Після огляду всіх особливостей дисбалансу і побічних ефектів злиття (особливо якщо вони з’являються в політичних новинах, та ще й ледь чи не щогодини) чимало людей починає задумуватися: а може ну його до біса? Злиття, країну, кохання, політику… Звісно, що ця думка хибна:)

Одне з найпростіших питань: а що може дати кохання, окрім приливу ендорфінів? Ну подумаєш, стрес буде гострішим – але ж наскільки менше проблем? Ну, не буде «зворотного зв’язку» – але що ж, я за собою власними очима не простежу? Без всіх цих «телячих ніжностей» і непотрібних драм…
Справа не тільки у зворотному зв’язку. У злитті – без якого нема кохання, але й тоталітарну державу без цього явища побудувати тяжко – є багато різних нюансів. Спробуймо розглянути найважливіші з них.

Почнемо традиційно здалеку.
Всі знають, що сперечатися з дурнем – собі дорожче. Не на одному державному чиновнику перевірено. Однак чи пробували ви сперечатися з розумною людиною – доктором наук, для прикладу – і переконати її змінити думку на цілковито протилежну у життєво важливій для цієї людини сфері?
Той, хто це намагався зробити, знає одну важливу річ: суто логічними аргументами людину ні в чому не переконаєш. Логікою, і це кожен філософ підтвердить, можна довести абсолютно все – навіть що крокодили в на Північний Полюс можуть літати. Але переконати самим лише «раціо» дуже складно, навіть якщо ваші аргументи і логіка бездоганні.
Для переконування просто необхідні емоції. А це вже буде не переконування, а злиття.
Виняток – коли співрозмовник приходить вже зі своїми емоціями. Тоді це буде злиття «на пальному» співрозмовника.
Саме тому харизматичним засранцям вдається переконати натовп набагато швидше, ніж чесним і скромним «трудягам», або працьовитим харизматикам, до яких у натовпу є упередження. Харизматичний засранець приходить вже зі своїми емоціями, і він в цих емоціях настільки переконаний, що захоплює своїм потоком дуже і дуже багатьох.
Крім тих, у кого вже є свої емоції на тему засранців.

Якщо хочете поекспериментувати на цю тему – покажіть людині, котра не дуже цікавиться українською політикою, відео старого інтерв’ю Мустафи Найєма з Геннадієм Кернесом за січень 2014 року. Хто з них буде переконливішим?
(Ще однією цікавою ілюстрацією було б порівняння фактичних досягнень Тимошенко і Порошенка, але, на жаль, емоційні упередження на цю тему вляжуться хіба років через 10). Кернес, до речі, досі є мером Харкова, тобто місто, в котрому дуже і дуже багато вчених, йому вдалося переконати у своїй правоті одним пальцем лівої ноги.
І саме тому доволі багато вчених у Росії зараз підтримують Путіна – проти емоційного потоку цього засранця у багатьох просто не вистачило інтелекту – але інтелекту емоційного.
На цей емоційний інтелект в суспільстві дедалі частіше почали звертати увагу – однак до чіткого розуміння цього явища і вивчення його в школі ще доволі далеко.
Тим не менш, саме емоції є ключовими не тільки у розвитку інтелекту – а й у будь-якому розвитку. Щоправда, не завжди це емоції позитивні – але тут вже як пощастить.
Загальновідомо, що вчитель, залюблений у свій предмет, швидше навчить дітей, ніж вчитель ерудований, але байдужий.
Так і працює механізм злиття – коли дітей підхоплює потік вчительських емоцій, і знання піхоплюються з півоберта.
Однак працює це не тільки у навчанні.

Загалом саме явище злиття можна поділити на три різновиди, точніше – на три стадії.

Перша – це злиття нарцисичне, характерне для дітей.

