М о т о р о ш н а казка, перемотана Ялосоветою з язиків полум'я, що гоготіло в печі на кухні

- Діду, а чому той замок на скелі за лісом називають Заклятим?

- Плещуть собі язиками та й годі!

- Діду, але ж розказують, саме в ньому сховано золоту шаблю?

(П о л о х л и в а казка, перемотана Ялосоветою з уст далекого нащадка старовинного княжого роду)

Жив собі Хлопець. І вдався він ще змалку дуже лякливим. Півень закукурікає на світанку - здригається. Собака на вулиці гавкне - затремтить. Під вікном яблуня скрипне - зіщулиться. Ніч настане - за двері носа не вистромить.

І з дітьми сусідськими гратись остерігається, і сам у хаті нізащо не лишиться.

А повмирали батьки - зробився таким боягузом, що навіть своєї Тіні сахався. Хоча й виріс уже.

(Терпляч а казка, перемотана Ялосоветою з уст однієї доскоцької тітоньки)

Жила собі одна вдова. Дуже в селі її шанували. Мовляв, і добра вона, й весела, ще й господиня з неї чепурна. Ну, за доброту не знаю: всі ми добрі, поки нам добре. Щодо веселості... Це як подивитись. Іноді чи й потрібна вона, тая веселість?.. А от щодо охайності, - тільки це між нами - була я, була ще й не раз у тієї вдовиці в хаті (бо сусідимо)! То заставала часом і долівку незаметену, і павутину якось бачила. Хай і знадвору, під стріхою, а павутина ж!.. Воно, звісно, з усяким буває, але навіщо про ту чистоту язиками молоти?

Сміхотлива казка, перемотана Ялосоветою з уст веселоокої бабусі

Жив собі один князь. І було в нього три доньки. То дві старші, як це й годиться, благополучно повиходили заміж і пообростали родинами. Зате з наймолодшою спіткала князя морока. Дарма що була найгарнішою: очі - двійко срібних озерець, носика ластовиннячком поцятковано, до самісіньких п'ят - русява коса. Ніби й не лиха, ніби й не вередлива. То інша біда - реготуха велика. Усе їй смішне, усе її веселить.

В е р е д л и в а казка, перемотана Ялосоветоюз уст старої ковалихи

Жив собі колись мельник. Був не те, щоб дуже заможним, але з дерев'яного будинку таки перейшов у кам'яницю. Мав іще один скарб - доньку. Таку вже гарну - чисто князівна чи королівна, а то й краща!

Тішився одиначкою батько, упадала над своєю кровиночкою мати, а найбільше, мабуть, пишалася собою сама Явдоня. Вже як сяде, бува, перед люстерком - ні мати, ні батько не докличуться. То бровою поведе, то пасемце закрутить, то губенята закопилить: красуня!

Н е й м о в і р н а казка, перемотана Ялосоветою з уст одного подорожнього

Жив собі один перевізник, Микита. Жив сам, бо ніхто ні на вроду його кирпату, ні на вік його сивочубий, ні на хороми розвалені не спокушався. Жінки, до того ж, мали його за пустобреха та за нікудишнього хазяїна. Покрівля на Микитовій хатинці перехнябилась, каламутні очі-віконця підсліпувато лупали і безперестанку жалібно деренчали на вітрах. В городчику буяли розкішні молочаї з будяками. А господиня-коза добросовісно їх об'їдала, щоб не затіняли господи.

(Н е о б е р е ж н а казка, перемотана Ялосоветою від двох грибників - братика й сестрички)

- У-у-у-у!!! - виє-завиває під вікнами невгамовна завірюха. - У-у-у-у!!! - голодним вовком петляє круг лісникової хати. Отак би й проковтнула її своєю білою пащекою!..

Страшно Катрусі й Миколці. Мама з татом ще зранку до міста поїхали. Звеліли дітям бути слухняними.

То Катруся слухняна: тихенько сидить, а молодший братик ніяк собі місця не нагріє.

(Недбала казка, перемотана Ялосоветою з уст однієї  дуже охайної дівчини)

Софійка вже величенька, і мама навіть доручає їй прибирати в хаті. "Дякувати Богові, діждала помочі", - радіє. Спочатку підсобляла доні, повчала, показувала, а далі прибирання вже цілком на Софійку полишила. Бо самій таки ніколи: то біля печі, то на городі, то на фермі.

Стара Ялосовета жила на околиці села. Жила самотиною, але майже щодня хтось та навідувався до її хати. Якийсь подорожній приб'ється, дітлахи з лісу приблудяться. Кожного бабуся пригріє, нагодує, на дорогу виведе. Про себе - ні слова, зате в гостей геть-чисто все випитає і до останнього словечка вислухає.

Про нині відому письменницю Марину Павленко з міста Умані, що на Черкащині, уже можна писати й розповідати багато. А ще десять років тому, коли "Кримська світлиця" уперше в номері за 6 червня 1997 року опублікувала добірку віршів нікому ще майже не відомої початкуючої поетеси Марини Павленко, її біографія вміщувалася в кілька речень.

Ось як повідомляла про себе юна авторка в супровідному листі до редакції: