Буря на Сонці, зафіксована 24 вересня 2014 року. Фото з сайту NASA

Сонячний вітер

Відволічімося трошки від війни – і погляньмо в небо. Можливо, воно підкаже нам щось цікаве…. Ми вже якось писали про те, як сучасна наука підтверджує твердження давніх філософів про глибоку внутрішню єдність мікрокосму і макрокосму. І як події у далеких світах позначаються на нашому буденному житті. Цього разу спробуймо поглянути, як впливають на наш світ – і на Україну зокрема – магнітні бурі.


На Форумі видавців пощастило відшукати книжку, за якою довелося полювати кільканадцять років – «Земля і Космос. Земне відлуння космічних буревіїв» Олександра Чижевського. Написана у 1936 році, книга досі не втратила актуальності, а наукові праці Чижевського досі лишається одними з провідних у цій галузі.
Наступного року – 2015-го – буде рівно сторіччя з того моменту, коли Чижевський взявся систематично досліджувати вплив електромагнітних перетурбацій, і, зокрема, «діяльності» Сонця на виникнення, поширення та інтенсивність епідемій.
Вчений досліджував взаємозв’язки між сонячними бурями та епідеміями холери і грипу, далі підійшла черга до дифтерії, чуми, менінгіту, нарешті, до загальних співвідношень між смертністю і рівнем напруженості електромагнітного поля атмосфери.
Так вчений дійшов до висновку, котрий вам підтвердить кожен біолог: життєві функції патогенних організмів перебувають у прямому зв’язку з  електромагнітними перетурбаціями в космічному просторі.
Всі ми – частинки космосу, і наші хвороби – не виняток.

З часів Чижевського описані ним факти не тільки не втратили актуальності, а набули ще більшої гостроти, тож потребують активних досліджень.
В Росії працюють цілі групи вчених, котрі досліджують вплив змін в сонячній активності на живу природу Землі, і на людей – зокрема. Чесно кажучи, якщо пильно придивитися до поведінки більшості громадян в Росії – починаєш підозрювати, що ті групи російських геліобіологів і геліопсихологів щось там не зовсім правильне, а точніше – не зовсім гуманне надосліджували… Однак, повернімося до Чижевського і до предмету його досліджень.

За ті майже сто років, котрі минули з того часу, як вчений почав активно цікавитися збуреннями на Сонці, уявлення науки про сонячні збурення дещо змінилися.
Зокрема, з’ясувалося, що доволі сильний вплив на Землю має так званий сонячний вітер. Власне, самі процеси зустрічі нашої планети з цим вітром вивчені не дуже добре. Однак на міжпланетне магнітне поле впливає саме він.
Для довідки – тим, хто не дуже добре знає астрофізику. : )
Сонячний вітер — потік іонізованих частинок, який виділяється із сонячної корони зі швидкістю 300–1200 км/с у навколишній простір у всіх напрямках. Рух цих частинок викривлює магнітне поле Сонця, Землі та галактики і галактичний вітер. Водночас, магнітне поле Сонця уповільнює сонячний вітер, зменшуючи його дальність.
Але, як то не дивно, віддаляючись від поверхні Сонця, сонячний вітер не тільки не сповільнюється, але навпаки, проходить через сонячну корону – і одразу прискорюється втричі.
За деякими гіпотезами, причиною прискорення сонячного вітру є так звані іонні циклотронні хвилі. Вони складаються з протонів, які «кружляють у хвилеподібному ритмі навколо магнітного поля Сонця».
Відповідно до теорії, запропонованої Філом Айзенбергом з Університету Нью-Гемпшира, а також Віталієм Галінським і Валентином Шевченком з Університету штату Каліфорнія в Сан-Дієго, іонні циклотронні хвилі, що випускаються Сонцем, проходять через сонячний вітер, нагрівають газ до мільйонів градусів і розганяють його до швидкості в мільйони (!) кілометрів на годину.
Окрім того, як вказує Джастін Каспер, астрофізик і співробітник Гарвард-Смітсонівського центру, ці хвилі відповідають за деякі інші дивні особливості сонячного вітру. Зокрема, саме через них більш важкі елементи рухаються набагато швидше, ніж легкі.
На сайті NASA можна знайти візуалізацію, яка показує зміни положення магнітних полів на Сонці, як кожен набір ліній повзе до протилежного полюса, роблячи полярний переворот. Потім вони долають зворотний шлях, завершуючи магнітний сонячний цикл. У розпал кожного перевороту Сонце проходить через періоди найбільшої активності, під час яких збільшується число спалахів, плям і корональних викидів.
Зміна магнітної полярності Сонця спричиняє хвильовий ефект по всій Сонячній системі.
Існує гіпотеза, що причиною зміни полюсів є «динамомашина», яка працює всередині Сонця. На глибині приблизно 700 тисяч кілометрів знаходиться плазма - сильно іонізована речовина, де й зароджуються магнітні поля. Сонце обертається навколо своєї осі, причому в періоди зміни полюсів на екваторі речовина рухається швидше, ніж на полюсах. За рахунок таких «викрутасів» магнітні лінії починають закручуватися, а коли набирається багато витків, - спливати на поверхню паралельно до екватора. З одного боку формується південний полюс, з іншого - північний. Через 11 років поля спливають в іншій полярності…
Таким чином, магнітні полюси Сонця міняються місцями приблизно кожні 11-12 років і визначають те, що називають сонячним циклом.

