Від редакції:

Стати диригентом другої за величиною опери Австрії, особливо ще й жінкою-диригентом – суттєве досягнення. Про секрети диригентської палички – з перших вуст.

На початку лютого Україну сколихнула дуже гарна новина зі світу музичного мистецтва про те, що українського диригента Оксану Линів призначили головним диригентом Опери Ґраца та філармонійного оркестру цього ж австрійського міста. Її контракт розпочнеться у сезоні 2017/18 і триватиме до сезону 2019/20 включно. Вперше за майже півтора сторіччя оркестром другої за величиною опери Австрії диригуватиме жінка.
А до того Оксана Линів була третьою жінкою-диригентом, яка виступала за 100 років історії Баварської державної опери, що входить у шестірку кращих театрів світу.
Тендітна, красива, відкрита, щира, яка всім серцем любить те, чим займається, людина, яка досягла світового музичного рівня, яка втілює сковородинський постулат про природо-відповідну працю – такими були перші враження після інтерв’ю з Оксаною Линів, з якою вдалося поспілкуватися у день її іменин, 6 лютого, у Львові.
Успіх Оксани Линів – це також і перемога України. Щоправда, цей успіх не впав на талановитого українського диригента як сніг на голову. Вона не чекала «манни небесної», а багато для цього працювала на своїй музичній ниві, постійно розвивалася. І результат не забарився. Тож її успіх – це приклад для інших, не лише молодих музикантів, які теж прагнуть самореалізації та визнання свого таланту.
Приклад Оксани Линів показує – те, що більшість вважають неможливим – стає можливим, усе можна змінити, і змінити ніколи не пізно. А ще після розмови з Оксаною Линів пригадалася одна крилата фраза з «Алхіміка» Коельо – «Якщо ти чогось дуже прагнеш, увесь Всесвіт стає на допомогу тобі». Магічний чи не магічний реалізм, але щось в цьому таки є, судіть самі.

– Пані Оксано, ваш наступний приїзд до Львова пов’язаний з реалізацією якогось нового цікавого музичного проекту?

– Так, це буде концерт з Львівським молодіжним симфонічним оркестром INSO, дату якого ми визначили ще два роки тому. Оркестр INSO – дуже активний. Ми, плануючи творчу співпрацю, давно задумали концерт 11 лютого у Львівській філармонії. Ця дата ще стояла до проекту фестивалю класичної музики LvivMozArt (ініційований Оксаною Линів, що відбувся 10 грудня 2016 року у львівському старому трамвайному депо – ред.). Тому ми вирішили її не скасовувати зараз, а провести цікаву симфонічну програму разом і таким чином ще тісніше зігратися і попрацювати перед тим, як будемо грати низку концертів під час фестивалю у серпні.

– То у Львові у вас найбільша співпраця склалася лише з оркестром «INSO-Львів»?

– Бо цей оркестр мене запросив. З іншими оркестрами наразі співпраці не було. Щоправда, останніх декілька місяців крига скресає. Директор Львівської філармонії Володимир Сивохіп також мене запитував про можливі терміни приїздів. Проблема в тому, що у мене графік вже розписаний фактично на три роки вперед. І коли спонтанно запитують, чи можу приїхати, скажімо, на фестиваль «Віртуози», то це тепер – нереально, бо вже заплановані інші концерти.

– Пані Оксано, вітаю вас сьогодні і з іменинами (розмова відбулася 6 лютого, – ред.), і з нещодавнім призначенням на посаду головного диригента Опери Ґраца. Це не лише, мабуть, для вас, а й для України – величезний успіх. Чим для вас є це призначення?

– У моїй біографії це – перша позиція головного диригента, й одразу я стартую на такому високому рівні. Якщо почитати біографії відомих великих диригентів, то, скажімо, Герберт фон Караян починав кар’єру в малому, провінційному театрі, де і відповідальність значно менша. Я починаю в театрі дуже високого рівня. Опера Ґраца – другий театр в Австрії після Віденської державної опери. Всі з Відня дивляться, що відбувається в Ґраці. Тим більше, що зараз я переходжу з Баварської державної опери, тобто, моя персона вже декілька років перебувала у сильному міжнародному музичному фокусі уваги. А тепер через це підвищення увага буде ще пильнішою.

– Ви наполегливо йшли до цього тривалий час?

– Ніколи не будувала якихось планів щодо кар’єри. Настільки любила музику і диригування, настільки хотіла стояти на сцені і настільки в мене було мало шансів це реалізувати, що я для себе нічого не планувала, бо розуміла, що здійснення цієї мрії – на рівні якоїсь казки. Тому ніколи не ставила собі якогось чіткого плану, а просто раділа кожній можливості творчості. В мене також дуже сильно працювала творча інтуїція, відчувала шлях, який мене чекає.

– Завжди прислухалися до себе, до свого внутрішнього голосу?

– Так, скажімо, коли я працювала в Одесі, то старалася бути справді активним диригентом. За три роки продиригувала понад 15 репертуарних вистав, величезну кількість постановок. Всю роботу, яку тільки могла брати, – балети, диригування операми, створення нових цікавих програм, фестивалів, участь у фестивалях – це робила, бо відчувала, що в Одесі буду недовго і мені потрібно використати кожну хвилину творчості у цьому колективі і цьому місті (хоча не могла пояснити, чому). Хто мене знав в Одесі, то можуть підтвердити, що я не звертала увагу на побут. Дали якусь службову квартиру – і добре. Ніколи не старалася осісти, бо відчувала, що потім прийде наступний етап, а побут буде тільки прив’язувати і тримати.

– І наступним вашим етапом була Баварська державна опера?

– Так, працювала музичним помічником генерального музичного директора Кирила Петренка, який зараз вже є майбутнім головним диригентом Берлінської філармонії. Кирило Петренко колись у 18 років як єврейський емігрант з Росії приїхав у Відень і також стартував з нуля, а у 44 роки отримав позицію у найголовнішому оркестрі світу. Можливо, йому щастило, але вважаю, що таланить тим, хто цього заслуговує, досягає щоденною працею. Завжди усвідомлювала, що удачу можна притягнути лише тоді, коли щиро і віддано служити своїй справі. В Мюнхені, так само, як в Одесі, почала здобувати авторитет з нуля – щоденною працею, доведенням, що ти гідний у даний момент посідати цю позицію. Там конкуренція надзвичайно велика. Після двох років роботи у Мюнхені до мене почали вже постійно звертатися різні театри, оркестри із пропозицією розглянути можливість бути головним диригентом. Потихенько почала брати участь в різних конкурсах театрів різного рівня. Це був для мене певний досвід. А з минулого року почастішали запрошення від театрів дуже хорошого рівня. На момент, коли почалося прослуховування в Ґраці, у мене були запити зі шести різних колективів на посаду головного диригента. Але оскільки терміни контрактів звільняються в різний час, то в кожному колективі цей конкурс був на своєму етапі. Тобто, в одному конкурсі шукала перший термін, коли змогла б приїхати і виступити, а в іншому – вже проходила другий тур. Опера Ґраца для мене була в певних пріоритетах. З мого першого виступу там усе пішло настільки легко, на одному диханні, відчуття були, що знаю цей колектив уже дуже давно.

– Що таке прослуховування на головного диригента?

– Дуже часто майже всі театри запрошують спершу продиригувати оперну виставу. Але без репетиції. Тобто, ти приїжджаєш, взагалі не знайомишся з оркестром, знаєш твір, який будеш диригувати, і маєш бути готова. Так вийшло, що ми вибрали «Травіату» Верді. Всі, хто її диригував, знають, що таке, наприклад, ансамблі, великі хорові сцени в кінці другого акту. Там є дуже багато моментів, де потрібно точно знати, як зреагує оркестр, або де ти повинен піти за солістом, або соліст – за тобою і т. д. Отож, моя найперша вистава в опері Ґраца (в інтерпретації дуже відомого німецького режисера Петера Конвічного – дуже оригінальна, там навіть трішки змінена музика) зроблена радше в стилі опери XX сторіччя. В центрі справді стоїть драма куртизанки Віолетти, яка хоче здобути право на жіноче щастя. У фіналі всі солісти розташовані у мене за спиною у глядацькій частині зали. Тобто, я мала диригувати до них зі спини. Є багато таких нюансів, які притаманні лише для цього театру. Тому потрібно було швидко зорієнтуватися у цій постановці. Але приблизно з десятої хвилини вистави я помітила, що музиканти буквально стежать за кожним моїм найменшим жестом і емоцією, намагаються її передати і реагувати. В нас з кожною хвилиною вибудовувалася все більша довіра одне до одного. Дуже переживала, чи зможе хор за мною піти, але всі якимось чином стали одним цілим, відбулася якась магічна реакція. Ми змогли так музикувати, що в кінці вистави були шалені овації публіки.

– Успіх дійства вистави залежить саме від диригента. Але це – здебільшого – чоловіча професія.

