Від редакції:
Сходження на вершину – нелегке заняття, без додаткової підготовки його здійснити неможливо. Як вийти на гору і не опинитися в лікарні (чи й на тому світі) – про це розповідає досвідчена альпіністка Ірина Галай.

На території комплексу «Термальні води «Косино» відбулася прес-конференція Ірини Галай, закарпатки, яка перша з українок піднялася на Еверест. Саме у Косино Ірина проходить відновлення організму після підкорення вершини. Дівчина розповіла про свої досягнення та відповіла на питання журналістів.

Загалом, до сходження, яке відбулося вночі 20 травня, Ірина готувалася цілий рік. Бігала, щоденно ходила до спортзалу, проходила спеціальні тренування, зокрема, і підкорювала менші вершини. При цьому всьому, звісно, найбільше страждали суглоби, які Ірина Галай відновлювала у комплексі «Косино». Каже, що вже відчула ефект цілющої води і прийшла до себе буквально за місяць, тоді як деякі спортсмени три місяці лежать у санаторіях після сходження на Еверест, і їх годують з ложечки. До речі, саме Ірина була першим директором комплексу.

«Не минуло і місяця, а я вже дуже добре виглядаю. Мені багато людей про це кажуть. Я навіть жодного кілограма не втратила на Евересті, а це – нонсенс», – розповіла Ірина. Пояснила, що на висоті 6400 метрів не лише зникає апетит і сон, але і дуже швидко втрачаються сили організму. Її ж ця доля оминула.
«Чим вище ти піднімаєшся, тим складніші умови. Стає менше їжі і води. На великій висоті у нас води не було. Ми пили талий сніг. Та і вода там кип’ятиться дуже довго. На висоті 6400 метрів у нас ще був кухар. Його послуги включені у вартість експедиції. А далі їси те, що сам взяв. Це чіпси, цукерки – щось легке», – розповіла альпіністка.

За її словами, на висоті понад 6400 метрів нести щось вагою понад 10 кілограмів – дуже складне завдання, навіть для чоловіків.

«Це не тому, що я дівчина. Я можу понести більший вантаж, ніж деякі чоловіки. Але там, на висоті, навіть 5 кілограмів врізаються тобі у спину», – згадує Ірина Галай.

Перед сходженням на вершину був досить тривалий період акліматизації. Так, адаптація у базовому таборі тривала декілька ночей. На висоті 5700 метрів був Middle Camp, де альпіністи також провели декілька ночей. «Все йшло поступово. В альпінізмі головне – не поспішати. Але я дуже рвалася вперед, тому для мене це було найважче – чекати», – зауважила дівчина. Каже, особливо її підганяла конкурентка з Чернігова – Тетяна Єловчак, про яку Ірина дізналася за півроку до самого сходження. Та була в іншій групі альпіністів і підкорила вершину через день після нашої землячки.

«Але я все одно б її обігнала, навіть якби ми вирушили в один день. Бо я провела таке міні-розслідування. І вона рухалася повільніше, ніж я», – додала підкорювачка Евересту.

Дівчата на Евересті між собою спілкувалися і вже після сходження через соцмережі привітали одна одну.
На висоті 6400 метрів наша Ірина, до слова, провела 10 ночей, тоді як інші люди витримували тут, максимум, чотири. Каже, її не боліла голова, вона могла їсти за трьох і, загалом, чудово себе почувала. Єдине, було досить нудно.

«На висоті 6400 метрів нема чим зайнятися. Треба просто чекати. Тому ми багато спілкувалися, ходили одне до одного у гості в намети. Мене питали про Росію, звичайно. Але, загалом, там, на тій висоті, політики немає», – розповіла І. Галай. Каже, що зустріла на горі японців, італійців, аргентинців, іспанців, росіян, а тому досить добре вдосконалила англійську мову.

Окрім того, наша землячка провела ніч без кисню у так званому сідлі, аби краще звикнути до умов вершини гори. Потім повернулася на відпочинок у базовий табір, а далі вже вирушила на вершину з рештою групи.

«На Еверест спершу треба піднятися морально, а потім фізично. Є спортсмени, які не можуть піти вище, ніж 4000 метрів. Це так звана гірська хвороба. З нами був Павло з Москви. Він казав, що на висоті 6400 втрачає голос і весь «пливе». Втретє уже пробував піднятися. Але і цього разу все сталося так, як він і казав. Думаю, це він і психологічно себе «накрутив», – припустила Ірина.

Загалом же, за її словами, досить багато людей не доходять до вершини і повертаються. Часто через погане спорядження, яке при вітрі і температурі 60 градусів продуває за декілька хвилин.

«Треба бути готовим, що на Евересті є черга. Іноді треба чекати, коли людина перед тобою йде. Хвилину пройде і півгодини віддихується. І так далі. Тому потрібно бути дуже добре вдягненим», – розповіла Ірина.

Додала також, що загальна вага спорядження складає приблизно 80 кілограмів. Одне лише взуття – 2,5 кілограма кожне.

Від штурмового табору до самої вершини Ірина йшла з 10 год. 30 хв. вечора до 6 год. ранку, хоча мова йде про 500 метрів. Але для цього потрібно було пройти гірським хребтом і підкорити вершину. На самій вершині група перебувала близько 20 хвилин. Там Ірина Галай встигла пофотографуватися з українським прапором, прапором Косино (який привезла назад до комплексу), зателефонувати рідним та друзям зі спеціального супутникового телефону.

Досить важким і тривалим був і спуск з вершини, який також тривав приблизно десять годин.

«Я бачила тіла загиблих, коли ми спускалися. Їх усі там бачать. Мороз все зберігає, і вони лежать там багато років. Але дуже дорого коштує, щоб їх зняти. Місцеві шерпи часто гинули, коли пробували це зробити. Я навіть думаю, що це такий антураж гори. Якби місцева влада або родичі захотіли, вони могли б організувати якусь спеціальну експедицію», – припустила Ірина.

Шерпи, до слова, це люди, які супроводжують учасників експедиції, а головна їхня функція – носити речі. Вони – місцеві люди, які добре пристосовані до походів у гори. Шерп Ірини, наприклад, сходив на Еверест уже дванадцятий раз. Загалом же, непальські шерпи альпіністці дуже сподобалися. Під час сходження на Еверест разом із шерпами на горі було приблизно 300 людей.

Тут варто згадати, що це прибутковий бізнес для Китаю і Непалу. Так, Ірині сходження обійшлося у 65 тисяч доларів.

У майбутньому Ірина Галай не планує зупинятися. Каже, що Еверест, може, і найвища гора, але не найскладніша технічно. Тому у цьому плані дівчина бачить перед собою ще цілу низку завдань і викликів. Зокрема, хоче отримати золотий льодоруб (альпіністський «Оскар») за проходження на Еверест новим скелястим маршрутом.

Сходження Ірини Галай підтверджене сертифікатом Китаю, національним реєстром рекордів України, а також численними фото і відео. Дівчина закликає всіх відпочивати і лікуватися у Косино, адже сама відчула цілющі властивості цієї води.