Продовження. Початок – у № 248

П’яте: Престижність почуттів

У давні часи шлюб був раціональною справою; все полягало у поєднанні вашого шматка землі з їхнім. Це було холодно, безжально і не пов’язано з щастям головних дійових осіб. Ми все ще цим травмовані.
Ми інстинктивно замінили шлюб з розрахунку романтичним шлюбом. Це, відповідно, диктує, що єдиним шляхом до шлюбу мають бути почуття однієї людини до іншої. Якщо хтось відчуває, що «любить» – цього достатньо. Більше жодних запитань. Почуття відсвяткували тріумф. Інші, поважаючи, тільки аплодують їхній появі, як можна поважати сходження божественного духу. Батьки, можливо, і нажахані, але і вони повинні припускати, що істину знає тільки пара. У нас впродовж останніх трьохсот років виробилася колективна реакція на тисячі років нещадного втручання, що грунтувалося на забобонах, снобізмі і браку уяви.
Порожній «шлюб з розрахунку» був настільки педантичним і завбачливим, що однією з особливостей шлюбу з почуттів є те, що людина вже не повинна думати, чому вона одружується. Аналіз рішення є «не-романтичним». Розписування таблиці «за» і «проти» видається абсурдним і холодним. Найромантичніша річ – висловити пропозицію швидко і раптово, можливо, протягом одного або декількох тижнів, поки є ентузіазм – без якогось шансу на жахливі «роздуми», які гарантували смуток людям протягом тисяч років до того. Нерозсудливість сценарію є таким же знаком, що із шлюбом все буде гаразд саме тому, що старий тип «безпеки» був небезпекою для щастя.

Шосте: Ми не ходимо в Школи любові

Настав час для третього типу шлюбу. Шлюбу з врахуванням психології. Такого, при якому одружуються не заради землі, і не тільки через «почуття», але тільки тоді, коли «почуття» пройшло правильну перевірку під егідою зрілої усвідомленості психології себе й іншого.
Наразі ми одружуємося без будь-якої інформації. Ми майже не читаємо книги на спеціальні теми, не проводимо достатньо часу з дітьми, не допитуємо строго інші одружені пари і щиро не розмовляємо з розлученими. Ми йдемо на це без якогось внутрішнього розуміння причин, чому шлюб розпадається, крім того, що припускаємо дурість або брак уяви учасників.
В епоху шлюбу з розрахунку розглядали наступні критерії:
– хто батьки;
– скільки у них землі;
– наскільки вони культурно близькі.
У романтичну епоху дивилися на наступні знаки, що показують, чи все правильно:
– не можуть припинити думати про коханого;
– відчувають сексуальну пристрасть;
– подобаються одне одному;
– можуть довго спілкуватися.
Нам потрібен новий набір критеріїв. Ми повинні дізнатися:
– у чому вони божевільні;
– як вони зможуть виховувати разом дітей;
– як вони зможуть разом розвиватися;
– як вони зможуть залишатися друзями.

Сьоме: Ми хочемо заморозити щастя

Ми приречено і відчайдушно наполягаємо на тому, щоб зробити приємні речі постійними. Ми хочемо мати машину, яка нам подобається, ми хочемо жити в країні, яка нам подобається як туристам. І хочемо вступити в шлюб з людиною, з якою ми приголомшливо проводимо час.

