Наша поетична сторінка хоче познайомити вас з молодою поетесою Коваль Наталією, яка приїхала в Чікаго з Київської області. За фахом - економіст. Але надзвичайно любить літературу, мистецтво і свою Батьківщину.

Голубить сонячне проміння,

Квітує росяне подвір'я.

Літають ластівки в саду,

Й голубка сіла на даху.

Не мовби й я сиджу на ганку,

Задихавшись від бігу з ранку.

Та все оце, тепер в моїй лиш згадці...

Я поринаю думкою в ті дні,

Й туди приходжу уві сні...

Моя нещасна Батьківщина.

Роздягнена, розгубленая Україна.

Моє село, мій рідний дім.

Й земля розкраденая в нім.

За що боролись пращури усі віки?

За що на страту йшли молодики?

За що Шевченко в каторзі провів роки?

Щоб люд тепер ходив по чужині,

Шукати долі кращої на цій землі.

Отак, ярмо повісили народові на шию,

Що повбивали у людей останню надію.

На долю кращу, на життя.

 

Де відшукати, й де знайти

Кохання щирого світи?

І день і ніч, туди б іти,

Аби його таки знайти.

Де зігрівають поглядом очей,

Й самотніх не буває там ночей,

Де посмішки й лунає сміх,

Й ніхто не робить, те що гріх...

Потрібно вірити й страждати,

Аби духовно нам зростати,

Щоб оцінить, коли знайти,

Щоб не згубить, а пронести

Крізь плин років, кохання цвіт

Й збагнути те що віднайти...

Та скільки маю ще чекати?

Ночами плакати й страждати

І навкруги його шукати...

Все озиратись, виглядати...

Та вірю! він також шукає,

В ночі не спить, в думках блукає...

Та вірить! Знає, що чекаю...

І думка ця мене лиш зігріває...

Бо знайдемо, це й світ ми в двох!

 

І знову біль, розчарування...

Примарилось мені кохання...

Ще трішки, й я тебе знайшла ,

Ще трішки, й я тебе кохала ,

Я б душу й серце віддала ,

Я ніжною і вірною була ...

Твою я душу майже відчинила,

І зрозуміла - тут немов своя,

Та то була лиш гра твоя...

Минуле зраджене кохання

Десь загубило всі твої бажання,

Спалило серце й душу у тобі...

І зрадив, тут ти сам собі...

Ні, вже не плачу й не кричу

Й у сні до тебе більше, не лечу...

Стихає біль, розчарування...

Примарилось мені кохання...

 

Тебе розбудить сонячне проміння,

Легеньким поглядом з висот.

Й це дивне сонячне проміння

Привабить тебе до пригод.

Захочеш жити і кохати

І все, що хочеш будеш мати.

І не у кожного в житті,

Таке яскраве світле диво.

Воно буває лиш, тоді

Коли кохають тебе справді.

Бо лиш кохання -

справжнє диво.

Я знаю, ти мене теж любиш

Чому ж тоді,

кохання губиш?

Навіщо, боляче так робиш?

Ти подивись на це проміння,

І оціни своє життя.

Хіба у цьому світі хтивім,

Щось ще дорожче

може бути,

За таке світле й

ніжне почуття?

Коли у нас світилось

серце і душа.

І погляд зігрівав серця.

Я б відала тобі життя,

А і інше все нехай

іде у майбуття.

Аби цей погляд

знов побачить,

І доля нас нехай пробачить

Надія, віра і життя,

Нам подарує знову почуття.

 

Нестерпний біль в душі моїй,

Від болю й туги й сліз вночі.

За дотик вуст і рук

твоїх тепло,

Я б віддала життя та

видно цього мало.

За тебе Бога я молю,

Тобі найкращого

в житті бажаю,

Пробач що я тебе кохаю.