Зберігайте спокій та гостріть вила. Відомий кулінар Hector Jimenez-Bravo вітає українців з Днем Незалежності

Будь-який стрес –
це шлях до вас нового.
Микола Козлов, психолог

Ми продовжуємо розмірковувати про те, як вижити в умовах війни і стресу. Стрес, загалом, доволі цікава штука – з одного боку, доволі шкідлива, з іншого – досить помічна, якщо знати, як нею користуватися.

Хронічні стресові та після-стресові розлади на території колишнього СРСР – дуже і дуже поширене явище. Як то кажуть, здорових нема, є тільки необстежені. Нам порівняно пощастило – час змін змусив всі наші «стреси і дистреси» вийти на чисту воду…

У стресу, як розказують нам психологи, є декілька стадій.
1. Тривога. Спалах емоцій, страх, жах, злість. Мобілізація організму для того, щоб втікати або битися. Адреналін і так далі. Ця універсальна для будь-якої раптової зміни фаза, загалом, триває недовго.
2. Опір. Організм виходить на оптимальний форсований режим, мізки розбираються в ситуації, починається ефективна діяльність. Людина спить по чотири години на добу, оперує поранених, возить людей і вантажі. Ця фаза триває до того часу, поки лихо не закінчиться, або поки у людини не закінчаться сили. У когось це дні, у когось тижні або навіть місяці.
3. Виснаження (дистрес). Сили закінчуються, людина втомлюється, починає гальмувати і помилятися. Різко падає імунітет, починаються (або загострюються) хвороби. Порушуються сон і апетит. Приходять депресивні реакції, втрата мотивації, апатія. Якщо немає можливості швидко покинути стресові умови і почати відновлюватися, настає смерть.
Виглядає страшненько, однак не такий страшний чорт.
Звісно, ази порятунку – здоровий спосіб життя, чимпоменше новин, на які ви не впливаєте, спілкування з позитивними людьми, йога, гімнастика, психотерапія. Щонайменше – будь-яка фізична активність і чай з ромашки або м’яти.

Але – є два ключові моменти.

Перший – те, на що ви впливаєте.
Миші, котрі знали, що роблять все можливе для того, щоб змусити джерело стресу відступити, жили набагато краще, ніж миші, котрі були впевнені в тому, що будь-які їхні дії нічого не змінять.
Звісно, мишам з лабораторії  не пощастило – насправді за них все вирішували керівники експерименту. Нам пощастило більше – в тому сенсі, що ми самі можемо вирішити, в якому саме місці і в який час ми можемо допомогти своїй країні.
Це вже зменшує стрес. А саме усвідомлення того, що ви щось в світі можете змінити на краще – то взагалі цілюща штука!

Другий ключовий момент – вхід в сомнамбулічний стан, коли ви починаєте гальмувати. Це неприємно, це дратує (і не тільки вас, а й тих, хто біля вас), це може спричинити дуже тяжкі наслідки для здоров’я – якщо не знати, як цим станом користуватися.
Але ми знаємо – тож не бійтеся, все буде добре.  : )

Справа в тому, що кожен стрес дає можливість змінити «налаштовані за замовчуванням опції» нашої свідомості.
Всі ми знаємо, що таке «стереотипи» – це певні спрощені схеми сприйняття світу, котрі спочатку економлять час, а потім раптово старіють і заважають жити.
Наприклад, стереотип про те, що якщо пройтися по розпеченому вугіллю, то обов’язково попечешся, якщо змерзнеш – обов’язково застудишся. Якщо не заплатиш чиновнику хабар – ніц не отримаєш. Якщо не будеш слухатися у всьому маму – не будеш щасливим. Якщо будеш щасливим – тобі будуть заздрити, і не матимеш друзів. І так далі.
Приклад з вугіллям – найпростіший. Звісно, розпечене вугілля – це для нашого організму стрес, однак насправді організм на нього реагуватиме так, як йому скомандує «генштаб». Тобто ваш персональний «парламент», котрий складається з вашої свідомості та підсвідомості. В більшості людей «за замовчуванням» стоїть опція «реагувати опіком». Однак цю опцію можна змінити – наприклад, на «реагувати, як на холодний предмет» або «ніяк не реагувати». Чим, власне, і займаються люди, котрі вчать ходити по розпечених вуглинах.
Нашому тілу, за великим рахунком, всеодно, що там з ним робить зовнішнє середовище – для нього головне те, що йому скомандує «генштаб». В крайньому випадку, за умови дуже натренованого «генштабу», тіло може не тільки без води і їжі, а й без повітря почувати себе доволі незле і продовжувати свою життєдіяльність. І навіть відновлювати пошкоджені тканини і органи. В окремих щасливчиків навіть зуби наново виростають в доволі похилому віці.
Щоправда, якщо спочатку зреагувати на розпечене вугілля опіком, то потім «генштабу» доведеться чимало потрудитися, щоб переконати тіло, що там ніц гарячого не було, і що жодних опіків нема. Тобто, вмовити тіло відновитися буде вже важче.
Весь фокус в тому, як навчитися переконувати свій «генштаб» працювати на благо тіла, а не на шкоду йому. Актуальна проблема, чи не так? І то не тільки в масштабах власного тіла, а й в масштабах країни…
І справа тут не в тому, що ви не маєте аргументів. Загалом зараз, коли серйозні медичні книги є доволі поширеними, знайти літературу, в котрій розписано експерименти з гіпнозом і реакцією тіла на високі температури, не тяжко. Тобто, аргументів вистачає, логіка розписана покроково і майже бездоганно. Ніби і все знаєш, і все розумієш.
А приставиш до тіла розкурену цигарку – і маєш опік.

