. А починалося все з маленького підібраного «чужого хвоста»…

У випадку, якщо людина навіть не йде в політику, спроби взяти чуже все одно вилізуть боком – чи то йдеться про куплене посвідчення водія, а чи про куплену за копійки доведену до банкрутства державну фабрику, а чи про маленький непомітний хабар, якихось там кілька тисяч доларів…

Суто з теоретичної точки зору, звільнитися від шкідливої звички хапати все, що погано лежить, можна кількома способами. Перший, найбільш традиційний – переляк. Застосовувався з біблійних часів з позмінним успіхом. Як відомо, в Китаї за хабарі розстрілюють – але хабарництво як явище викоренити не можуть. За якихось 16 років розстріляли понад 10 тисяч чиновників – а все одно охочих взяти не своє не бракує. Хоча, якщо порівняти кількість хабарників із кількістю громадян Китаю, то таки можна зробити висновок, що стратегія ця є доволі успішною.
З цієї ж самої серії – переляк не тільки перед законом, але й перед Богом. Від справжньої віри в Бога відрізняється важливим моментом: покажіть такому переляканому місце, де Бог не бачить, і переляканий буде гребти чужу шерсть, аж гай шумітиме…

Другий спосіб, менш поширений – совість.Доволі часто трапляються різного рівня досконалості імітації цього способу: совість, котра кусає господаря за найбільш помітні місця, господар карається, мучиться, але таки тягне, що погано лежить – або навпаки намагається спритним покладанням зелені у чужі кишені полегшити своє земне існування.
Справжня совість фактично не кусається – просто людина не бачить потреби ні в державній шерсті, ні в додатковому полегшенні свого земного шляху за допомогою вливання хабарів потрібним людям. Однак трапляється така совість десь так само часто, як і справжня віра в Бога. Звідки береться – незрозуміло, і при тривалому вивченні цього явища можна прийти до висновку, що дивно не те, що таких людей мало – а те, що їх таки доволі багато, якщо зважати на те, як дивно ця совість з’являється.
От візьміть хабарника і спробуйте наростити йому совість. Перелякати можна – це доволі успішно робиться. А от совість наростити… Тут навіть добра емпатія не допоможе – буде відчувати слабкі місця ближнього, але замість співчуття – буде по тих місцях їздити з метою використання.

Третій спосіб, доволі мало вивчений – це розуміння суті процесу хабарництва і злодійства. Так би мовити, психологічний лікнеп. Саме цим займаються численні покращувачі людства – від психологів та педагогів до всіляких магів, езотериків та казкарів. Займаються, загалом, вже тисячі років – однак спосіб цей так само мало зрозумілий, як і закони функціонування людської душі загалом. Як то кажуть, розумні від навчання розумнішають, дурні – дурнішають, а більшість лишаються такими, якими й були. Спрогнозувати, в яких випадках людина від психологічного лікнепу порозумнішає, а в яких – лоба розіб’є, доволі тяжко.
Тим не менш, альтернативи цьому способу наразі немає – принаймні, в Україні. Система громадських переляків, чи то пак, стримування і правосуддя, на жаль, ще не є настільки міцною, тож доводиться спробувати користуватися іншими, більш доступними методами.

Зазвичай, людина, котру спокушають легкі способи вирішення проблем, не розуміє суті явища – і своїх справжніх потреб. Їй здається, що мета процесу – отримати той чи інший бонус. Якщо раптом до неї і приходить думка, що метою процесу було отримання тих чи інших навиків (а не бонусів!), людина жене ту думку геть – аж допоки думка не приходить фейсом об тейбл, іноді занадто пізно.

Найпомітніший приклад – це купівля прав на керування автомобілем. Права людина купить – а їздити? Теж саме – і вміння відкупитися хабаром від поліції у випадку перевищення швидкості, кермування в нетверезому вигляді чи принципової відмови від користування паском безпеки. Деякі «народні умільці» навіть цілі системи створюють, щоб змусити систему безпеки автомобіля не реагувати на те, що водій не користується паском безпеки. Від поліції можна відкупитися, системи безпеки можна обманути, але закони фізики ні підкупити, ні обманути більшості громадян не вдається…

Менш помітні, але доволі відомі з фольклору приклади – це якраз найпоширеніші способи застосування магії. Приворожити кохану людину можна – але кохати ця людина не буде, а так і буде ходити, як приворожена, та й то тільки певну кількість років, якщо до закінчення тих приворожених років не віддасть Богу душу. Те ж саме стосується і психологічних технік «смикання» людини за потрібні місця, аби виростити в цій людині психологічну потребу в тому, хто смикає. Або, як то кажуть прихильники теорій Курта Левіна, «виростити вашу фігуру в чужому полі», змусити людину про вас думати, віддавати вашому образу свій час та натхнення. Все це цілком можна зробити – але для чого? Куди ви подінете отриману в результаті таких маніпуляцій увагу? «Освоїти» таку увагу не набагато легше, ніж утилізувати ядерне паливо в селянській садибі… А ваш власний розвиток вона гальмуватиме неабияк.

Одна з найпоширеніших у сучасній масовій культурі пострадянських країн пасток з цієї серії – це рекомендації «вийти вдало заміж» і сидіти на шиї в багатого чоловіка. В більшості випадків дівчата, котрим це вдається, отримують разом з грошима чоловіка апатію, депресію і чималий список чоловікових зрад. Чужі ресурси відбирають мотивацію до нарощування своїх ресурсів – і винятків з цього правила майже не буває.

Ще більша халепа, ще більше поширена на території пострадянських країн – рекомендація вкрасти доведене (здебільшого умисно) до банкрутства державне підприємство, і там вже його відбудовувати. Це ще гірше, ніж дівчині – сісти на шию до багатого чоловіка. І все – з тієї ж самої причини. Коли ви приходите на все готове, як кажуть східні сусіди, «на блюдці з блакитною облямівкою», ви втрачаєте навик визначення і захисту своїх інтересів – іноді захисту цих інтересів у реальному двобої. Чи то у двобої зі знахабнілим чиновником, чи то з лютим смертельним ворогом. І чим більше ви ці навики захисту втрачаєте – тим більшою є ймовірність, що вони вам будуть життєво необхідними. І якщо ви піддастеся на цю спокусу – то, найімовірніше, виростите собі замість м’язів волі драглистий холодець, а для того, щоб вижити, вам будуть необхідні саме сталеві м’язи.

Будь-що, нечесно зроблене чи нечесно зароблене, вас послаблює. Все, зароблене і зроблене власноруч, вас підсилює. Погано захищене нечесно нажите добро взагалі приваблює купу паразитів… Доки не прийде критичний момент, це майже непомітно – зазвичай люди намагаються дуже красиво маскувати все, нечесно зароблене. А потім приходить критичний момент, годинник б’є 12, людина опиняється з гарбузом, щурами, ящірками і собачою будкою на горизонті.