Alfred Sisley, The Watering Place at Marly-le-Roi, 1875

Ми уявляємо, що шлюб – гарант щастя, яким ми з кимсь насолоджуємося. Що він зробить перманентним те, що за інших умов є швидкоплинним. Це допоможе нам «піймати у пляшку» радість – ту радість, яку ми відчували, коли ідея зробити пропозицію вперше прийшла нам у голову: в Венеції, в лагуні, на яхті, з вечірнім сонцем, котре кидало золоті відблиски на все море, думаючи про вечерю у маленькому рибному ресторані, в обіймах з коханою людиною в кашеміровому светрі... Ми одружуємося, щоб зробити це почуття постійним.
На жаль, немає причинно-наслідкового зв’язку між шлюбом і цими почуттями. Почуття були через Венецію, пори року, відпочинок від роботи, задоволення від вечері, два місяці знайомства з кимсь... Жодну з цих обставин не гарантує шлюб.
Шлюб взагалі не зберігає моменти. Цей момент залежить від того, що ви когось знаєте тільки трохи, що ви не працюєте, що ви зупинилися в прекрасному готелі біля Canal Grande, що у вас був прекрасний вечір у музеї Гуггенхайма, що ви тільки що їли шоколадне морозиво...
Шлюб не має сили зберегти стосунки на цій прекрасній стадії. Він не керує інгредієнтами нашого щастя у цій точці. Насправді шлюб буде рішуче рухати наші стосунки в іншу, абсолютно відмінну точку: життя в передмісті, довге спілкування, двоє маленьких дітей. Єдине, що буде спільне – партнер. І це може бути неправильним інгредієнтом у цій пляшці.
У художників-імпресіоністів 19 сторіччя була прихована філософія скороминущості, яка вказує нам мудрий напрямок. Вони вважали, що щастя –швидкоминуче, як вбудована якість існування, і могли б допомогти змиритися з цим.
Картина Сіслея, що зображає сцену французької зими, фокусується на привабливих, але абсолютно невловимих речах. Під час заходу сонце от-от зникне за обрієм. Світіння неба на короткий час робить голі гілки менш жорсткими. Сніг – у тихій гармонії зі сірою стіною; холод здається спокійним, навіть хвилюючим. Через кілька хвилин настане ніч.
Імпресіоністів цікавив той факт, що речі, які ми найбільше любимо – мінливі, вони тривають дуже недовго і потім зникають. Вони відзначають той вид щастя, який, швидше, триває кілька хвилин, ніж років. Сніг на картині виглядає приємно, але він розтане. У цей момент небо прекрасне, але воно ось-ось потемніє. Цей стиль у мистецтві розвиває навик, який поширюється за межі самого мистецтва, навик прийняття та акцентування уваги на коротких моментах задоволення.
Пікові моменти життя короткі. Щастя не постачається у вигляді багаторічних блоків. Під керівництвом імпресіоністів ми могли б бути готові прийняти окремі моменти щоденного раю, які ми зустрічаємо на нашому шляху, не роблячи помилки, що вони назавжди, без необхідності перетворення їх у «шлюб».

Восьме: Ми думаємо, що ми – особливі

Статистика не обнадіює. Кожен бачить перед собою достатньо прикладів жахливих шлюбів. Ми бачимо своїх друзів, які намагаються зберегти шлюби і розходяться. Всі добре знають, що, загалом, шлюби переходять через величезні труднощі. І все ж таки, ми не так легко застосовуємо це знання до себе. Спеціально про це не кажучи, ми припускаємо, що це – правила, які стосуються інших людей.
Навіть якщо статистика свідчить: шанс, що шлюб розпадеться – один до двох – це здається прийнятним; особливо, якщо ми закохані – здається, що шанси є значно вищими. Кохану людину вважаємо однією на мільйон. А з такою виграшною комбінацією ставка на шлюб здається абсолютно виправданою.
Ми безмовно викреслюємо себе з узагальнень. І ніхто нас у цьому не звинувачує. Але ми можемо припустити, що й ми можемо потрапити під вплив статистики, від такого припущення ми тільки виграємо.

Дев’яте: Ми хочемо перестати думати про любов

Швидше за все, у нас було кілька років турбулентності в особистому житті перед тим, як ми одружилися. Ми намагалися бути разом з людьми, яким не подобалися, починали і руйнували союзи, ходили на нескінченні вечірки з надією когось зустріти, пізнавали хвилювання і гіркі розчарування.
Не дивно, що в якийсь момент нам це набридає. Частина причин, через які ми хочемо вступити в шлюб – послабити всепоглинаючі задушливі обійми любові на наших душах. Ми виснажені мелодрамами і потрясіннями, які нікуди не ведуть. Інші труднощі не дають нам спокою. Ми сподіваємося, що шлюб покладе край хворобливому пануванню любові у нашому житті.
Цього не буде і не може бути: в шлюбі також багато сумнівів, сподівань, страху знедоленої людини і зрад, скільки і в самотньому житті. Тільки збоку шлюб виглядає мирним, небагатим на події і приємно нудним.

****

Підготовка до шлюбу, в ідеалі, є просвітницьким завданням, яке, загалом, лежить на культурі. Ми припинили вірити у династичні шлюби. Ми починаємо бачити недоліки романтичного шлюбу. Надходить час психологічних шлюбів.