– Диригент є центром усієї дії, який наповнює все певним диханням – драмою, всіма живими емоціями. Свідомо обрала фах диригента, бо в мене до цього талант, який, до того ж, мене постійно спрямовував на певний шлях. Коли навчалася в консерваторії у Львові, це був кінець 90-х років, тоді важко було просто вижити. Мої старші колеги казали, що можеш викинути диплом, бо в житті ніде не будеш диригувати, мовляв, за освітою неможливо працювати. Але в мені була певна частка ідеалізму, інтуїції – не знала, яким чином, але попри все розуміла, що без музики жити не зможу і мушу нею займатися. Можливо, тому що я – жінка, бо чоловіки більш прагматичні. Вірила і робила те, що могла в даний момент. Єдине, що справді завжди було моєю тактикою – це переконання, що другого шансу не буде. Тому вважала, що кожен шанс повинна використовувати на всі 100 відсотків. І от після мого виступу в Ґраці наступного дня вийшла публікація в газеті з моїм фото, де було написано, що вистава пройшла настільки успішно, відтак, уже зрозуміло, хто стане фаворитом на посаду головного диригента.

– А які у вас враження від самого міста Ґрац? Наскільки там цінують класичну музику?

– Ґрац – місто дуже особливе, гарне, культурне, з надзвичайною кількістю фестивалів. Оперний театр є серцем міста. Мені було дуже приємно у вільні дні, коли не диригувала, ходити на різні вистави, які відвідує вишукано одягнена публіка. В театрі – зазвичай – аншлаг. Тому для мене надзвичайно велика честь і щастя стати частиною цієї творчої команди. Я висловила величезну вдячність за довіру, яку до мене виявив колектив. Після моєї першої вистави в цій опері через два дні була ще друга. А потім – багатогодинна розмова-дискусія з оркестровою радою і керівництвом театру про мою стратегію як головного диригента. Було розроблено низку запитань, які ставили кожному кандидатові, і вони стосувалися представлення і розповіді про свої переконання як диригента і стратегії щодо театру, а також критику, скажімо, які я помітила слабкі місця в оркестрі.
Також кожному кандидатові ставили запитання про те, як він себе може повести в тій чи іншій ситуації. Після цього оркестр обрав трьох фіналістів, а інших трьох відсіяли. Нас запросили на відкриту репетицію за симфонічною програмою, в якій були такі композитори, як Густав Малер, Вольфганг Амадей Моцарт, і увертюри до оперети «Летюча миша» Йоганна Штрауса. Потім було голосування. А через три дні мені повідомили, що я отримала найбільшу кількість голосів, і чи буду згідна прийняти пропозицію з опери Ґраца. В цей час у мене проходили паралельно конкурси в інших театрах Німеччини, наприклад, у Карлсруе, звідки теж отримала позитивну оцінку. Але я знала, що з різних пропозицій оберу Ґрац, бо одразу закохалася в це місто. Воно дуже подібне до Львова. В Ґраці – дуже сильний університет і багато українців.

– В одному інтерв’ю, розповідаючи про музичну культуру в Європі, ви зауважили, що в Україні режисерської опери нема. Якщо йдеться про рівень класичного мистецтва, то наскільки ми дійсно відстали у цьому плані?

– У сенсі перспектив музичного театру, яким він зараз є в Європі, то в нас це – справді дуже слабка ланка. В Україні молоді люди не мають на чому вчитися, бо вони практично нічого не бачать. Постановки, які йдуть у більшості оперних театрів, якось тепер намагаються осучаснити, щоб привабити публіку. Але в репертуарі українських оперних театрів важко знайти оперу XX сторіччя. Дуже мало у нас творів Ріхарда Вагнера, Ріхарда Штрауса взагалі не виконують, бо вважають надто складним репертуаром, також не йдуть у нас твори Георга Фрідріха Генделя, Антоніо Вівальді тощо. Рівень класичного, театрального мистецтва в Європі є зовсім іншим. І тому вже при першій розмові з художнім керівником в театрі Ґраца я порушила питання про те, чи можу запрошувати, скажімо, на свої постановки так званих госпітантів (людей на стипендію, на невеличких умовах), диригентів і режисерів, – і, зокрема, талановитих українців. Це буде для них величезний досвід. Обов’язково буду про це далі думати.
В Україні є велика проблема з кадрами, бо навіть дуже талановиті музиканти не мають можливостей, імпульсів для розвитку. Мій перший контракт у Баварській державній опері був пробним, на рік з маленькою, як для Мюнхена, зарплатою. Для України це була велика зарплата, але, порівнявши ціни за оренду житла, зрозуміла, що знову приїхала на студентську стипендію. Проте, це була подорож не за гонораром, а за знаннями, щоб вивчити всю технологію сучасного музичного оперного театру.

– В Європі класичну музику цінують, мабуть, значно більше, ніж у нас.

