Ми продовжуємо розмову про причини російського тоталітаризму – і про особливості масової тоталітарної культури. Наприклад, рекламних відео, в яких діти катують батьків, аби лишень ті відвели малечу в «Центральний дитячий магазин на Луб’янці».

Російських журналістів із помірної meduza.io (колишній колектив Ленти.ру) вразив креатив московських маркетологів. Центральний дитячий магазин на Луб’янці (до реконструкції там розташовувався «Дитячий світ») зняв серію рекламних роликів до свого відкриття. У них показано, як діти влаштовують імпровізовані допити своїх батьків, спонукаючи їх до поїздки в магазин. В одному з роликів демонструється, як діти переходять від допиту до тортур у вигляді плачу: це в ролику називається «застосувати тиск». Після того, як дорослі починають благати про помилування, їм повідомляють, що сім’я їде на Луб’янку. У заставці в кінці відео звучить слоган «Любиш дитину? Відведи на Луб’янку!»

Минулого разу ми почали з опису психологічного феномену злиття – саме він і лежить в основі процесів, котрі приводять суспільство до тоталітаризму.
Феномен доволі цікавий – без злиття не може бути ні кохання, ні любові. Однак варто тільки трішки «переборщити» з цією справою – і починають давати про себе знати доволі неприємні речі.

Психолог Марина Комісарова називає такий феномен у стосунках «дисбалансом». Він з’являється тоді, коли зацікавленість у стосунках починає ставати нерівномірною. Людині з мінусовим балансом (назвемо її «мінусом») починає здаватися, що весь світ обертається навколо людини з додатнім балансом (назвімо її «плюсом»).
Мінус багато думає про плюса, дивиться на нього великими очима, разом з тим, зростає його потреба у близьких стосунках, ілюзії ростуть, як на дріжджах. Плюс для мінуса – ідеал, від одного його слова світ стає прекрасним.
А от мінус для плюса стає обтяжливою ношею. Якщо на початку стосунків увага мінуса тішила самолюбство – то з наростанням дисбалансу ця увага починає заважати і навіть дратувати. Плюс не може піти геть – шкода покидати комфортне місце, але ніц не може вдіяти з роздратуванням…

Мовою фінансів – чим більше мінус вкладає в плюса, тим більшою є інфляція, тим менше плюс цінує старання мінуса. Мінус не може змусити плюса більше шанувати докладені ним зусилля – він може тільки зменшити (або й взагалі урізати) свої інвестиції… Так би мовити, створити дефіцит на ринку. Якщо послуги були унікальними – клієнт повернеться…

Весь фокус в тому, що самопочуття людини є реакцією на те, як до неї ставляться найближчі люди. Якщо люблять і цінують – самооцінка зростає, з’являється натхнення, є енергія для того, щоб жити і розвиватися. Якщо ж не цінують – процес іде в інший бік.
Певний час мінусові допомагають жити ілюзії – він ігнорує роздратування плюса, просто не бачить його, в його світі плюс його любить, і все от-от буде прекрасно.
Плюсові допомагає жити обожнювання мінуса, однак плюс не усвідомлює цього, він відчуває тільки те, що його роздратування є перешкодою для того, щоб повністю поринути в комфорт, він шукає причини цього роздратування… Так виникають сварки на пустому місці.

Якщо мінус раптом позбудеться своїх ілюзій, і припинить «інвестувати» в плюса свої думки, час, працю і натхнення, обірве стосунки, почне «інвестувати» в себе і своє життя… То через якийсь час плюс повернеться – і навіть сам не розумітиме, що ж його так потягнуло назад.

На цьому ´рунтуються безконечні поради для покинутих закоханих – змініть зачіску, відволічіться, знайдіть собі хобі, і т. д. Єдине, чого не враховують автори цих порад – це те, що повертатиметься «плюс» не до «коханої половинки», а до джерела енергії, зарядного пристрою. Тільки-но енергії стане забагато – і все, кохання розтане, як сніг біля теплотраси. Нічого особистого – всього лишень «автопілот», автоматичний алгоритм людської поведінки, котрий природа поставила нам «за замовчуванням».

А все чому? Та тому що людина просто не знає, куди витрачати свою енергію. Не вміє займатися собою, не вміє вчитися. Душевним багатієм не так вже й просто бути – енергію психіки в банк не покладеш, нею треба користуватися, інакше власника таких величезних запасів просто розірве на шматки. Життєва енергія – це не валізи з грошима, це бурхлива річка, котру треба розвести в різні «рукави», дати їй кілька русел, щоб вона не знесла все на своєму шляху. Таку енергію треба не просто акумулювати, а регулярно в щось вкладати… От і намагаються люди багато не набирати – бо жити на повну силу не вміють.

Для того, щоб взагалі не користуватися «інвестиціями» закоханих в тебе людей, якщо не відчуваєш взаємності – для цього потрібні певні етичні принципи. Їх багатьом бракує. Тяжко встати і піти з місця, яке обіцяє стати дуже комфортним. Та й взагалі без енергії кохання жити тяжко. А для того, щоб користуватися інвестицією з одного джерела, але на повну силу – тут вже навіть етичних принципів забракне, тут треба вміти розпоряджатися своєю енергією. (Інакше стосунки можуть виглядати ідеально збоку, однак в душі – то буде суцільне пекло). А це справа для багатьох незрозуміла – от і намагаються хапати шматочками з різних кошиків…

