Минулими вихідними Україна святкувала День Перемоги. За цікавим збігом в ці ж дні майбутні абітурієнти писали тестування з історії. Кому-кому, а їм не позаздриш. Адже в останні роки День Перемоги - одне із найсуперечливіших українських свят. Досі вся країна сперечається: хто герой, а хто - негідник, хто кого завоював, і хто в кого повинен просити вибачення...

9 травня 2009 року виповнюється 64 роки з дня перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні. Цей день в Україні почався майже звично. У Києві політики дружним натовпом понесли квіти до могили Невідомого солдата, по Хрещатику проїхалися бронетранспортери з українським прапором.

У Львові святкування не обійшлося без протестів: ветерани відмовилися святкувати разом із Львівською владою. Нещодавно у місті з'явилися рекламні щити в пам'ять про тих, хто воював у дивізії "Галичина", а ще раніше влада області взялася тягати пам'ятники, присвячені Великій Вітчизняній.

"Упорядкування військових кладовищ, братських та одиноких могил, меморіальних комплексів, скульптурних, архітектурних та інших споруд і об'єктів, що увічнюють пам'ять про Перемогу та подвиги її учасників на Львівщині не зреалізовано. Органи місцевого самоврядування та державної влади не фінансували підтримання пам'яток Великої Вітчизняної війни в належному стані. Це призводило до їх руйнування... Комарницька міська рада демонтувала Монумент воїну-визволителю, рештки загиблих воїнів Червоної Армії ексгумувала та перепоховала. Голова Сокальської райдержадміністрації І. Бережницький заборонив проведення естафети пам'яті "Слава визволителям України". Загиблих прикордонників 13 прикордонної застави звинувачено в тому, що на їх сумлінні мільйони невинних жертв українського народу?!",- пишуть ветерани в офіційному листі до львівської влади.

Відтоді, відколи Віктор Ющенко взявся реабілітувати УПА в Україні, ці "локальні війни" на грунті Другої світової тільки загострилися. А з виходом на "широку арену" Тягнибока проблема потроїлася.

І не варто думати, що це лишень проблема історії, яка може завдати клопоту хіба студентам на іспиті. Останнім часом в країні явно активізувалися молодіжні фашистські та антифашистські рухи, періодично вони з'ясовують стосунки, часом - з людськими жертвами. Так, нещодавно в Одесі загинув студент Максим Чайка, який був, за однією версією, патріотом, за іншою - скінхедом і неонацистом. У його вбивстві звинувачують молодиків з антифашистського руху, котрі запевняють, що були вимушені захищати своє життя.

Втім, якщо подивитися, що робиться "на верхах країни", то позицію одних та інших цілком можна зрозуміти. Навіть той запал, з яким влада однією рукою переносить пам'ятники з місця на місце, а другою немилосердно краде гроші, вже наштовхує на думку, що щось в державі треба міняти. А ультраправі теорії, загалом, для молоді - річ приваблива, оскільки обіцяють все вирішити просто і без зайвого клопоту. Як колись казав товариш Сталін, "нема людини - нема проблеми". І то дрібниця, що українські праві, як і антифашисти, здебільшого Сталіна не дуже поважають - але сталінські теорії, здається, приходять і до них.

Тим паче, що кількість злодіїв на українських просторах частенько наштовхує люд на думку, що хтось в цій країні зайвий...

 

Зрозуміло, виправляти "глюки" радянської версії історії потрібно... Але в який спосіб - це вже зовсім інше питання. І радянські ветерани, і СС "Галичина" воювали за свій народ. І ті, і ті зараз живуть на крихітну пенсію і ледве зводять кінці з кінцями. І тих, і тих залишилося мало - і обіцянки про "щасливе майбутнє" і щедру пенсію в тому ж таки майбутньому навряд чи виповняться на їхньому віку.

А от вкоротити віку ветеранам, наштовхуючи їх одне проти одного - запросто. Останнім часом українська влада з допомогою рекламних щитів всіляко намагається реабілітувати СС "Галичина". Що цілком зрозуміло - ці люди йшли на смерть з думкою про свою державу.

Але при цьому якось не береться до уваги, що перед тими, хто й так шанує УПА і поважає "Галичину", треба реабілітовувати тих, хто воював під радянським прапором. Ці люди також йшли на смерть з думкою про свій народ. І важко сказати, хто на Львівщині, наприклад, більше потребує такої "реабілітації". І в будь-якому разі, якщо виправдовувати тільки когось одного - неминуче потерпатиме інший. Якщо вже братися за цю справу - треба шанувати обидві сторони.

