(1935 - 1963) 

Не минуло й десяти літ після останнього цунамі сталінських репресій зими 1953 року, як над Україною знову замаячила лиховісна примара політичного терору. На той час на історичну арену ступило бунтівливе покоління шістдесятників, яке й стало об'єктом звірячої ненависті принишклих після критики культу особи сталіністів.

За свою багатостраждальну історію людство не зуміло витворити ні барв, ні слів, якими можна було б належно змалювати ті жахи, які коїлися весною 1933 року в Україні. Вже в половині березня були зареєстровані випадки масових самогубств, трупоїдства, канібалізму. А до нового врожаю ще треба було дожити, щонайменше, три місяці. І всі оці місяці по змертвілій, забудяченій землі бродили товпища обдертих, опухлих, отупілих од Голодомору вчорашніх хліборобів, що годували половину Європи, бродили в пошуках їжі.

Історія УРСР наочно свідчить, що більшовицьке керівництво, втілюючи свої плани очищення території СРСР від корінних народів, особливо ретельно винищувало українців, як в Україні, так і у місцях компактного проживання української етнічної меншини. Зокрема, на Кубані, Дону, Поволжі...

І свідченням того, що винищення українства здійснювалося за заздалегідь і ретельно продуманому плану є те, що головний удар репресивної машини влади було спрямовано саме на носіїв національної культури та споконвічних носіїв традицій народу - творчої інтелігенції та селянства...