Уже скоро виповниться рік, відколи ми всі уважно спостерігаємо за подіями в Україні. Ми систематично відстежуємо випуски новин, переживаючи за свою Батьківщину, за рідних, за державу, та й, взагалі, за мир.
Я народився в Україні, прожив там рівно половину мого теперішнього життя, я чітко пам’ятаю своє безтурботне вільне дитинство і сумую за своєю домівкою.
Страшно дивитися на те, що зараз відбувається в нашій державі. Я хочу просити вибачення за себе, за моїх батьків, за моїх співвітчизників. Адже саме ми були приспані й одурманені отрутою комунізму настільки, що зараз дуже тяжко пробудитися і відрізнити: де свої, а де чужі. Я не кажу особисто про мою родину, я кажу про два минулі і сучасне покоління України.
Покоління моїх бабусь, дідів та моїх батьків було народжене за часів панування комунізму. Ця машина промила мозок всім українцям, а насамперед, на сході України, де до Росії є найближче. Телебачення, виступи російських владоможців – проросійська влада свою роботу робило тихенько протягом 60 років. Нас заставили повірити, що Росія – це наш братній народ, що ми –друзі. Нам тихенько нав’язували або ж добровільно-примусово пропонували вивчати російську мову і літературу у школах, адже майже неможливо було знайти книжок українською, нам з усіх радіостанцій співали російські співаки, всі цікаві фільми були зняті в Росії.
Це все настільки міцно вкорінилося в свідомості двох минулих поколінь, що навіть зараз, якщо ви запитаєте людей середнього віку в Україні, чи вони ненавидять Росію, багато з них вам скажуть, що вони не проти росіян, а проти російської влади. Але ж більшість росіян підтримують свою владу і її дії, чому ж росіяни не повстануть проти влади? Та тому, що вони – за Путіна. Щоб перемогти Росію, нам потрібно перемогти себе, нам потрібно вирвати зі серця ту любов до російського, що нам імплантували багато років.
Коли я приїхав до Америки, був здивований, що люди і діти, які ніколи не були в Україні, можуть її любити більше, ніж я. А потім зрозумів, що тут, в Америці, вам ніхто не давав пити тої отрути, що називається комунізмом. Ваша любов до України є чистою, плеканою поколіннями і не оскверненою жодними втручаннями влади.
Україна сьогодні у вогні. І це тому, що ми є вільним народом. Нарешті виросло і змужніло покоління тих, хто народився за незалежності. Студенти завжди були на передовій за визволення України і в боротьбі за її незалежність, але вперше в історії України – це студенти, які народилися і виросли в незалежній Україні. Вони народилися вільними і вже нікому ту волю не віддадуть. Це – моє покоління, яке готове створити нову, свою, вільну і незалежну Україну.
Багато молодих хлопців загинуло, і наш ворог, на жаль, не стає слабшим. Прикро дивитися на те, що інші держави байдужі до України і дають нас на розтерзання звірові. Україна переможе, я не маю сумнівів в цьому, адже там, на передовій, мої старші побратими – вільні, незалежні українці. Однак, ця перемога могла би бути швидшою і без такої масової кількості жертв, якщо б інші держави стали на її захист. Ми, як діаспора, повинні донести до світу той крик про допомогу. Я розумію, що іншим народам не хочеться втручатися у війну, витрачати на це свої кошти, військову техніку та людей. Але ми повинні донести до них, що наш ворог не зупиниться в Україні. Досі Україна була як кордон між Росією та європейським світом. Якщо Росія захопить Україну, вона піде далі.
Ми повинні щодня звертатися до урядів держав, в яких ми проживаємо, кликати їх на допомогу, привертати їхню увагу, благати про втручання в ситуацію. Якщо, бодай, один день ми про це промовчимо, про нас забудуть, а це означатиме, що ми зрадили наших родичів, які там, у вогні, сподіваються на допомогу.
Я вірю у світле майбутнє України, в її незалежність, розквіт. Та кров, що зараз проливається, вимиє з нашого розуму і серця ту одурманену прив’язаність до російського, що ще, можливо, залишилася у деяких людей. Моє покоління і всі ті, хто народиться в майбутньому, мають вільну душу, а вільна українська душа – це як душа козака, яка має холодний розум, гаряче сильне тіло і вільне серце. У нас – єдина любов. Ми любимо тільки єдину Україну, її степи, лани, гори, ми любимо українську пісню – милозвучну, ми любимо українську родину, таку велику, що столів не вистачає на свята, щоб усіх пригостити, ми любимо українських дівчат, бо вони – найвродливіші і найкращі господині.
Слава Україні!!!
Юрій Йосипів, Стемфорд, КТ, рій «Вовки»
15-річний Юра є членом СУМ в Америці. Ці думки він виголосив на Здвизі СУМ в Елленвіл, Н. Й.

Юрій Йосипів, Стемфорд.
Спеціально для
«Молодіжного перехрестя»