От тут нам і згодиться стрес.

Справа в тому, що якщо ви вже знаєте – і навіть не на рівні досвіду, а на рівні фактично генетичному – що від предметів із високою температурою бувають опіки, це означає, що у вас вже стоїть за замовчуванням опція «гаряче – пече».
Наші мізки насправді хапають із зовнішнього світу величезну кількість інформації, і ставлять нам такі «опції за замовчуванням», навіть не питаючи у нашої свідомості.
А відтак для того, щоб не опікатися, нам доведеться цю опцію змінювати. Що загалом трохи марудно – ставити опцію «на чисте» завжди простіше. Так, для прикладу, деяких дітей вчать плавати фактично з народження – і вони вже води не бояться.
«Раціональний» людський мозок встигає абсолютно непомітно для себе нахапатися величезної купи стереотипів. Для тих, хто цей мозок спробує переконати в тому, що ці стереотипи не правильні, у мізків існує чудовий інструмент – раціоналізація. Філософи знають, що в теорії будь-яку думку можна цілком аргументовано довести – і наш мозок цим явищем користується.
І для того, щоб поставити йому «нову опцію», мозок потрібно на деякий час ввести в стан трансу. Якщо хочете – відключити, або, що ще точніше, переключити в економний режим.
В такому стані мозок цілком навіть дозволяє себе перепрограмувати і поставити нові опції сприйняття довколишнього світу – і, зокрема, високих температур.
Цей стан трансу буває, коли ми дивимося телевізор, коли ми втомлені, коли ми сонні. Тоді межа між свідомістю і підсвідомістю доволі тонка, і думки та ідеї шастають туди-сюди з набагато меншими перешкодами, ніж коли ми бадьорі і зі свіжою головою. Що цікаво, більшість людей в такий стан занурюється автоматично в час приблизно від 3 до 5 ранку – можливо, саме тому значна кількість письменників і винахідників – вперті «сови».
Саме в цьому стані наші опції можна майже непомітно «хакнути» і наставити туди нових.
В стані алкогольного сп’яніння, до речі, опції «розгойдуються», тому частенько п’яному цілком сходить з рук те, що на тверезу голову могло би призвести до смерті. Однак як тільки голова тверезіє, старі опції повертаються – здебільшого тому, що в людини в стані сп’яніння не було завдання поставити нових опцій – зате було бажання «повимахуватися». Наприклад, стрибнути з п’ятого поверху. І стрибали ж деякі відчайдухи, і деякі з тих деяких навіть лишалися цілими і неушкодженими…
Однак перед нами не стоїть завдання «повимахуватися», що вже легше.
Перед нами стоїть завдання перепрограмувати свій організм на інші опції сприйняття довкілля.

Робиться це порівняно просто: зводите те, що ви від себе хочете, до якомога коротшого і однозначного твердження. І як тільки потрапляєте в стан стресу – повторюєте це твердження. Вірите ви це, не вірите, сумніваєтеся чи не сумніваєтеся – просто механічно повторюєте десь там на закутках свідомості. Чим сильніший стрес – тим більше шансів, що сеанс перепрограмування пройде вдало. І ще: чим більше вам припекло мати саме цю опцію – тим краще.
Для прикладу, ви хочете відівчитися «вестися» на відверто ідіотські команди людей з вашого найближчого середовища. Це той випадок, коли ніби і знаю, що людина щось не дуже добре радить, і розумію, що наслідки будуть не найкращі – а всеодно роблю не так, як вважаю за потрібне, а так, як інша людина радить.
Звісно, здалося би ще розібратися, для чого ви це робите. Перелік ваших прихованих мотивів може бути найрізноманітніший, тому варто застрахуватися від найгірших з них. Тому перше речення буде «Я хочу жити». Про всяк випадок. І вже друге – «Я хочу думати своєю головою і нею ж вирішувати, що мені в житті робити».
Звісно, рецепт дуже спрощений, але для тих, хто шукає напрям, цілком згодиться.
Ну і, звісно, взяли ми саме цей приклад не просто так.
Пильні спостереження за ходом війни на сході України свідчать: доволі багато хлопців гинуть тільки через те, що керівництво середньої ланки видає ідіотські команди, а солдати, сержанти і решта дрібних звань просто не насмілюються ці команди не послухати. Стоять на найвидніших місцях, переставляють намети замість того, щоб копати окопи, ну і так далі – список далі може продовжити кожен, хто хоч час від фасу зазирає у Фейсбук.
Коли проблема досягає таких масштабів і таких наслідків, це означає, що корені цієї проблеми – десь глибоченько в колективному підсвідомому. А те, якими темпами ця проблема викошує найкращих воїнів, свідчить, що якщо проблему не вирішити – вона «порішить» нас.
Однак тут є і позитивний момент: це означає, що як цей недолік, так і доступ до нього є в кожного українця. Відтак є сенс придивитися: а де я виконую ідіотські команди, і не наважуюся думати і вирішувати власною головою? Де я вважаю меншим лихом виконати чужу дурну волю, і не прислухатися до власної думки? Де я боюся жити власним розумом? А де я сперечаюся тільки заради суперечки – тобто теж керуюся чужим розумом, але «від протилежного»?

Знаю багатьох людей, котрі пішли не туди вчитися, не з тими одружилися, обрали собі роботу не до душі – і все це тільки тому, що боялися не послухатися чужої думки.
Якщо хоча б кожен третій з нас зуміє зловити себе на такій тенденції, а потім зуміє той «баг» виправити – країні вже буде легше. Буде легше хлопцям, котрі ту країну захищають. І буде легше нашому організму – для нього це буде потужне підкріплення в боротьбі зі стресом.