Сонячний вітер витягує силові лінії магнітного поля Сонця. Як виявилося, напрям силових ліній певний час зберігається, потім раптово змінюється на протилежний – щоб через кілька днів так само раптово повернутися назад. В умовах помірної сонячної активності такі зміни трапляються два або чотири рази за 27 діб (період обертання Сонця).
Порівняно нещодавно вчені встановили, що такі зміни впливають на земну атмосферу, і навіть на грозову активність.

Також останнім часом з’ясувалося, що такі електромагнітні явища і справді відповідають за геліобіологічні ефекти.
Механізм приблизно такий.
Сонячна активність спричиняє збурення магнітосфери та іоносфери.
Відповідно –  зростає напруженість природного електромагнітного поля Землі.
А вже на цей фактор реагують живі організми – аж до вірусів і бактерій включно, що вже там казати про людей.

Електромагнітні коливання наднизьких частот природного електромагнітного поля Землі дуже чутливо реагують на сонячний вітер і його примхи.
Ну а вже на ці от коливання низьких частот дуже і дуже чутливо реагують живі організми.
Тобто, вважайте, що наднизькочастотні коливання є таким собі перекладачем з мови Сонця на мову людського організму. А те, що ви не дуже добре розумієте, про що там ваш організм з Сонцем спілкується – ну, то вже ваша проблема… Шукайте собі окремого перекладача – для свідомості.
Саме описаний механізм допоміг сучасній науці з’ясувати, як саме працюють закономірності, які майже століття тому виявив Чижевський.

У 1960 – 1970 роках дослідженням впливу електромагнітного випромінювання на біологічні об’єкти активно займалися в СРСР, і, зокрема, в Україні – в Харкові та в Криму. Виходили монографії, котрі міг прочитати якщо не кожен відвідувач наукових бібліотек, то, принаймні, ті вчені, котрі цією сферою цікавилися. Книга Чижевського про електромагнітні властивості еритроцитів і взагалі вийшла у Києві у 1973 році.
У 1980-х кількість монографій на цю тематику знизилася.
За часів Незалежності – зі зрозумілих причин – разом зі спадом фінансування почався і спад наукового інтересу до цієї теми. Те ж саме відбувалося і в Росії.
Однак як тільки у російської держави з’явилися гроші, за дослідження цієї тематики дуже і дуже активно взялися. І, зокрема, у закритих установах.
В Україні такого масового відновлення інтересу до геліобіології не спостерігалося. Схоже, ми дещо важливе пропустили…

До слова, 23 жовтня після обіду в Північній Америці можна буде спостерігати часткове сонячне затемнення.
Перед цим – 20 жовтня – Сонце вже «випустило» по Землі кілька порцій магнітних збурень. До Землі вони зазвичай доходять за 2 – 3 дні…

Як відомо, магнітні бурі нерідко супроводжуються головним болем, прискореним серцебиттям, безсонням, поганим самопочуттям, зниженим життєвим тонусом, перепадами тиску. Медики пов’язують це з тим, що під час коливань магнітного поля змінюється в’язкість крові, сповільнюється капілярний кровотік і настає кисневе голодування тканин.
Однак кисневе голодування – дуже хитра штука. Відтак, як і припускав Чижевський, сонячні бурі впливають не тільки на самопочуття…
(Далі буде)