Втім, особисто мені, наприклад, в цій справі імпонує підхід князівства Монако. Як відомо, вони під час Другої світової активно співпрацювали з фашистами. Що, зрештою, в повоєнні роки призвело до міжнародної ізоляції, і якби не чарівність Грейс Келлі та особливості економічної політики, навряд би чи такі "уроки історії" легко минулися для маленького князівства. І в ці дні Монако не вивішує рекламних щитів на користь своєї позиції, однак це не означає, що князівство ігнорує своє історичне минуле. В ці дні, коли сусідня Франція, і, зрештою, ледь не вся Європа святкує День Перемоги, Монако працює. Для князівства це - не вихідний. Це була не їхня перемога - і вони працюють.

А тепер, увага, питання: хто з українських горлапанів, котрі кричать, що це не їхня перемога, зважиться пожертвувати власними домашніми справами, святковою лінню, і вийти на роботу 10-го травня, коли країна святкує? Хто з них відмовиться від хабара чи можливості потягнути те, що погано лежить, на користь своєї країни і свого народу? А хто чесно заплатить податки, щоб ті ж таки ветерани могли отримувати хоча б більш-менш пристойну пенсію? Зате кричати про героїв ладен ледь не кожен десятий.

Ви шануєте героїв - тоді шануйте і те, за що вони поклали життя - свою державу і свій народ. І це буде найкращим способом віддати належне минулому і вшанувати ветеранів.

 

Думка вчених

Кілька десятиліть тому психологи і соціологи масово вивчали феномени фашизму і тоталітаризму, намагалися зрозуміти, що ж сталося з людьми в двох велетенських державах, що за масовий психоз змусив одних піти воювати за "чистоту нації" і вбивати "нечистих", а інших - влаштовувати масові голодомори і зачистки. Адже будь-який соціолог вам пояснить, що однією лишень особистістю диктатора ці масові збочення не пояснюються. В державі повинна визріти потреба в такій людині - і тоді народ піде, як загіпнотизований, повністю втрачаючи контроль над собою і здоровий глузд.

Ще до війни Карл Густав Юнг помітив у своїх німецьких пацієнтів відхилення, котрі не можна було пояснити їхніми особистими проблемами. Після першої світової поразка і соціальні катастрофи посилили так званий "стадний інстинкт" Люди почували себе слабкими і незахищеними, і чекали лідера, котрий прийде і допоможе, ну і до того ж прагнули хоч якось помститися за поразку. Так само, як у окремої людини такі почуття можуть викликати психічний розлад, те ж саме може статися і з цілим колективом. Рано чи пізно ці негативні емоції накопичуються, і в результаті може статися вибух.

Саме тому перед війною німцям масово почали снитися сни із символами насильства і жорстокості, із прагненням робити "те, чого не можна".

"Коли подібні символи проявляються у багатьох людей, і залишаються неосмисленими, таких людей тягне одне до одного, немов магнітом, і так формується натовп. Лідер для нього незабаром знайдеться - людина, яка має найменший спротив, найменше почуття відповідальності і найбільшу спрагу влади. На жаль, у окремого громадянина були відсутні цінності, котрі могли б йому допомогти зрозуміти цю реакцію, коли вона досягала свідомого рівня. Найвищі інтелектуальні авторитети не проповідували нічого, кім матеріалізму. Церкви були явно неспроможні дати раду і тільки висловлювали протест, що, втім, не дуже допомагало... Коли моральний вибір окремої особистості вже не береться до уваги - значення має тільки сліпий бунт мас, а брехня стає основним принципом політичної діяльності", - писав Юнг.

Решта психологів - той же Еріх Фром чи Ганна Арендт - дійшли до тих же висновків. Коли людина не хоче брати на себе відповідальність за свої дії і своє життя, в неї з'являється величезна спокуса перекласти відповідальність на плечі якогось лідера, і вже разом за ним зреалізувати свої, м'яко кажучи, не зовсім добрі наміри, у яких людина навіть сама собі не зізнається. І чим більший хаос був у суспільстві, тим більше прагнення до встановлення порядку з допомогою насильства з'являється у кожної окремої людини. І якщо людина цього не зрозуміє - незабаром знайдеться лідер, котрий призначить винного і розпочне війну.

І саме невміння думати, аналізувати свої потяги, знаходити причину злості і розуміти її, призвело до появи Сталіна і Гітлера. Саме ця безпорадність більшості громадян у двох державах призвела до "масових психозів", віри цих громадян у глобальну брехню (яка й зараз дивує вчених: як люди при тверезому розумі могли в таке вірити?) і призвели врешті-решт до величезної трагедії.

Саме про це мали би подумати громадські лідери, коли шукають винного, і розбирають, хто кого завоював. Саме це мали би казати на "виховних сеансах" в міліції Тягнибоку, котрий намагається втовкмачити людям, що варто лишень видворити з країни представників кількох національностей - і все само собою влаштується. А кількість його прихильників - і заразом прихильників насильного встановлення порядку - поволі зростає.

Однак українські політики або ж не читають соціологів, або ж не хочуть пояснювати думки мислителів широким масам. Закликати бити "нациків" чи "москалів" - набагато легше...