Коли інша людина розглядається як частина себе – рука чи нога. Кілька років тому, у 2012 році, ми прискіпливо розглядали цей феномен. Таке злиття часом призводить до цікавих, навіть магічних ефектів. Зокрема, деякі відчайдухи навіть кріликів лікують, уявляючи крілика продовженням себе – і це спрацьовує! Мозок до таких фокусів доволі сприйнятливий – зокрема, він запросто може ненароком почати розглядати ваш ноутбук як продовження ваших рук. Біда в тому, що в стосунках людини й іншої людини (а не кролика чи ноутбука) так злиття рано чи пізно спричинить дисбаланс – зі сварками, скаженими ревнощами чи хоча б тихими підлянками.
А обурення людини, котра раптом запідозрила, що її «частина тіла» претендує на власну волю і власну поведінку – страшна річ. Ще більш страшна тим, що «власник непокірної частини тіла» буде всіляко намагатися «раціоналізувати», тобто пояснити своє обурення людям, та й собі, цілком раціональними, на його думку, причинами. Наприклад, що підлі сектантки-подруги напоїли дружину чар-зіллям, і змусили хотіти ходити на роботу. А без чар-зілля сиділа би собі вдома тихенько, і з радістю та ентузіазмом шкарпетки чоловіку прасувала… «Раціоналізації» причин нарцисичного обурення на тему, чому то Україна раптом перехотіла бути «додатковим органом» Росії, в інтернеті більше ніж достатньо. Печиво Нуланд, американські апельсини, зомбування хунти – це все спроби раціоналізувати і пояснити собі звичайне нарцисичне обурення. Таке, яке виникає у трьохрічної дитини, коли мама раптом почала приділяти увагу татові, або ще й якійсь тітці, яка в гості приперлася. Коли замість дитини аналогічну арію видають цілком дорослі родичі з РФ – тоді й стає помітно, чому надовго затримуватися на цій стадії розвитку механізму злиття не варто.

Друга стадія – злиття Учня і Учителя (авторитета, вождя, рятівника, месії, гуру і т.д.).

Це вже ліпший варіант, однак добрий він тільки тоді, коли у Вчителя і справді є чому навчитися – і коли між вчителем і учнем є дистанція. Одна з найбільших проблем у цьому випадку – насильство, психологічне чи фізичне. Учень може це насильство навіть не помітити, або ж вважати що «є за що», і навіть більше – що саме насильство і робить його досконалішим і мудрішим, а без насильства «наука не піде». Якщо учень вже пройшов подібну школу в іншого «гуру» – то буде навіть всіляко заохочувати таке ставлення. І лихо буде вчителю, якщо він цій спокусі піддасться.

Фокус в тому, що як тільки злиття закінчується – чари спадають. Учень відразу починає підраховувати моральні збитки, аж до найменшого копняка, і прагнути компенсації, зазвичай – з чималими відсотками. Якщо вождь до того часу встиг померти, його культ будуть радісно розвінчувати. Якщо кохана вже пішла, але не відійшла далеко, її як мінімум звинуватять у відьмацтві. Мовляв, як то я міг стільки років так жити і терпіти таке приниження? Не інакше, як причарувала. І, до речі, не без того буває – якщо кохана при цьому загрузла на попередній стадії, то коханий навряд чи буде більш захищеним від гіпнозу злиття, ніж хворий кролик.
Аналогічно поводиться жертва сімейного насильства – допоки чари не спадуть, її від насильника відірвати неможливо, вона буде його захищати і всіляко вигороджувати. Але якщо раптом злиття щезне – за цілісність його шкури не варто ручатися. Навіть якщо жертва йому нічого не робитиме – її обурених емоцій може виявитися цілком достатньо, щоб цеглина на його шляху надумала покинути своє місце постійного перебування в бік його голови….
Аналогічною може бути ситуація і в сімейних стосунках. Якщо мама не помітила, що злиття вже скінчилося, і далі продовжує читати дитяті повчальні лекції – то реакція дитяти може бути найрізноманітнішою. Особливо якщо ще трохи – і дитяті пора на пенсію, а тут дитя виявить, що у нього й підліткового віку ще не було…