Щоправда, деякі «мінуси» після 20 серій «розставань і повернень» (котрі зазвичай супроводжуються криками і бурхливими італійськими пристрастями) починають розуміти суть процесу – і годують «плюса» маленькими порціями енергії.
Значна кількість пар інтуїтивно вчаться «змінювати полюси» – в такому процесі італійські пристрасті забезпечені на кілька років, якщо не на кілька десятиліть.
Ще частина після бурхливого роману пристроюється на роль плюса, і самі собі самоконтролем обрізають апетити. Мовляв, головне – щоб мене любили і створювали мені комфорт, а любов я собі і поза стосунками знайду. І в «побічні стосунки» така людина вже не вкладатиметься на повну силу – з одного боку, залежності не виникає, з іншого – ніяких особливих почуттів…

(До речі, дисбаланс може виникати не тільки в особистому житті – а й на роботі, в дружбі, стосунках батьків і дітей… В останньому випадку сцени з’ясовування стосунків можуть бути навіть більш бурхливими, ніж стосунки закоханих, однак романтичними їх назвати тяжко. І от що цікаво – московські «креативники» у своєму ролику «Любиш дитину? Відведи на Луб’янку!» спробували «виправити» той дисбаланс, котрий зазвичай виникає між батьками і малими дітьми. Батьків і дітей поміняли місцями, та ще й додали лозунг, від котрого в адекватних батьків мороз поза шкірою піде. Цікава вийшла перевірка народу на глибину неадекватності…)

Рано чи пізно більшість приходить до стану, котрий Комісарова назвала «дефолтом» – ні особливих пристрастей, ні особливих бажань, ні особливого роздратування…
Але ж енергію звідкись брати потрібно. Треба ж мати якийсь ідеал людини в житті. Такий, щоб можна було навішати на нього купу ілюзій – але ідеал має бути далеким, як Полярне коло, щоб ілюзії трималися якомога довше.

В таких випадках фігура диктатора – то якраз те, що треба. А якщо та фігура ще й забезпечує екстрим… Самого диктатора з часом, до речі, закохані очі громадян починають дратувати. Не те щоб сильно, але… Але екстрим він їм забезпечить.
В соцмережах довго ходила розповідь мешканця російської «глибинки», котрий пояснював, чому росіяни з провінцій рвуться воювати на Донбас – бо в їхньому одноманітному і нецікавому житті це – чи не єдина справжня ПРИГОДА. Все решта – короткі побігеньки між кіоском з горілкою, ліжком і туалетом, сірість і одноманітність.
От так і виникає соціальна психологічна епідемія.
І загалом ні рівень освіти, ні рівень фінансового забезпечення, ні соціальний статус від цієї біди не рятують. Сірість і одноманітність життя буває скрізь. Культ особи перемелює і інтелігенцію, і творчу еліту, і науковців. Рятує тільки цілісність особистості, вміння отримувати енергію від світу без ілюзій – і вміння отриманою енергією користуватися.

За великим рахунком, громадянам, котрі «ведуться» на культ особи, не потрібен мудрий правитель, котрий скеровуватиме їхню життєву енергію на добре діло, і в такий спосіб її примножуватиме. Вони не вміють нею керувати – а надлишок некерованої життєвої енергії може і розірвати зсередини. Набагато простіше «віддати» надлишок життєвих сил в бездонну бочку культу особи…
Загалом справа виглядала б вкрай кепсько, однак є обнадійливі моменти.
Вченим давно було відомо, що для тоталітарного мислення ключовим є нерівномірність розвитку функцій, котрі зазвичай в людини розвиваються у вигляді функціональної асиметрії півкуль головного мозку. Простіше кажучи, коли людина або забагато сприймає, і мало аналізує, або забагато аналізує, і мало сприймає. Тоді в людини порушується вміння адекватно пристосовуватися до світу і до себе.
Комісарова звернула увагу на одну з пар функціональної асиметрії.

«Уявіть собі коло, поділене на дві вертикальні половинки, світлу і темну, як інь-янь.
Права половина – сфера волі, відповідальності, розуму, принципів, – янь. Ліва половинка – сфера спонтанності, почуттів, хаосу – інь. Можна не звертатися до езотеричних янів і янів, а просто зрозуміти, що ліва частина – це сфера почуттів, а права частина – волі. В ідеалі ці дві частини повинні бути в балансі, тобто рівні. Саме тоді людина є гармонійною істотою. Якщо в парі обом вдається підтримувати внутрішню гармонію, баланс двох цих половинок, то і між ними баланс, і навпаки – баланс між партнерами допомагає підтримувати баланс кожного. Якщо сфера почуттів починає витісняти вольову сферу або навпаки, виникає дисбаланс.
Зверніть увагу: дві дисгармонійні істоти (одна з надлишком янь, друга з надлишком інь) не можуть утворити гармонійну пару, вони хворі. Якщо в одного сильний перекіс і права частина набагато більша, ніж ліва, перекіс незабаром виникне і в другого, або другий вилетить з поля. Перекіс на перекіс не дають ніякої гармонії в парі, а посилюють перекоси один одного. Мужність і жіночність не впливають (і як такі ніколи не впливали, навіть в традиційної моделі) на баланс волі і почуттів кожного, вони впливають лише на форму прояву, а баланс повинен бути в кожному окремо і в парі в цілому, незважаючи на своєрідність кожного і в особистісному, і в гендерному планах.
Мінусом з приблизно рівною мірою ймовірності може стати і чоловік, і жінка, як і плюсом, незважаючи на всі гендерні особливості. Гендерні особливості будуть впливати тільки на форму прояву мінусових і плюсових рис жінки і чоловіка.»

Так от, що цікаво – у росіян, як то вже давно відомо, є перекіс в парі контроль – спонтанність у бік спонтанності. Другу світову розв’язали німці, у котрих в цій же парі був перекіс у бік контролю…