– Так, це в них значно вище поставлено через те, що традиція довша – найстаріші оркестри Європи налічують 700-800 років. В Україні історично не було традиції оркестрової гри. Це – більше західноєвропейська традиція, слов’янам ближчими є спів і хори. Згодом оркестри вже і в нас набули певного розвитку. А зараз, коли відкритий інформаційний простір, і всі кажуть про наші спільні міжнародні перспективи, то одразу помітно, наскільки ми відстали. Мені дуже хочеться, щоб молодь була більше зацікавлена власним розвитком. На жаль, у нас є ще такий флегматизм і відчуття, що хтось прийде і щось за нас зробить. Хочеться від молоді активності, усвідомлення того, що змінити ситуацію в нас можемо тільки ми самі. І я є тому прикладом. Просто треба закочувати рукави і багато працювати.

Довідка

Оксана Линів – український диригент. Перша жінка-диригент на чолі опери Граца.
Народилася 6 січня 1978, у м. Броди, на Львівщині. Донька двох музикантів і онука керівника хору, отримувала з 1992 до 1996 року попередню освіту гри на флейті та диригентства у Школі педпрактики при Львівському державному музичному училищі ім. Станіслава Людкевича у Львові. З 1996 до 2003 рр. навчалася у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка у класі Богдана Дашака, головного диригента Львівської опери. Вже під час її навчання в академії Богдан Дашак зробив її своєю асистенткою.
У 2004 р. брала участь у Першому міжнародному диригентському конкурсі ім. Гу. Малера у м. Бамберг (Німеччина), де здобула 3 премію. Після конкурсу була запрошена на піврічне стажування асистентом головного диригента оркестру Bamberger Symphoniker Дж. Нотта.
Із 2005 до 2009 рр. навчалася в Musikhochschule Carl Maria von Weber в м. Дрезден у класі професора Е. Клемма і закінчила з відзнакою Aufbaustudium та Meisterklasstudium.
Брала участь у численних міжнародних майстер-класах відомих диригентів світу. Була багаторазовим стипендіатом престижних фондів та установ, серед яких – Goethe-Instytut, DAAD, Dresdner Europa Stipendium, Oscar und Vera Ritter-Stiftung, спеціальної німецької стипендії для жінки-диригента вiд Orchesterakademie Bergischessymphoniker та стипендії від Dirigentenforum des Deutschen Musikrates.
У 2006 році на замовлення Німецької Державної радіокомпанії Bayerischer Rundfunk здійснила записи з оркестром Bamberger Symphoniker творів О. Скрябіна «Поема Екстазу», М. де Фалья «Трикутний капелюх» та Л. Сидоренко «Ab Initio».
Як диригент гастролювала в Румунії, Швейцарії, Франції, Японії, Іспанії.
Із 2008 до 2013 рр. працювала в Одеському національному академічному театрі опери та балету, де диригувала більш, ніж 15 репертуарними виставами. Здійснила постановки опер «Паяци» Р. Леонкавалло, Д. Бортнянського «Алкід», балетів на музику Г. Малера та Й. Штрауса «Таємниця Віденського лісу» та Мінкуса «Дон Кіхот».
У 2010 та 2013 роках здійснила записи для архіву Національної радіокомпанії України та для трансляції на Європейських оперних сезонах опер «Іоланта» П. Чайковського, «Ріголетто» Дж. Верді та «Алкід» Д. Бортнянського.
Як оперний диригент успішно виступала в Oper Bonn, Theater Osnabrueck, Dresdner Kammer­buehne, Estonian National Opera, Львівському національному академічному театрі опери та балету.
З вересня 2013 року була запрошена на посаду музичного асистента Генерального музичного директора Баварської Штатсопери (Bayerische Staatsoper).
Як диригент здійснила постановки опер Б. Блахера «Прилив», Дж. Россіні «Граф Орі» та П. Рудерса «Сельма Єжкова» та поновлення вистав В. А. Моцарта «Милосердя Тіта», Б. Мартіну «Мірандоліна», Дж. Верді «Tравіата», Г. Доніцетті «Лючія ді Ламмермур». У сезоні 2015-16 – постановка опери Б. Бріттена «Альберт Херінг» та «Споглядання муру» (перша прем’єра) Хауке Бертхайде.
У липні 2015 року на запрошення Баварського радіо здійснила запис з Бамберзьким симфонічним оркестром програми з творів Бориса Лятошинського.
У грудні 2015 року запрошена бути диригентом-постановником балету П. Чайковського «Лускунчик» у Шведській Королівській опері.
У вересні 2016 року концерт-реквієм «Бабин Яр» з Гамбурзьким симфонічним оркестром та Національною заслуженою академічною капелою «Думка» у Національній опері України – в програмі – «Німецький реквієм» Й. Брамса та «Кадіш-реквієм» Є. Станковича.
У сезоні 2016-17 – постановка Р. Вагнера «Летючий голландець» у Gran Teatro del Liceu в Барселоні.
У лютому 2017 року Оксана Линів була обрана головним диригентом опери Ґраца та філармонійного оркестру Ґраца.