Те ж саме коїться і у міжнародних стосунках. Народ, котрий вперто вважає, що він мусить бути духовним гуру для всіх народів, цілком може взятися за ядерну кнопку, щоб переконати в цьому непокірних потенційних учнів. До слова, більшість навіть найбільш «просунутих» російських інтелігентів рівноправні стосунки Росії й інших країн просто не розглядають. Для них або Росія – то є духовний гуру, або ж їй всі винні (причини, з якої саме причини винні, можуть бути найрізноманітнішими).
 А якщо гуру, або кредитор – ну то вже просто гріх насильство не застосувати…
Тим не менш, саме ця модель – учителя й учня – є найбільш поширеною, і наразі найкраще працює, коли потрібно людину до чогось заохотити або чомусь навчити. Секти – ті й взагалі свідомість неофітів переформатовують з півоберту. Зазвичай навіть неабияк вдосконалюють учнів у тому процесі. Але побічні ефекти від них у більшості випадків є набагато більшими, ніж потенційна користь.

Третя стадія – рівноправні стосунки.

Якщо придивитися уважно, то дві попередні моделі відрізняються образом власного «Я» у стосунках.
В першій моделі в людини є тільки «Я» і його додатки, руки-ноги-клавіатура-гаманець-пралка-житниця. Жодного натяку на «Ти». Поява «Ти» в таких стосунках власника «Я» просто обурює до глибини душі – і доводить до сказу.
У другій моделі в учня є тільки «Ви», і дуже часто – жодного натяку на «Я». Зате життєві «програми» з «жорсткого диску» вчителя учень копіює собі «на диск» прямо пропорційно до сили злиття, іноді – з точністю до коми. На якийсь час учень користується мізками вчителя як своїми власними. Якщо вчитель розумник-спортсмен-науковець-кухар, то для учня це корисно. Але якщо Елізу Дуліттл в процесі випилювання копії Афродіти били чи принижували – ну то Хіггінсу буде непереливки… А от якщо на «жорсткому диску» вчителя були серйозні «віруси» – то тут вже непереливки буде учневі…

Все це змушує згадати знову про функціональну асиметрію півкуль головного мозку – одна півкуля відповідає за «Я», інша – за «Ти». Працюють вони по черзі, точніше, якийсь період перша працює на 80%, друга – на 20%, потім вони міняються ролями. До речі, так працюють в організмі майже всі парні органи, для прикладу, нирки. Як тільки емоції і логіка поміняються місцями – то, образно кажучи, чинна влада відразу починає перевіряти роботу попередників, і якщо ті встигли накоїти лиха – то буде серйозний розбір польотів.
Але в країнах, де влада знає, що наступники ретельно перевірятимуть її роботу, ця влада не дуже нахабніє зазвичай.
Відтак зрозумілішим стає секрет рівноправних стосунків чи то в коханні, чи то у дружбі, чи то в родині: «Я» і «Ти» мають бути на рівних умовах.
Щоправда, для цього потрібно, щоб співрозмовники були на рівні – не плані грошей, а хоча б у плані інших ресурсів, інтелектуальних, комунікаційних, творчих і так далі. В ідеалі співрозмовники мали би доповнювати і «підтягувати» одне одного, розвиваючись хоч і не в один бік, але маючи щось спільне. Якщо ж таких ресурсів нема, єдиний спосіб підтримування стосунків, щоб не скотитися в дисбаланс – це дистанція і нарощування власних ресурсів.

Стосунки в коханні століттями «заточувалися» в багатьох країнах під нерівноправні, так само століттями в багатьох країнах громадян «заточували» під рабську покору цареві-султану-королю. На диво, українське «моя хата скраю» (читай: не треба мені зайвих додаткових органів) і «два івани – три гетьмани» (читай: ніхто мені не авторитет) хоч і зробило державу слабшою, однак дало певний імунітет від хвороб перших двох стадій розвитку злиття. Але, з іншого боку, наша загальнодержавна ситуація дуже гарно ілюструє, що тільки сам лишень психологічний імунітет без ресурсів (читай – армії і науково-технічного прогресу) у випадку спроб злиття (або й поглинання) мало чим допоможе…